Українські інтелектуали звернулися до президента Володимира Зеленського, прем'єр-міністра Дениса Шмигаля та столичного мера Віталія Кличка з вимогою взяти повну державну відповідальність за створення Національного меморіального комплексу в Бабиному Яру. Приводом став скандал навколо діяльності Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Заснований 2016 року з ініціативи та коштом російських бізнесменів Михайла Фрідмана, Павла Фукса й Германа Хана. Восени 2019-го художнім керівником призначили російського режисера Іллю Хржановського. Із чорнового варіанта концепції музею з'ясувалося, що відвідувачам пропонуватимуть маршрути у віртуальній реальності – вони зможуть опинитися "в ролі жертв, колабораціоністів, нацистів і в'язнів війни".
Про ситуацію розмірковують публіцист Віталій Портников, генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко та журналіст Роман Чайка
Віталій ПОРТНИКОВ, 53 роки, публіцист, журналіст:
– Не можна під час московсько-української війни будувати меморіал пам'яті жертв Голокосту за гроші російських олігархів. Питання навіть не в тому, що це кошти громадян РФ, які пов'язані з режимом Путіна. А в тому, що ці гроші є визначальними для успіху проєкту. Він відповідатиме завданням Кремля та його баченню. Їхні політичні задуми можуть змінюватися. Але незмінне те, що це будуть російські, а не українські плани. І вони так чи інакше будуть пов'язані з дестабілізацією нашої державності.
Те, що Україна допустила таку ситуацію, – проблема. Але це питання не тільки держави, а й суспільства, байдужого до таких великих завдань. Фактично проєкт отримав зелене світло за попереднього українського керівництва. І ніхто нічого не зробив і не сказав: ми не можемо, це ображає пам'ять загиблих на Донбасі. І загалом українців, євреїв, людей усіх національностей, які живуть в Україні.
Якщо Фрідман і Хан хочуть фінансувати такий проєкт, як "Бабин Яр", то мають сказати, що засуджують дії Путіна. Вважають, що це тотожно політиці Гітлера, який почав Другу світову. Закривають свої фінансові установи та бізнес у Росії. Готові присвятити життя тому, щоб не повторилися такі трагедії. Тільки тоді ми зможемо говорити про участь Фрідмана й Хана у фінансуванні українського державного проєкту. Але ці люди продовжують бути органічною частиною російської політичної еліти.
Лист представників української культурної та наукової спільноти – це лише жест. На щось сподіватися від влади не можна. Але важливий суспільний розголос і цікавість. Потрібно озвучувати й фіксувати громадську думку. Українська держава має бути ініціатором таких проєктів, а не структурою, що схвалює чи ні чиїсь ініціативи. І це стосується і держави, і суспільства.
Іван КОЗЛЕНКО, 38 років, культуролог, артменеджер, генеральний директор Національного центру Олександра Довженка:
– Україна втратила суб'єктність у проєкті соціальної пам'яті Голокосту на її території. Призначення Іллі Хржановського художнім керівником – це демонстрація непрозорості прийняття рішень. Російського режисера призначили без конкурсу. По-друге, без інформування громадськості. По-третє, з пропозицією, яка не була оприлюднена. Його ідеї ми побачили не з волі меморіалу.
Російські олігархи, очевидно, мали якісь моральні обґрунтування для участі в цьому проєкті. Їхні рідні там загинули абощо. Але ця проблема ширша, ніж індивідуальне й родинне минуле. Це питання нашої національної пам'яті. І Хржановський у цьому сенсі – прояв політики, коли донори не рахуються із суспільною думкою, з висновком експертного середовища, з науковими дослідженнями. Це загроза. Проєкт у галузі соціальної пам'яті не може бути приватний.
У нас немає нормальної культурної політики. Держава неактивна. А зараз навіть не реагує, вичікує. Відбувається війна пам'ятей, інформаційна. Меморіал – один із фронтів. Там можуть втілити спотворене чи політично заангажоване трактування історії.
