Що було зрадою, а що – перемогою в українській культурі 2015 року
Кіно
Ігор САВИЧЕНКО, 41 рік, продюсер
Перемога
Всі успіхи були пов'язані з фільмами минулих років. Добре, що нарешті з'явились в українському прокаті "Брати" Вікторії Трофименко, "Люби мене" Марини Горбач. Погано, що глядач не пішов на них. За перші вихідні "Брати" переглянули понад чотири тисячі людей. Касові збори – 185 тисяч гривень. Наші очікування були втричі більшими.
Наприкінці року почалося нарешті державне фінансування. Але 2016-го буде провал, бо нічого стане показувати. Комерційного кіно нема. Документальне знімається на ентузіазмі, без грошей, але хорошої художньої якості. Під час Майдану та війни документалісту важко зробити щось нещире, незрозуміле.
Телебачення просто почало перефарбовувати триколорних ментів у синьо-жовтих. Єдине, чим можуть пишатися українські телевізійники, – серіал "Нюхач" (формат детективного серіалу компанії Film.ua у жовтні придбав найбільший японський телеканал NHK). Це – перемога якості над ширпотребом.
У документальній стрічці Володимира Тихого "Бранці" – доволі легкий погляд на події кінця лютого 2014 року. Його герой – студент-біолог із Харкова – опиняється на Майдані. У Жовтневому палаці протестувальники захоплюють у полон кількох солдат Внутрішніх військ. З вікна герой бачить розстріли. Розповідає речі страшні, але з гумором. Після перегляду глядач має очиститися, згадати це все, відпустити. Цей Сашко з Харкова їздить в експедиції Україною, досліджує міграції кажанів. І водночас шукає вевеешника, з яким стикнувся в Жовтневому. Врешті, знаходить його у селі на Миколаївщині. Між ними відбувається певне примирення.
Зрада
Від Держкіно останні гроші на зйомки виділяли ще на початку 2014-го. Усі маленькі недофінансовані фільми вдалося закінчити за рахунок надходжень із прокату "Поводиря" і "Незламної". Це значить: наступного року дивитися українського буде нічого.
Вітчизняні фільми, визнані на міжнародних фестивалях, в Україні не котируються. Кінотеатральна система – барижна. Їм нецікаво вибудовувати ринок на майбутнє. Інтересніше тут і зараз заробляти на голлівудських блокбастерах.
Ініціатива "Кінокраїна" виглядає позитивно, але жирним пунктиром проходить фінансування телевізійних серіалів. "Володимирська, 15" візуально нічим не відрізняється від російських "Ментів". Хіба якийсь двірник в епізоді українською балакає. Назва навіть перегукується з телефільмами про радянську міліцію "Петровка, 38", "Огарева, 6".
Неправильний шлях – знімати кіно про те, що відбувається зараз. Пишеш сценарій про Майдан, а фільм виходить уже під час АТО. Продюсеру треба слідкувати, що відбувається в соціумі, й бути передвісником. Потрібно робити кіно на теми універсальні – як "Плем'я" чи "Брати".
Література
Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ, літературний оглядач, 50 років
Перемога
Сергієві Жадану вручили премію "Ангелус". Вона – за книжки авторів Центральної чи Східної Європи, видані польською мовою. Це вже третій випадок, коли "Ангелус" здобуває український письменник. Нею нагороджували ще Юрія Андруховича й Оксану Забужко. Свого часу Світлана Алексієвич отримала "Ангелус", а потім стала нобелівським лауреатом.
Зрада
Цього року в Україні не було написано жодного якісного роману. На "Книзі року Бі-Бі-Сі" одноголосно віддали перемогу збірці оповідань Василя Махна "Дім у Бейтінґ Голлов". Позитивно, що за 11 років уперше коротка проза здобула премію. З другого боку, нема чого було вибирати з романів. У п'ятірці номінантів був збірник Валерія Шевчука. Добре, що класика відзначили. Але там половина текстів написані півстоліття тому, однак кращі, ніж сучасні романи. Ось вам і зрада.
Треба писати про людей. Про їхні бажання, душевні проблеми, повсякденне життя. А нині тенденція – фантастичні й напівфантастичні романи, один до одного подібні. Якщо раптом виникне багато психологічних романів, мені це теж не сподобається. Але зараз не подобається їх відсутність. Такі романи пишуть Сергій Жадан, Таня Малярчук, Наталка Сняданко. Але так вийшло, що 2015-го вони промовчали.
Візуальне мистецтво
Олександр РОЙТБУРД, 54 роки, художник
Перемога
Дуже сподобалася виставка Катерини Білокур у "Мистецькому Арсеналі".
Зрада
Ніщо не вразило мою ніжну душу цього року. Зараз говорять про мурали. Але вони мало стосуються мистецтва. Дуже нагадують радянську оформлювальну продукцію. В Україні є чудові муралісти, але на них – невеликий попит. А що маємо? Приїжджають пацани з інших країн, які погано відчувають ландшафт, образотворчу традицію. І роблять універсальні попсові мурали. Це безконфліктно з художнього погляду й не прив'язане до нашої реальності.
Виставка восьми українських художників проходить не в Нью-Йорку, а в Інституті України в Америці. Це досить ізольований від художнього життя США майданчик. Хоча розташований у дуже хорошому місці. Мати культурний центр на Музейній милі в Нью-Йорку, за 200 метрів від Музею Гугенхайма і не бути представленим на культурній карті Америки – це не зрада, а цирк.
