Понад 20 років кримськотатарський художник Рустем Емінов пише картини про виселення з батьківщини свого народу. Серію "Унутма" – "Пам'ятай" – хотів би бачити в музеї пам'яті трагедії. На 70-ті роковини депортації привіз репродукції до столиці. Оригінали могли не випустити з окупованого Криму
– Про депортацію дізнався від рідних. Батькові було 16, коли їх вивезли з Алушти. Живучи у вигнанні, він зумів стати заслуженим художником. Тато загинув, коли мені було 26 років, але посіяв зерно, що проросло у моїх картинах. Я не бачив депортації на власні очі, але моє серце бачило. Тож почуваюся зобов'язаним перед батьком і перед своїм народом.
Картина "Місячна соната" – особлива. Про історію, що лягла в її основу, мало хто знає. На композиції знизу люди, а над ними – море, темне небо, місяць. У трагедії депортації нашого народу був епізод з Арабатською стрілкою. Там були два чи три поселення кримських татар – люди рибалили, видобували сіль. Військові, які відповідали за депортацію, чомусь не доїхали туди. Коли рапортували товаришу Сталіну про виселення всього кримськотатарського населення з півострова, вождь перстом вказав на Арабатську стрілку і запитав, чи були там. На той час усі потяги із кримськими татарами вже рушили: одні їхали в Узбекистан, інші – на Урал. Тож військові прийняли найбільш пролетарське рішення: уночі повантажили людей на баржу, вивезли в Азовське море й потопили.
Дізнався про цю історію 1990 року. Тоді нас підтримали казанські татари. Вони приїздили на літню практику і допомагали будувати житло. Мені на очі потрапила замітка в газеті "Огни Казани". Журналістка Фаріда Якупова відтворила цей жахливий епізод на основі документів. Картину написав 2003-го. Тема визрівала 13 років. Влада намагалася приховати деталі. Людей потопили, однак катери ще кілька годин плавали навколо – щоб ніхто не зміг врятуватися. Назвав "Місячна соната", бо місяць був єдиним свідком того злочину, а людей зобразив уже під водою. Коли писав картину, слухав "Місячну сонату" Бетховена.
Уперше приїхав до Криму 1973-го, після закінчення університету в Ташкенті. В Гурзуфі є Дім творчості. Батько взяв направлення працювати там протягом двох місяців, запросив мене у творчу групу. Тоді, 23-річним, я вперше побачив батьківщину. Зрозумів, чому цей райський куточок пережив стільки жахів: кожен хотів там осісти, кожен бажав володіти ним. Я наче прозрів: одна річ чути про свою землю, зовсім інша – побачити її.
Роботи серії "Унутма" писав у Ташкенті з 1990-х по 2005-й. Показував їх у Сполучених Штатах Америки, Туреччині. В Києві мав персональну виставку 2008 року в Будинку художника. На 70-річчя депортації кримських татар привезти оригінали робіт не зміг – їх не пропустили б. Тому приїхав із фоторепродукціями.
Жодну картину цієї серії не продам принципово. Вони мають розповісти наступним поколінням про нашу трагедію. Сподіваюся, у Сімферополі колись буде музей історії кримських татар і пам'яті жертв депортації. Ці роботи могли б органічно туди влитися. Поки що вони складені в моїй майстерні.
Виїжджати з Криму не збираюся. Моя батьківщина-мати зараз хворіє. Діти не мають права кидати матір у такий час. Мусимо вилікувати її, зробити все, щоб там жили наші онуки.
3 
1
Коментарі