Хан і Фрідман перебувають в американському санкційному списку. Потрапили туди як власники бізнесів, що фінансують Кремль, який здійснює агресію проти незалежної держави. Це проєкт людей, чиї податки спонсорують війну. Бо в умовах авторитарного режиму їхні бізнеси не можуть процвітати без спайки з російським політикумом.
Російські олігархи вважають, що тут можна робити будь-що й українці мають це прийняти. Вони не можуть зрозуміти, що в Україні щось змінилося 2014 року. Суспільство може виступати з власними візіями, рішеннями, вимогами. І що йдеться не про товар. Не про те, що хтось вкладає гроші й отримує 100 відсотків власності. А про набагато делікатніші матерії – національну пам'ять, комеморацію (комплекс заходів з увічнення пам'яті значущих для суспільства людей чи подій. – Країна), культурний контекст.
Наглядова рада меморіалу відмовилася звільнити Хржановського. Вона, на мою думку, не ухвалює рішень. Освячує прийняті донорами.
Один із найважливіших закидів – чому саме ця людина? Хоч би яким режисером був Хржановський, він не фахівець ні в історії, ні в дослідженнях Голодомору, ні в музейній сфері, не науковець. Це питання відсутності компетенції. Чому його призначили з майже необмеженою владою? Крім того, структура меморіалу та благодійного фонду, на базі якого він заснований, – непрозора. Отже немає запобіжників проти призначення таких людей.
Ми – постколоніальна держава. Нам не треба, щоб сюди приходив хтось іззовні. Достатньо місцевих носіїв колоніальної свідомості. Проєкт меморіалу "Бабин Яр" і є проявом цього. Держава віддзеркалює суспільство. А воно розгублене, не має згоди в багатьох питаннях. Зокрема, щодо вшанування пам'яті жертв Голокосту.
Проблема, що держава в цьому не бере участі. У листі українських інтелектуалів до президента є вимога, щоб держава виступила ініціатором і суб'єктом у комеморації. Можливі різні варіанти. Спільний проєкт, об'єднання. Але не можна відмовчуватися.
Заклик до влади є. А реакції не бачу. Таку вибрали, що тут скажеш. Це говорить про стратегічну візію наших політиків. Вони не можуть помислити українську державу в перспективі 10, 20, 50 років. Потрібно, щоб ми самі вирішували, як висвітлювати цю тему, а не як хтось вважає за нас. Має бути участь держави й контроль громадянського суспільства. Це й означає, що ми – не колонія. У держави мають бути свої стратегічні національні інтереси. Якщо не може їх реалізувати, то вона failed state – неспроможна. Це теж поганий вердикт для нас усіх.
Роман ЧАЙКА, 51 рік, журналіст:
– У питанні "Бабиного Яру" кілька проблем вже на старті були розв'язані неправильно. Меморіальний комплекс довкола злочинів інших режимів на території сучасної України має розглядатися у державотворчому руслі. Київ не несе ні моральної, ні історичної, ні іншої відповідальності за трагічні події, що там відбувалися. Але відповідальний за донесення правди й історичної пам'яті про це. Тож це мала бути не приватна ініціатива, а державна. І її вирішення – це рівень Ради національної безпеки й оборони.
Другий аспект – у нацбезпеково-моральній площині. Як там з'явився Хржановський? Проблема не в ньому. А в тому, що російський режисер у національному пам'ятному просторі – це нонсенс під час російсько-української війни.
Ще одна площина – не можна виділяти з багатонаціональної трагедії один вектор, відштовхуючи інші. Це трагедія не однієї спільноти, а колективна братська могила.
Також є історична й політична сторони – велика кількість брехні довкола трагедії. Перемішані правда з пропагандою, багато спекуляцій. Хржановський пропонує експерименти на відвідувачах, щоб збудити в них певний емоційний фон. Але це не його знімальний майданчик. Він переплутав, як то кажуть, горох із капустою. Може хоч 100 разів знімати стрічки. Але це не можна переносити на "Бабин Яр". Крім того, є дискусія щодо використання людей у незрозумілому соціальному експерименті. Оці діти із сиротинця – це якийсь дурдом (у кінопроєкті "Дау" Хржановський для сцен з експериментами над дітьми взяв немовлят із харківського сиротинця. – Країна). Навіть Пазоліні, який знімав поїдання гівна, був правдивіший. Хржановський начебто хотів викривати радянську систему, але його методи – це і є сталінізм. Коли "цель оправдывает средства". Якщо я хочу показати, наприклад, злочини гестапо, мені ж не треба знущатися з людей, щоб глядач повірив, що ці тортури – болючі.
