Нещодавно у впливовій британській газеті "Файненшл таймс" вийшло інтерв"ю з виконувачем обов"язки голови Служби безпеки України Валентином Наливайченком. Присвячене воно було причинам нинішньої політичної кризи та основним небезпекам, що підстерігають Україну на її тернистому шляху.
Фактично, основним його посланням стало старе як світ твердження, що в усьому знову винні "кляті москалі". "...Російське політичне втручання, як і відсутність прозорості в поставках енергоресурсів, що надходять в основному з Росії, представляють серйозну загрозу для України, що загрузла в політичній невизначеності". Слова, безумовно, правильні. Але чи насправді це і є наша головна загроза?
Звичайно, ці тези головного СБУшника країни можна сприймати як ще одну "шпильку" в черговому дипломатичному конфлікті з нашим північно-східним сусідом. Мовляв, треба якось відповісти на різкі слова Володимира Путіна, який досить прозоро натякнув, що з Ющенком на Україну очікує диктаторський режим. Тут і з"являється лояльний до президента керівник спецслужби, який дає інтерв"ю загальновідомій своєю послідовною антикремлівською позицією газеті. До речі, одразу запитання, що називається, "на засыпку": чи часто ви чули, щоб голова, наприклад, ЦРУ, не те що коментував якісь політичні процеси, а й взагалі давав інтерв"ю журналістам? Хоча дивуватись тут, власне, нічому — зараз в Україні, мабуть, не залишилося жодного державного органу, який би не був втягнутий в політичні чвари. СБУ — не виняток. Однак насторожує далеко не це.
Думаєш на 100 років вперед — виховай покоління
Уже на рівні аксіоми сприймається думка про те, що наша так звана політична еліта абсолютно недієздатна і неадекватна тим завданням, які перед нею стоять. І тут виходить людина, яка в силу своєї посади має бути головним охоронцем національних інтересів цієї країни і знову починає розмови про "злих кацапів". Фактично це виглядає індульгенцією, відпущенням гріхів для всіх наших політиків, які своєю недолугістю, відсутністю стратегічного мислення, а то й елементарною жадібністю зіпсували історичний шанс, який справді був в України після помаранчевої революції. І які продовжують торгувати країною в своїх меркантильних інтересах, киваючи головою або на Захід, або на Схід.
Тож причини ситуації, в яку зараз потрапила наша країна, зовсім не в російських спецслужбах — які, звичайно, існують.
Першопричиною всього цього є ми самі. Бо не хочемо бачити очевидних речей. У світі давно вже зрозуміли, що головною цінністю та зброєю ХХІ століття є інформація. Хто володіє нею та засобами її подачі суспільству — той володіє всім. І можна з гіркотою констатувати, що в цьому плані Україна не те що не здобула незалежності — вона й надалі залишається колоніальною країною. А як ще можна назвати ситуацію, коли для половини країни головним джерелом інформації слугують новини на першому каналі російського телебачення. Чи нормально, що друга половина дивиться російськомовні "Подробности" на найпопулярнішому каналі "Інтер"? Або читає найрейтинговіші знову-таки російськомовні газети. Або слухає суцільний російський низькопробний шансон, який звучить на всіх радіостанціях. Читає російські книжки — українських же ніхто не видає. Тобто, ми перебуваємо в різко ворожому до українства як такого інформаційному просторі.
І це набагато страшніше за міфічних російських агентів або відсутність російського газу. Бо можна бути впевненим: якщо справді газу не стане, то шановні Ахметов, Коломойський, Тарута, Пінчук тощо, яким належить левова частка української промисловості, дуже швидко знайдуть і альтернативні джерела енергії, і способи модернізації виробництва — це ж їхні власні гроші.
І жоден російський агент не зможе завдати більше шкоди іміджу держави, ніж самі українські політики. Як, наприклад, колишній віце-прем"єр із гуманітарних питань і нинішній лідер "Нашої України" В"ячеслав Кириленко, який пропонував підтримати українське книговидавництво — але запровадженням квот на ввезення російських книжок!
Доти, доки ми не зрозуміємо, що існування в стані інформаційної залежності і є найголовнішою загрозою національній безпеці, в цієї країни буде дуже сумнівне майбутнє. Є таке гарне китайське прислів"я: думаєш на рік вперед — посади город; думаєш на 10 років вперед — посади дерево; думаєш на 100 років вперед — виховай покоління. Яким може бути покоління, що виховується під акомпанемент "черного бумера" по радіо або чергового "петросяуна" в телевізорі — це вже запитання риторичне.
2 
1
Коментарі