Навколо Шевченківської премії виник скандал

7

Про цьогорічних лауреатів найвищої в Україні державної ­відзнаки за внесок у розвиток культури й мистецтва та нові номінації, що викликали обурення, розповідає ексголова її комітету

 

Юрій Макаров, 68 років

– Хочу розповісти про лауреатів воєн­ної доби та чому головна мистецька премія країни виявилася яблуком розбрату і як навчитися пишатися тими, ким варто пишатися, – каже Юрій Макаров. – Цьогоріч інтерес до Національної премії імені Тараса Шевченка – безпрецедентний. Я, звісно, віддав би перевагу якомусь іншому інструменту популяризації, менш шокувальному, але вже як є. Лауреатів оприлюднили. Вони, як і в попередні роки, викликають безліч як захоплених, так і зневажливих реакцій. Як людина, донедавна причетна до визначення тих чемпіонів, я спершу розповім, чим вони зачарували високе журі комітету. А як журналіст, звиклий за можливості представляти альтернативну точку зору, розкажу, чому вони спровокували агресію

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО, МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Михайло НАЗАРЕНКО, 45 років.

Книжка "Крім "Кобзаря".

 

Антологія української літератури. 1792–1883"

За:

Двотомник текстів української літератури, які до сьогодні перебували у фокусі уваги навіть не всіх фахівців. Гігантська, незмірна робота, яка, поза сумнівом, зробила би честь будь-якому академіку на піку кар'єри, а Назаренку 45 років.

Національна культура – не лише вершинні досягнення, а й загальний контекст. Взагалі культура – це контекст. У тім-то й річ, що зібрати півтори сотні маловідомих творів, провести колосальну текстологічну роботу – а Михайло буквоїд, він колупається в кожній комі – це ще пів справи. Основне завдання – концепція, панорама, ґрунт. Те, що в підсумку вийшло, дає повноцінне уявлення не лише про літературу, а загалом про свідомість, уподобання, орієнтири, цінності наших предків. Без цього неможливо зрозуміти ані геніїв, які на цьому тлі з'явилися, ані нас самих. Один із критиків визначив цю працю так: "Шлях нашої культури від "Малоросії" до "України".

Проти:

"Доброзичливці" швиденько викопали, що 2021 року в якомусь там московському видавництві вийшла книжка Джона Краулі, де шматочок переклав наш лауреат. Отже, співпраця з ворогом під час війни. Щоправда, швидко з'ясувалося, що це третє видання, а перше було 2004 року.

КІНОМИСТЕЦТВО

Ірина ЦІЛИК, 40 років.

Документальний фільм

"Земля блакитна, ніби апельсин"

 

За:

Стрічка була запрошена на три десятки міжнародних фестивалів і скрізь отримала або приз, або спеціальну відзнаку журі. Серед них такі потужні кіноогляди, як Берлінале й "Санденс". Тема – життя звичайної української родини: мати, діти, кішка. Одна подробиця: дія відбувається у Красногорівці, від Донецька це кілька кілометрів, тільки між ними лінія фронту, бо надворі 2017–2019 роки.

Схоже, режисерка передбачила або виокремила те, що через три роки стосуватиметься мільйонів українців. Війна – це час поставити життя на паузу? Чи в нелюдських умовах понад силу доводити передусім собі, що ти залишаєшся людиною в усій повноті цього слова? Рідкісний випадок, коли документалка сприймається як повноцінна драма зі своїм сюжетом, героями, несподіванками й викликами.

Проти:

У конкурсі брали участь непрості роботи. Ігрова картина "Клондайк" Марини Ер Горбач – теж приз фестивалю "Санденс", теж Донбас, теж українська родина, що опинилася у вирі війни. Документальний серіал Олександра Зінченка та Сергія Лисенка "Колапс: як українці зруйнували імперію зла" – детальна реконструкція вирішального моменту в нашій історії. За бортом другого туру – з чим мені досі важко погодитися – залишилася телевізійна мелодрама "Мама" Тараса Ткаченка, теж про війну, мала феноменальний глядацький успіх. Висока конкуренція гідних претендентів завжди породжує незадоволення, такі правила цієї гри.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Гурт "Хорея козацька".

Альбом "Пісні Української революції"

 

За:

"Хорея" та її незмінний лідер Тарас Компаніченко вже майже 20 років присвячують себе відродженню вітчизняної пісенної спадщини. У їхньому репертуарі народні пісні мало не княжої доби, псалми й канти XV–XVIII століть, Григорій Сковорода, Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Григорій Китастий, музика українського спротиву.

Реанімувати барокову класику чи автентичний фольклор пробує чимало виконавців, але мало кому вдається зробити з них правдиві хіти, які стають частиною національної свідомості. "Хорея" не шукає ні слави, ні грошей, вони запальні. Мій товариш був свідком, як музиканти, їдучи на якийсь концерт, раптом вирішили заспівати прямо на ескалаторі метро – просто так, бо хотілося. Притому їхні реконструкції ніколи не мають ознак попсового спрощення. Вони академічно вивірені, але все одно заразливі й енергетичні.

