"Золотий Дюк" Х Одеського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль отримала Ірма Вітовська, 44 роки. У комедії "Мої думки тихі" Антоніо Лукіча зіграла матір головного героя. 25-річний Вадим отримує замовлення з Канади. Має записати звуки українських тварин. Потрібні для комп'ютерної гри "Ноїв ковчег". Канадські тварини не підходять — надто задоволені. Українські — тривожніші, наче передчувають Великий Потоп. Для пошуку тварин герой вирушає на Закарпаття. Там його супроводжує матір. Каже: "Одна справа, що ти в Києві — хоч приїжджаєш. А от із Канади не вертаються". Але й сама збирається виїхати з України в Італію. Тільки не заробітчанкою, а нареченою.
— У цій мамі — зібрані й моя, і можливо, я — яка буду потім, — каже Ірма Вітовська. — Є підглянуті персонажі. Але все-таки це психоаналіз. Як актриса розумію, хто ця жінка, звідки. Люблю такі зламні ролі. Коли у вас є бажання адвокатувати свого персонажа, ви зробите блискучу роботу. Не просто його втілити, а захистити його вчинки. Головне питання в цій історії — коли треба відпустити дитину. Це надзвичайно важко, коли син або дочка виходять на вільний шлях і мама втрачає на них монополію.
Фільм "Мої думки тихі" отримав приз глядацьких симпатій ОМКФ. На початку липня картину також відзначили на фестивалі в чеських Карлових Варах.
— З цієї історії сміялися і наші, і чеські, і німецькі глядачі, — продовжує Вітовська. Так прив'язана до України, нашого побуту і реалій. Але фільм абсолютно добре сприйматиметься будь-де, завдяки абсурдному гумору, коли смішне та сумне — близько. Це наднаціональна історія про матерів.
Хочу поаплодувати Антоніо Лукічу. Це його режисура і сценарій. Виконавця головної ролі — Андрія Лідаговського, визначили одразу. Це давній їхній творчий союз, ще з "У Манчестері йшов дощ" (найкраща українська короткометражка VII Одеського кінофестивалю. — ГПУ). А далі вони шукали маму — і знайшли в мені.
Останнім часом вам пропонують більше хороших ролей?
— Дай Бог, щоб український кінематограф не зупинився, не впав у стагнацію, а тільки розвивався. Ми матимемо попереду велику плеяду режисерів, які вже виходять на український рівень, а вийдуть ще далі. А ми, актори, тільки й чекаємо, щоб відкрити свої шухляди для них.
Кінопроцес треба підтримувати на державному рівні. Одеський фестиваль нічим не відрізняється від найбільших європейських — він має ті самі амбіції і платформи. Просто треба ще увагу до нього — і бізнесу, влади, науки, моральних авторитетів. Якщо еліта відвідуватиме фільми, вона покаже приклад дезорієнтованим людям. Він уже модний, але мені хотілося б, щоб церемонія Одеського кінофестивалю транслювалася на провідних каналах, як Оскар. Нам потрібно піднімати самооцінку.
Останні роки кіноіндустрія в Україні розвивається. Завдяки голові Держкіно Пилипу Іллєнку, Українському культурному фонду й Українському інституту з'явилися багато режисерських дебютів.
Х Одеський міжнародний кінофестиваль відбувся 12–20 липня.
4 
1
Коментарі