Коли людина когось любить, це порушує її суверенітет - режисерка Тамара Трунова

У столичному Театрі на Подолі відбулася перша після карантину прем'єра на новій сцені - вистава "Навігатор" за п'єсою грузинського драматурга Лаши Бугадзе. Ростому виповнилося 40 років. Він закоханий у свою колегу Клару. Зізнається у почуттях, на що отримує відповідь, що він гарна людина, але їм краще залишитися друзями. В цей час начальник пропонує Ростому відповідальне завдання - поїхати до окупованої росіянами Південної Осетії та проконтролювати там будівництво. Чоловіку дають машину. Несподівано навігатор приємним жіночим голосом починає розмовляти з Ростомом не лише про дорогу, а й про його життя. Стає справжнім другом, за сюжетом.

Про виставу і наступні театральні проєкти розповідає режисерка Тамара Трунова.

Де ви знайшли цю п'єсу і чому вирішили поставити?

- Є грузинський режисер Іраклій Гогія. Ми з ним якось зустрілися на театральному фестивалі. Я запитала, який текст він може порадити для постановки. Прислав дві п'єси, одна з них була "Навігатор". І коли керівник Театрі на Подолі Віталій Малахов запросив мене поставити у них виставу, я, зокрема, запропонувала цей текст. І його схвалили.

Жанр спектаклю означений як "спроба любити". Про які стосунки йде мова?

- Намагаюся розібратися, що таке любов, що ми звикли називати цим почуттям, як воно мутує. Часто люди називають любов'ю будь-який прояв уваги, близькості, емпатії, але воно тим не є насправді. Так сталося і з головним героєм. У виставі є спроба полюбити себе. Розглядаю людські душу і тіло як суверенну єдину систему. І коли людина когось любить, це порушує її суверенітет, людина втрачає себе як цілісну конструкцію.

Досліджую, ким та чим є людина, що її формує, причини, чому вона є такою сьогодні. Кожна людина є заручником дитинства, своєї біографії. Цікаво, чи може вона зламати парадигму і трансформуватися в щось нове. У випадку нашого героя його мати пішла з родини до коханця, коли хлопцю було 13 років. Він залишився з батьком-інвалідом. І це вплинуло на його сприйняття світу. У виставі деякі речі можуть видатися гротескними, але по суті чужі психологічні проблеми - це завжди гротеск для інших.

Яку тему для вас важливо було дослідити у спектаклі?

- Він психологічний. Коли працюємо, ми з акторами завжди спілкуємося, розкопуємо їхні долі, стосунки з їхніми батьками, невдале кохання, омани. В роботі над виставою ми багато обговорювали, чи існує реальність, вона суб'єктивна чи об'єктивна. І якщо об'єктивна, то кому належить, хто є носієм об'єктивності. Герой Ростома присвоїв об'єктивність світу собі. І всю історію ми дивимося ніби з його голови, його запаленої фантазії, тому спектакль трохи зі зміщеною психікою.

У чому була специфіка роботи над "Навігатором"?

- Це радіоп'єса. Цим текст складний. Перемогти його з точки зору драматичного театру досить складно, бо сцена йде за сценою, наче в монтажі. Тому я вирішила зробити психоделічну нарізку цих сцен. Трохи переробила п'єсу. Зробила свою авторську версію з точки зору українського менталітету, наших реалій. Йдеться про чоловіка, стосунки на роботі, офісне життя.

У спектаклі також є політична тематика, зокрема стосунки Грузії та Росії.

- Так, у п'єсі є грузинські реалії, однак ми розширили інформацію про окупацію Південної Осетії. В мізансцені, коли герой повертається із завдання, показуємо прапори всіх окупованих Росією на даний момент територій. Під час цієї сцени грає пісня Скрябіна "Мовчати" у виконанні грузинського колективу. Тут важливо, що Ростом - звичайна маленька людина. Поки він не потрапляє на кордон і не бачить танки, він вважає, що всього цього не існує. Власне, як і всі ми. Наше життя обмежене полем нашого зору.

Над чим працюватиме після "Навігатору"?

- Готую постановку за нестандартною п'єсою Нікколо Маккартні "Дім". Це партнерський проєкт з перекладацькою лабораторією Translatorium. Йдеться про взаємини чотирьох жінок - двох сестер Енні та Кейт, а також дочок Енні, Джен і Джо. У молодшої Джо розлад аутичного спектру, який є виключно соціальною вадою.

Дівчина має проблеми з комунікацією. Водночас вона переймається тим, що відбувається у світі та у людей, які її оточують. Для мене це вистава на родинну та особистісну тематику. В сімейній оселі зустрічаються не родичі, а дитячі травми матерів і дочок, намагання перепроживати минуле. І чим старша героїня, тим менше вона здатна проговорювати власний біль, все менше вірить, що її почують і зрозуміють. Виходить суцільний комунікативний розлад. Перекладачок було четверо, кожна перекладала свою героїню і спільно обговорювали результат. Акторок ми шукали у відкритому кастингу, обирали з 98 охочих. Прем'єра цієї вистави відбудеться онлайн 30 жовтня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відбудеться прем'єра опери за мотивами "Ніч яка місячна"

Ви є головною режисеркою Київського театру на лівому березі. Які прем'єри будуть у театрі?

Стас Жирков випустить "Хлібне перемир'я" за п'єсою Сергія Жадана. Ми перенесли прем'єру на 1 грудня. Білоруський режисер Дмитро Богославський ставить виставу "Людина з...". Покажемо її 24 жовтня. За п'єсою росіянина Дмитра Данілова "Людина з Подольська", яку адаптував і переробив до українських реалій Павло Ар'є. Головного героя затримує поліція У відділку він не може зрозуміти причину свого арешту. Допит поліції схожий на якесь дивне тестування і зрештою перетворюється на абсурд.

×