Проти:

В академічному середовищі "Хорею козацьку" не сприймають. "Ну що це за вокал?" – питає мене знаний і заслужений хормейстер. Схоже, головна претензія до них – популярність. А ще, як годиться, чому не дали тому чи тому члену Спілки композиторів?

ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА

Віталій ПОРТНІКОВ, 55 років.

Публікації в періодиці 2017–2022 років

 

За:

Є такий серед журналістів тип: "експерт з усього". Віталій Портніков – взагалі-то він Портников, але в паспорті в 16 років так написали – є якраз дивовижним зразком тотальної компетенції, тим більше на загальному тлі. Він досконально знає все, про що пише чи розповідає: перебіг мовних конфліктів між кантонами Швейцарії ХІХ століття, подробиці військових переворотів у М'янмі, кількість танків у бундесвері, станом на 2014 рік, і ще тонни цифр, імен, фактів, цитат. Те, що він у десятках різних видань, в Україні й за кордоном, могло би бути предметом іронії, якби це щоразу не було так переконливо й водночас несподівано. А ще він переконаний патріот-державник і відстоює безальтернативну перевагу української мови в суспільному просторі.

Проти:

Окремі патріоти не можуть йому пробачити, що він різко висловлюється, точніше, висловлювався на адресу президента. То він і минулого не жалів, а позаминулого – взагалі ховайся. Ідіоти стверджують, що він агент Кремля.

ЛІТЕРАТУРА

Катерина КАЛИТКО, 41 рік.

Книга поезій "Орден мовчальниць"

 

За:

Катерина Калитко – геть не новачок у літературному процесі. На рахунку поетеси десять збірок віршів і дві книжки короткої прози. Але нам ідеться не про кількість, а про якість.

Загалом українська поезія має виразний жіночий голос: далі мав би бути список вітчизняних авторок, яких друкують, які мають силу-силенну шанувальників, збирають повні зали, знані за кордоном, але обсяг журнальної сторінки не дає змоги. Жінка, крім розвиненішої емпатії, має ще здатність довше дивитися на вогонь, не затуляючись. А вогонь у нас нині скрізь.

"Орден мовчальниць" – це теж про війну, точніше, про нас усіх під час війни. Переповідати своїми словами поезію – дурна справа. У прозі хоч сюжет є. Краще наведу цитату. "… Говори // Бережи себе і своє відкрите горло, / і надірвані зв'язки, і голос, голос. / Мені потрібні найтонші його модуляції, /щоби вслухатися, щоби чути…" Говорити на надрив зв'язок – невдячна робота. Трішечки недотиснеш – і тебе не почують, трішечки перетиснеш – і вже істерика. Калитко примудряється існувати на цій тонкій межі.

Проти:

Ревнощі є частиною мистецького існування, певною мірою тим паливом, що змушує тягнутися до досконалості. Проте подеколи самими ревнощами все обмежується. На сторінці Спілки письменників у фейсбуку читаю про членів комітету: "Треба гнати цих неуків, премію з літератури мають призначати професіонали". Я вкотре пошукав книжки професіоналів у продажу, а раптом щось змінилося? Шукав спершу у книгарні "Є", потім на сайтах інтернет-магазинів, потім у бібліо­теці. Професіонали представлені бідненько.

На день народження Кобзаря вперше не оголосили лауреатів Шевченківської премії

9 березня – вперше не відбулося традиційного оголошення результатів Національної премії ім. Тараса Шевченка.

11 березня – комітет Шевченківської премії назвав імена переможців у п'яти із семи категорій, не очікуючи виходу указу президента Володимира Зеленського.

13 березня – журналіст і документаліст Юрій Макаров склав повноваження голови комітету. Протягом наступних кількох днів інші члени комітету зробили так само. Причиною стала ініціатива Макарова на час воєнного стану доповнити список номінацій додатковими нагородами "За внесок у перемогу" – для робіт, створених після початку повномасштабного вторгнення Росії. Глава держави підтримав пропозицію та доручив розробити зміни до положення про премію. Оголосили приймання заявок на участь у додатковому конкурсі.

22 травня – у День перепоховання Кобзаря планують офіційно оголосити переможців Шевченківської премії разом із лауреатами додаткових нагород.

– Конфлікт розгорівся навколо моєї спонтанної пропозиції замість двох "порожніх" номінацій (цьогоріч нікого не відзначили в категоріях "Театральне" й "образотворче мистецтво". – Країна) тимчасово, на час воєнного стану, запровадити додаткові мистецькі премії "За внесок у перемогу", – каже Юрій Макаров.

