"Ані російської мови, ані російської літератури на нашій території бути не може" - літературознавця

Літературознавця Ганна Улюра поновила спільний із книгарнею "Книжковий лев" онлайн-проєкт.

- Цей книжковий клуб модерувала впродовж року. Раз на три тижні збиралися і десь три-чотири години розбирали одну книжку, - розповідає Ганна Улюра. - Ми сильно вкладалися в наш культурний рівень, інтелектуальний розвиток. Я не готова це зараз віддавати. Не можна перестати читати, думати, говорити про це - тобто обнуляти культуру, бо нібито не на часі. Треба вдень плести сітки, а перед сном читати, умовно кажучи. Для поновлення зустрічей вирішили обрати поезію. Перша книжка, із якою працювали - "Життя Марії" Сергія Жадана. Пошук мови для кожного. Пробували описати свої досвіди через чужі метафори.

Вісім років розказувала: це найкраща наша поетична книжка про війну. Вісім років обґрунтовувала, чому "Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?" - з тих віршів, що визначають національні культури. Боюся, що тільки зараз я зрозуміла, чому найкраща ця книжка і чому визначна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща висунула Жадана на Нобелівську премію

То чому саме ця книжка?

- Збірка вийшла 2015-го. Це була одна з перших поетичних книжок після Революції гідності й початку війни на Донбасі. Але тексти писалися 2014 року, і вони звучали. Це була страшенно зболіла книжка. Жадан у ній відірвався на повну. У мене таке відчуття, що він до того готувався її писати. Уміє мислити колосальними масштабами. Біблійний текст - це все-таки наш універсальний код. Жадан описав російсько-українську війну як біблійний міф.

Серед перекладів Жадана - вірш Райнера Марії Рільке "Благовіщення", у якому янгол являється Марії. Провіщає, що вона народить Спасителя. А вона в цей момент дивується, чому янгол набув подоби тендітного й непевного юнака. Чому цей момент позбавлений величі явлення. У "Житті Марії" Жадан робить усю книжку, де ці юнаки, позбавлені величі, йдуть на фронт.

"Чорна валка" - вірш про людей, які тікають із міста, де почалася війна. Спілкуються з капеланом. Він і цивільний, і священик, і військовий вожночас. Це людина в проміжній ситуації. Дотичний до всіх, із ким говорить. Відтак, може говорити з усіма. Його питають, що вони робили не так. Бо були церкви, діти, життя - і тут раптом все. Остання фраза твору - його відповідь: "Якби ви знали, як нам усім не пощастило". Так от, можна зараз принести весь великий біблійний культурний код і цитувати Апокаліпсис. Але нам тупо не пощастило.

Мені написала дівчина з Києва, яка з 24 лютого жила в столичному метро. Сказала, що прочитала цей вірш і вперше за всю війну заплакала. Це правильні сльози. Те, що ми називаємо катарсис через страждання. Коли можна очиститися і поновити енергію. Це те, що має робити поезія. Не заколисувати, а зцілювати. А зцілення часто відбувається через біль. І книжка Жадана така.

Чому читати зараз так важливо?

- Це інвестиція в нашу безпеку. Це як із волонтерством. Коли ми волонтеримо й переказуємо гроші, ми ж не просто їх віддаємо. Для чого це робимо? Щоб інвестувати у власну безпеку. Це те саме. Мозок має працювати. У стресовій ситуації, коли ми нажахані, у нас вимикаються аналітичні здібності, здатність бачити широку картину. Тож читання - інвестиція в безпеку, але психологічну, психічну, інтелектуальну.

По-перше, читання реально може перемкнути мозок. Те, що ми всі вже з діагнозом - це очевидно. Треба створити для себе бодай ілюзію нормальності.

По-друге, суто терапевтичний ефект від обговорення книжок. Це означає, що поруч із нами є людина.

Також насправді шкода. Ми так потужно розвивалися, стільки в себе вкладали, формували культурні наративи колосальної потужності. Зараз пишемо багато на іноземного читача - нам треба все розказувати. Перекладати не тільки на різні мови. Більше. Ті речі, які нам здавалися очевидними, там взагалі неочевидні. Ми знали, що про нас нічого не знають. Але аж так нічого.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Каннському кінофестивалі змагатиметься фільм про українську жінку-воїна

Частина українців зараз не можуть читати, а для інших - це спосіб відвернути увагу та бодай на трохи повернутися в зону комфорту?