Нібито знайдені картини голландських художників XVII століття на Донеччині – це не з галузі мистецтва, а з кримінальної хроніки. Її в нас більше, ніж мистецтва.
Українській культурі 2016 року слід побажати грошей і мізків. У нас досі збочене уявлення про її роль. Не розуміємо, що це – не сфера розваг, а те, з чого будується цивілізована нація.
Музика
Ігор ПАНАСОВ, 40 роки, музичний критик, шеф-редактор Cultprostir.ua
Перемога
Тільки за вчорашній день почув на рінгтонах у людей в громадському транспорті молодих українських виконавців Brunettes Shoot Blondes, Христину Соловій і групу DVOE. Більшає публіки на концертах вітчизняних гуртів. Зросла якість кліпів і кількість сильних дебютів. Форматна поп-індустрія почала реагувати на нові імена. У списку номінантів премії Yuna, наприклад, присутні O. Torvald, Марія Чеба і The Erised. Також 2015-й став періодом відродження фестивального руху. Після зрозумілого затишшя торік.
Лідер гурту "Вагоновожаті" Антон Слєпаков за два стрибки над сценою долає шлях від професійного артиста до юродивого і назад. У текстах – копання на кілометри вглиб, сліпуча самоіронія. Пісні "Хундертвассер Хунта" антифашистський заряд і злободенність не заважають бути фактом мистецтва.
"Злива" у виконанні Андрія Хливнюка і Джамали має шанс стати піснею року. Кожен вихід Джамали до публіки з концертом – це позначення нової взятої висоти. Особистісної, артистичної, вокальної. Її платівка "Подих" – перша успішна спроба в українській музиці створити поп-альбом про любов мовою, не розплющеною кліше.
Збірка Pianoбой "Take Off" нагадує ораторську промову, в якій є свої кульмінації, надломи, тихі місця, емоційні вибухи й навіть красномовне мовчання. Немає нічого взятого зі стелі.
Цікаві також альбоми "Лови мої слова" гурту "Гапочка", Lika Bugaeva "Zetetic", Івана Дорна, Gutzul Magik Foundation.
Зрада
Роздратував скандал із приводу гурту 5nizza. Десятки українських артистів досі їздять виступати в Росію. 5nizza – талановитіші, виразніші, культовіші. Через це стали предметом цькування. Їхнє інтерв'ю телеканалу Lifenews – це дурниця, яку вони зробили. Не слід було туди йти. Був на трьох концертах 5nizza протягом року. У їхніх піснях багато такого, що здатне зупинити людину взяти автомат.
Гурт "Гайдамаки" в альбомі "УкрОп" передають емоції і смисли, пов'язані з війною на Донбасі. В результаті постраждала естетика. Слухати таке нудно, бо це – гасла, а не пісні. У гурту "Антитіла" – в пісні "У книжках" – це виходить краще.
Театр
Ірина ЧУЖИНОВА, 32 роки, театрознавець, засновник громадської організації "Театральна платформа"
Перемога
Найбільше досягнення за рік – це "Театр переселенців". Його створили німецький режисер Георг Жено і драматург Наталія Ворожбит. Їхня вистава "Де схід?" – це театр свідків. У спектаклі беруть участь переселенці з Луганської та Донецької областей. З кожним учасником попередньо працював професійний психотерапевт.
У "Сірій зоні" драматургів із Кіровограда Дена та Яни Гуменних і кримського режисера Галини Джикаєвої теж грають не актори. Історії переселенців опрацювали, додали режисури і драматургії. З "Сірої зони" виросла вистава "Монолог ополченця". Автори натрапили на такого чоловіка – зараз він працює на станції техобслуговування в Києві. Його мотивація банальна – гроші, їжа, бажання забезпечити сім'ю в умовах війни.
Вистава R+J львів'янина Сашка Брами – це рок-концерт. R+J – ініціали героїв: Роман зі Львова, Юлія – з Донецька. Ця історія є ремейком "Ромео і Джульєтти" Шекспіра. Війна родів Монтеккі й Капулетті трансформується в неприязнь сходу і заходу України. Грають актори Львівського театру Леся Курбаса, студенти.
"Оскар і Рожева Пані" Ростислава Держипільського з Івано-Франківська – за твором бельгійця Еріка-Емануїла Шмітта: про 10-річного хлопчика, невиліковно хворого на рак. Він відчуває, що хіміотерапія не принесла полегшення і залишилося жити недовго. В українському театрі існувало табу на розмову про смерть. А тут у фіналі показують фотографії хворих дітей. Гроші від вистави пішли їм на допомогу.
Зрада
Рік тому, до приходу на посаду міністра В'ячеслава Кириленка, здавалося, що в Міністерстві культури нарешті почнуться конструктивні зміни. Але ж ні: наприкінці 2015-го ми знову на позиції жовтня 2013-го. 95 відсотків театрів – державні. Отже, держава є прямим замовником мистецького продукту. Але що вона замовляє сьогодні театрам? Нічого. Продовжують з бюджету фінансувати відверто комерційні постановки. На Заході в такі проекти кошти вкладають продюсери. І відбивають їх через продаж квитків.
Мінкульт має зайнятися своїм найпрямішим обов'язком – вибудувати бачення розвитку української культури на10–15 років.
2 
1
Коментарі