Не розумію, чому наглядова рада відмовилася звільнити Хржановського. Але для мене показовіший приклад, коли люди знають, де закінчується історична пам'ять і мораль. Колишній головний історик меморіального центру, нідерландець Карел Беркгоф, вийшов із проєкту через незгоду з концепцією Хржановського.
А от як Хржановський там з'явився – питання. Якби не скандал із "Дау", ми не знали б, що відбуваються такі закриті ігрища. Є багато людей, які могли б очолити процес створення комплексу, а держава мала би бути головним координатором. Маємо виконавчу урядову структуру – Інститут національної пам'яті. Нинішня ситуація – результат бездіяльності. Підміна політично-історичної державної пам'яті якимись псевдопроцедурами призводить до таких речей.
У світі гібридних агресій та брехні, фейків і постправди історія є категорією політичною, військовою і нацбезпековою. Історичною пам'яттю зараз воюють. Москалі – весь час. У цьому випадку теж пробують по-брудному зіграти на трагедії. Проєктуючи її на сучасну державу Україну.
Громадянське суспільство має тиснути на владу, щоб узяла питання під свій контроль. Це її прямий обов'язок. Коли це буде державна справа, можна говорити і про концепцію, і про кошти. Кожен крок має бути вивірений, аби не виявився аморальним для певної спільноти. Бо це суперчутлива струна – і держава зобов'язана бути головним арбітром.
Відкриття комплексу заплановано на 2023 рік
Під час окупації Києва 1941–1943 років в урочищі Бабин Яр нацисти знищували євреїв, ромів, членів Організації українських націоналістів, комуністів, полонених, пацієнтів психіатричної лікарні. Розстріляли майже 100 тисяч осіб. Радянська влада тривалий час замовчувала про 70 тисяч убитих у Бабиному Яру євреїв. Після Другої світової Москва розпочала політику антисемітизму і намагалася не виділяти Голокосту серед загальних втрат СРСР.
2007 року для вшанування та увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій створили Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". 2016-го в Києві підписали декларацію про намір будівництва Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Основними спонсорами стали російські мільярдери Михайло Фрідман, Герман Хан і Павло Фукс. Пізніше долучився український бізнесмен Віктор Пінчук. Обіцяли виділити на будівництво $100 млн. Відкриття комплексу заплановано на 2023 рік.
Російського режисера Іллю Хржановського в команду запросили спонсори восени 2019-го. З його появою розпустили попередній склад громадської ради меморіалу.
Два фільми кінопроєкту Хржановського "Дау" про тоталітаризм СРСР – "Наташа" і "Дегенерація" – цьогоріч показали на Берлінському кінофестивалі. Їх знімали в 2008–2011 роках у Харкові. На території колишнього басейну спорткомплексу "Динамо" побудували декорації науково-дослідного інституту – прототипу радянської наукової установи. Стрічки спричинили скандал довкола можливого насилля над дітьми. Для зйомок сцен із дослідами взяли немовлят з обласного будинку дитини №3. У квітні прокуратура Харківської області відкрила кримінальні провадження за фактами катування, а також виготовлення або поширення творів, що пропагують насильство.
У квітні 2020-го на сайті "Історична правда" опублікували уривки презентації, яку Хржановський відправив наглядовій раді меморіалу "Бабин Яр" торік. Ідея режисера: за допомогою віртуальної реальності дозволити відвідувачам відчути себе жертвою розстрілів, нацистом чи колаборантом. Пропонує проводити в меморіалі психологічні експерименти. Хржановський заперечує. Каже, це чернетки, а не офіційна концепція.
2 
1
Коментарі