- Люди не поділилися на тих, хто читають, щоб пеермкнутися, і тих, хто не мають часу. А на тих, хто зараз у Маріуполі, і тих, хто в Ужгороді. Якщо говоримо про Ужгород, то, напевно, можна сконцентруватися і змусити себе читати. Якщо мислимо масштабами країни, то це зовсім інша розмова.

Я спілкуюся з людьми в Харкові - мало хто читає. Багато хто пише. Зараз писати легше, ніж читати. Ті, хто можуть продукувати текст, цим рятуються. Письменникам зараз складно працювати у своїх жанрах. Переважно пишуть щоденники. Дехто питає: "Як я можу писати воєнні щоденники в Києві або Львові?". Але чим хороша література - у нас кожному знайдеться свій жанр. Є щоденники фронтові, тилові, свідка, учасника, фіксатора. Ми вже потім із жанрами розберемося - зараз, головне, пишіть.

Вірші - ви зауважили, як їх багато в соціальних мережах. Ми знаємо: коли щось стається, ліричні поезії першими реагують, бо це спосіб виказати пряму емоцію. Прошу - пишіть якомога більше. Бо кожен створений зараз текст - це частинка психічного здоров'я, яке ви зберігаєте.

Я читала всі тексти, які виходили в нашому воєнному корпусі. Це і професійний, і моральний обов'язок. Різні. Були шедевральні. А були ті, за якими поставала щира і красива людина, але це не робило книжку хорошою.

За останні вісім років інтерес до воєнної прози стабільно високий. Зрештою, те, що ми можемо назвати хітами - бестселерів у нас немає, - це були твори про війну. "Інтернат" Жадана, "Доця" Тамари Горіха Зерня, "Юпак" Сергія "Сайгона" Лещенка, зрештою "Амадока" Софії Андрухович, яка теж осмислює кілька рівнів війни, різних воєн.

Я так була потішена, коли Шевченківську премію здобула Тамара Горіха Зерня. "Доця" - це, по-перше, просто красива книжка. Жіночий досвід. Я вірю досвіду своєї статі. І це тонко психологічно зроблено, де показано ненависть таких градацій і любов таких рівнів. Ненависть же теж виявилася неоднорідно, як і страх. Коли я кажу, що ненавиджу свинособак - я їх не просто ненавиджу, це інший рівень. І з кожним днем інший. А в "Доці" чітко прописані ці градації ненависті. І якщо мені треба, наприклад, потренуватися, як визначити ненависть, я повертатимуся до "Доці". І при тому це книжка про любов.

Як почати або читати більше? Як виробити таку звичку?

- А чи треба? Не дам чіткої відповіді. Так, можна будь-кого зацікавити книжкою, спокусити читати. Чи треба це робити якимось масовим спортом? Ні. Залучати нових читачів варто з дитячого садка й школи. У такий спосіб залучаємо не лише дитину, а й усю родину. Мам, бабусь і татусів, які читають дітям.

Потрібно піднімати престиж і статусність читання. За спокійних часів ми бачили, що стало модно фотографуватися з книжкою в інстаграмі. І наскільки красивими візуально стали наші видання - зверніть увагу на роботу дизайнерів і художників. Зовнішня привабливість спрацювала. Книжка знову стала подарунком. Не факт, що її читають. Також має значення книжковий мерч. Має бути красиво, не тільки цікаво. Отже, методів залучення нових читачів багато. Просто працюють мізерно. Це бульбашка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перемога - коли тризуб стоятиме на мавзолеї. А потім той мавзолей треба буде розвалити" - митець Юрій Журавель

Кожен третій українець придбав книжки за гроші, отримані за вакцинацію за державною програмою "єПідтримка". Стали лідерами у списку товарів і послуг, на які витрачається "ковідна тисяча". За неї менш ніж за два місяці купили літератури на 1,2 мільярда гривен. Як можна пояснити такий попит?

- Говорять, що книжки дорогі. Насправді ж ні. Це реально три чашки кави за одну. З "єПідтримкою" ми побачили, що люди готові купувати літературу. Але там вибору не було особливого. Була б інакша картинка, якби серед варіантів поставили не концерти й театри, які мають ще менше уваги, а пиво, як вимагали в перші дні. Або на ЗСУ, як в останні дні.

"єПідтримка" - це просто гроші, які нам дали. І які не сприймалися як гроші реально, ви зауважили? А те, що ніби й не гроші, можна й на книжки витратити. За реальні візьмемо каву, а от халява з неба впала - ну ладно.

