Сергій Жадан розповідає про 10 віршів зі збірки "Тамплієри"
Збірка "Тамплієри" вийшла у видавництві Мeridian Czernowitz два місяці тому. Вірші для неї Сергій Жадан почав писати в березні 2015-го.
– Книжка коротка в часі й доволі цілісна. В ній 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, й надію, на якій усе тримається, – каже автор.
"Їй 15, вона торгує квітами на вокзалі"
– Це перший вірш збірки. Написав його після поїздки в Авдіївку на Донеччині. Тоді там ще не було такої гарячої фази. Вірш про людей, які живуть у донбаських містечках. Це їхня мала батьківщина. Вони там народилися, ходили до школи, там лишаються. А війна відбувається за вікнами їхніх хат.
"Як ми будували свої доми"
– Із режисеркою Вірляною Ткач робили виставу, присвячену кримським татарам. Вірш – про них. Як будують домівки, але змушені залишати їх і блукати світом. Вірш про дім як осердя, що формує тебе. Іноді мусиш залишати його, але завжди хочеш повернутися.
Серед моїх знайомих є кримські татари. Товаришували до війни, намагалися робити якісь спільні культурні проекти. Окупація Криму переживається дуже близько. Біда татар – це біда українців. У чомусь кримські татари можуть ображатися на нас, у чомусь – ми на них. Заднім розумом легко знаходити винних. Важче формувати стратегію руху вперед. У нас із татарами попереду довгий і тісний шлях, бо вони – наші співвітчизники.
"Міста будували з сонця і глини"
– Написав після чергової поїздки на Донбас. "Міста будували з сонця і глини, замішували їх на вірі й надії. Але приходить літо в холодні долини, і на камінні гріються змії". Це вірш про змієлова. Про людину, яка робить світ кращим, бо позбавляє його від зла: "Але один хтось знає, що треба робити, і якось зранку береться до праці". Це про багатьох наших співвітчизників сьогодні.
На сході публіка інакша, ніж в решті України. Прізвище знають, а віршів не читали. Якщо містечко наближене до лінії фронту, не вантажу пристрастями. Читаю щось "життєствердне". Наприклад, про змієлова.
"Я знав священика, який був у полоні"
– В армії часто зустрічаю капеланів із православної церкви Київського патріархату. Маю кілька знайомих священиків-волонтерів. Це історія про одного з них. Потрапив у полон під Донецьком. Звернув десь не там і вискочив на блокпост сепаратистів. Спершу вони не зрозуміли, хто він такий. Тоді побачили національну символіку – і давай вбивати. Стрибали, намагаючись зламати ребра. Хотіли, щоб уламки кісток впилися в тіло, в легені, внутрішні органи. Його ребра витримали. Кинули в підвал. Знайшов Біблію й читав іншим полоненим. Правив службу, наскільки це було можливо. Відколи його поміняли, волонтерить.
Питання віри на війні стає дуже гостре. І у цивільних, і у військових – обереги, хрестики. Священики там мають інший вигляд і значення. Вони ніби заговорюють смерть.
"Тамплієри"
– Збірка завершується циклом про тамплієрів (заснований після першого хрестового походу середньовічний лицарський орден. – Країна), тобто військових. Вони повертаються з війни додому, а тут їх не завжди чекає розуміння.
Доводилося читати вірші в різних місцях. Скажімо, в Трьохізбенці – в підвалі школи, де сиділи наші розвідники. Або в Пісках між обстрілами в якомусь розбитому приміщенні. Коли лунають постріли, мистецтво не замовкає, а пробує їх приглушити, перекричати. Вірші, пісні, кіно пов'язують людину на війні з мирним життям.
"Другий рік місто косить чума"
– Це одна з головних ідей книжки. Нинішні обставини нагадують війни, смути минулого. Історія ходить колами. Дивишся на сучасну Україну – і почуваєшся у Середньовіччі. З цього вірша білоруський рокер Сергій Міхалок і гурт "Брутто" зробили пісню. Текст переклав Андрій Хаданович. Зараз знімають кліп.
Ближчими місяцями має вийти аудіокнижка за "Тамплієрами". Запросили начитати вірші музикантів і акторів – Сергія Міхалка, Сашу Кольцову, Ірену Карпу, Анжеліку Рудницьку, Тараса Чубая, Фоззі, Сашка Положинського, Остапа Ступку, Олексія Горбунова, Івана Леньо. Кошти передамо фонду, що підтримує дітей загиблих військових.
"В гетто ніхто не святкує Різдво"
– Знову Середні віки. Тоді багато спільнот закривались у гетто. Так іноді стається з деким із нас. Людина закривається у своєму світі й боїться вийти назовні. Наприклад, сидить у соцмережах. Добирає ретельно друзів, підчищає стрічку новин від негативу, зачиняється у зоні комфорту. Або приймає роль жертви. Це одна з проблем українського суспільства – ми свою країну не завжди відчуваємо й боїмося її.
"Сніг заносить…"
– Вірш про те, що "ідуть на Київ добровольчі батальйони". Зрозуміло, це фантазія. Добровольчий рух розколовся, його намагаються, іноді, доволі успішно скомпрометувати. Проти добровольців завели купу кримінальних справ. Не зрозуміло, як нам бути з цими людьми, як їм бути з нами. У них багато претензій – до влади, до суспільства. Особливо у тих, що потрапили на Донбас у перший рік війни. Просто пішли – й ніде не записані, ні в яких реєстрах не значаться. Скільки їх загинуло? Скільки поранено? Якби не вони, в країні була б інша ситуація. Не треба заплющувати очі на правопорушення, але варто бути уважнішими до них. У кожного – своя історія, втрати, біль.
"На кораблі вантажать зерно"
– Написав після виступу в Маріуполі. Азовського моря в збірці багато. Про Азов писав і раніше. Але зараз це звучить інакше, бо асоціюється з добровольчим полком.
"Тоді починається вечір"
– Вірш про жінок на березі й про чоловіків у човнах – теж "азовський". Як на ті самі речі дивимося по-різному. Одні бачать світло, а інші – темряву.
2 
1
Коментарі