– Мені особисто здавалося, що це справедливо та своєчасно. Ви­явилося, на відміну від мене та президента, так вважають не всі. Мене одразу оголосили агентом Банкової, який готується віддати нагороду, наприклад, самому Володимирові Зеленському. Людей, яким забракло реальних ворогів, марно переконувати в чистоті помислів. Мої колеги теж вирішили інакше, оприлюднивши заяву: "… такі зміни [додаткові номінації] мають вигляд непродуманих і деструктивних. Це підриває прозорість та виваженість процедур, пункти Положення та вагу Премії як стабільної і авторитетної інституції з чітким алгоритмом роботи". Напевно, в сучасному світі сталість процедур є окремою цінністю, навіть під час надзвичайних випробувань, яких країна не знала три чверті століття.

Вражають люди, які продовжують щось творити в ситуації, в якій більшість думає про виживання

– 9 березня ініціатива Юрія Макарова про додаткові нагороди "За внесок у перемогу" була абсолютною новиною, – розповідає в інтерв'ю ютюб-каналу Ukraine The Best колишній член комітету Шевченківської премії, музичний критик, співзасновник громадського руху UAniverse Ігор ПАНАСОВ, 47 років. Він не підписав спільної заяви членів комітету про складення повноважень, але також подав у відставку.

 

– У мене теж є питання до того, як презентували цю ідею. Але я не був із тих, хто одразу відмовлявся від участі в цьому. Більшість представників комітету не хотіла навіть дискутувати. Вважає, що нововведення не відповідає правилам і паплюжить бренд премії. Я їхню позицію поважаю, але не розділяю її. Думаю, жорстка реакція та відраза до ідеї Макарова була через те, що з членами комітету не порадилися, перед тим як ініціатива вийшла в публічну сферу.

У мене інша позиція. Спілкувався з представниками секретаріату комітету, які стежать за виконанням усіх правил і вимог, коригують діяльність комітету. Запитав, чи є в нас така можливість формально легалізувати цю ініціативу. Треба було внести в положення розділ про новий додатковий конкурс, що діятиме під час воєнного стану, і проголосувати. Зміни в положення вносили й раніше за ці три роки нашої роботи. Це нормально, коли правила живі, але вони змінюються легально.

Макаров зрозумів, що в нього з більшістю комітету полярні думки, й публічно заявив про складення повноважень голови. На той момент усі інші члени комітету вважали, що в жодному разі не можна підтримувати ідею про додаткові нагороди. Я виявився єдиним, хто мав іншу позицію. Не поставив свого підпису під текстом спільної заяви від 16 березня про складення повноважень членів комітету. Адже формальний нюанс у тому, що існували легальні рамки, в яких було можливе проведення цього додаткового конкурсу.

Важливо й потрібно під час війни додатково відзначити тих митців, які зробили щось значуще, що вийшло вже після 24 лютого. Бо, за правилами премії, могли номінуватися лише твори, які з'явилися не пізніше ніж за пів року до початку приймання заявок. Додатковими переможцями мали були твори, які були реалізовані пізніше, пов'язані з контекстом війни та створювали певний соціальний ефект. Ці фактори й мали впливати на те, кого могли обрати. Або це вистави, або публіцистичні роботи, або художні проєкти, або альбоми чи навіть пісні, як-от співпраця Андрія Хливнюка та Pink Floyd – справді феноменальна подія.

Маю й інші приклади, хто, на мою думку, міг би бути серед претендентів на додаткові нагороди. Мене взагалі вражають люди, які продовжують щось творити та реалізовувати свій хист у ситуації, в якій більшість думає насамперед про виживання й безпеку. Частина з них ще й поєднує з військовою чи громадською діяльністю. Це круто. Наприклад, художник і письменник Валерій Пузік – на фронті. Був там іще 2015-го, і нині він там, боронить країну. Понад пів року в нього ледь не щодня з'являються малюнки, які він робить на ящиках із-під боєприпасів, створюючи з них предмети мистецтва. Твори Пузіка – це величезний проєкт, який тягнеться місяцями і перед моїми очима створюється у фейсбуку людиною, яка захищає нас.

Більш спірне явище для обговорення – це поїздки Сергія Жадана Україною. Коли він з'являвся біля пам'ятника чи бюста Пушкіну, робив фото, й опісля Пушкін зникав із цього місця. Ініціатива, як її подав Жадан, видається артпроєктом. Тобто він з'являється, а потім щось міняється в реальності. І це в контексті війни й інформаційного спротиву.

Два тижні мало відбуватися приймання додаткових конкурсних заявок, а після цього – робота з матеріалом, який прийшов. Могло бути три чи два тури, тобто за скороченою процедурою. Але все одно це величезний обсяг роботи, а хто його тепер виконуватиме? Де ті люди, які робитимуть експертизу конкурсу? Після заяви комітету більше не було новин, пов'язаних із премією. Руху немає. Якби був, я точно знав би. А тепер терміни тиснуть настільки, що до 22 травня вписатися не вийде.

Формально указ президента про переможців Шевченківської премії може бути лише один. Не може вийти про основних, а потім про додаткових переможців. Тому й досі не опублікований. Адже має містити й основних переможців, і додаткових. Якщо не буде зроблено експертизу й відбір і 22 травня не вийде указ, це спричинить нову хвилю скандалу. Оце точно руйнуватиме бренд премії.

×