Ще одне питання, чи розгортають ті книжки. Купівля і прочитання - трохи різні речі. Цинічно так говорити, але думаю, Вахтанг Кіпіані може розказати, що було для популяризації читання куди дієвішим. Щоправда, одного такого казусу вистачить. Більше не треба подібної промоції. Є й інші види. Зокрема залучення інших видів мистецтва, як-от екранізацій. Також коли в автора виходить прекрасний роман і звертають увагу на його попередні тексти. Потужний розвиток самого літератора так чи інакше промотує читання. І взагалі просто письменницька харизма. Наприклад, Жадан - найкраща промоція його творів.

Мені цікаво, скільки людей із собою в евакуаційних валізах взяли книжки. Розпитую зараз. У мене не репрезентабельна вибірка - чотири тисячі френдів. Поки що ствердно відповіли тільки двоє. З чотирьох тисяч. Це при тому, що в мене літературна бульбашка. Думаю, більшість книжок на Землі не написані для того, щоб їх читали в бомбосховищі.

До речі, треба новий жанр започаткувати - книжки під час сирен. Триває приблизно години півтори. У шумних районах десь дві-три на день. Значить, книжка має бути 170 сторінок, щоб за день встигнути завершити. Буде золотий стандарт повітряних тривог. Жартую.

Частина видавництв надають електронні версії своїх видань у безплатний доступ. Це теж дієвий спосіб?

- Знаю, що це робить платформа Yakaboo. Мені здається, для них це суто репутаційний хід. Не люблю цю платформу. Маю поганий досвід співпраці. Вони одними з перших заявили, що припиняють продавати російські книжки - нарешті. Те, що тривало вісім років із підтримкою не просто російських видань, а ідеологічних російських видань. І після того, як ця заява була зроблена, на їхньому сайті продовжували бути в безплатному доступі російські книжки. Тож цей репутаційний хід у Yakaboo не працює, як і більшість чого в них не працює.

Знаю, що "Фоліо" робили доступ за символічні гроші. Знижки на деякі електронні версії є у "Видавництві Старого Лева". Анетта Антоненко зробила по гривні всі електронні видання. Цю гривню переказує ЗСУ. Люди кажуть: "зробіть нормальні гроші, все одно піде для армії". А в неї, якщо ти купуєш книжку за гривню, тобі випадає плашка, що можеш ще зробити пожертву до того. Це психологічно коректно, і ти реально просто йдеш на ту плашку й робиш цю пожертву.

Є безплатні пропозиції в аудіокнигарні "АБУК". Зараз читати складно, тож багато слухають. Особливо діти. Їм перед сном заходять казки, наприклад. Це просто скарб зараз. "АБУК" - молодці, послідовно прекрасні.

Видавництвам "Наш формат" і "Лабораторія" вдалося врятувати паперові наклади в Києві, тому зараз продаватимуть. У нас видавництва різні, але більшість книжок переважно друкувалися в одному місці - в Харкові. Тож багато накладів просто втрачені.

Є два видавці, які випустили вже свіжі книжки за останній місяць - "Човен" і "Видавництво Анетти Антоненко". Може, й більше, я знаю цих двох. Під час активної фази війни у нас є щонайменше три новинки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Верховна Рада готує закон про заборону російських фільмів і пісень

У березні українські мережі книгарень нарешті припинили співпрацю з ворогом і вилучили з продажу російські книжки. Що ще слід робити з російською літературою?

- Спалити. Не Путін сформував імперію. Імперія сформувала Путіна. Всі ці культурні наративи, які ми активно продовжуємо споживати й цитувати. Моя генерація 30 років витравлювала із себе цитати з радянської та російської класики.

Звільнені Суми роблять замовлення на книжки для дитячої бібліотеки. Першим пунктом - Пушкін. У мене був шок, коли дізналася про це. Що треба зробити, щоб Пушкін закінчився? Ми вісім років сподівалися на самоцензуру читача. Не працює. Потрібна повна заборона.

Імперська культура може бути засвоєна світовою. Знаємо це на прикладі Великої Британії, Франції, Нідерландів, Німеччини. Але тільки тоді, коли імперія не коїтиме зла і не буде прямою загрозою. Коли це не наробок, а спадок.

Коли приїду додому, спалю всі російські книжки, які я ще залишила в бібліотеці, бо була сентиментальною. Я за фахом русист. Академічний науковець, яка вивчала сучасну російську літературу. Я знаю про них забагато. Припинила працювати з російською літературою 2014 року. Я наполягаю, що ані російської мови, ані російської літератури на нашій території бути не може.

×