Продовження вірусних роликів з інтернету покажуть у театрі

Максим отримав диплом юриста, але сидить без роботи. Має квартиру в Києві. Є дівчина Лєна, але не щасливий. Хоче поїхати в Польщу на заробітки, за сюжетом. Усі персонажі спілкуються суржиком. Боролася з акторами, щоб не розмовляли поставленою мовою та вживали поменше літературних слів.

Текст створив херсонський драматург Ігор Носовський російською. Переклали. Вся п'єса написана в форматі телефонних розмов. Дізнаємось про персонажів те, що вони самі говорять. Тому, щоб акторам було легше грати, самі вигадували деталі біографій персонажів та імпровізували. Лєну, наприклад, зробили студенткою. Мати Максима - працівниця будинку культури, шанує традиції та планує вечорами концерти.

Взагалі жодна моя вистава не обходиться без переписування. Не було випадків, щоб драматург був проти. Єдине, що було вказано принципово, це освіта Максима. Університети випускають юристів в шість разів більше, ніж є робочих місць. Здавалося б престижний фах, який насправді є невиправданим. Усі раптом в Україні вирішили, що їм потрібна вища освіта. Непристойно не мати диплом. Усі менеджери, а слюсарів немає. Потім ті ж самі юристи їдуть в Польщу на будівництво. Тут себе знайти не можуть. Багато хто себе налаштовує, що кращої долі можна знайти тільки в іншій країні. Вона не подарує тобі щастя. Спочатку розберися в собі.

 

Це в принципі про сенс існування та самоідентифікацію людини. Також зачіпаємо тему тотального переходу людей в смартфони. Герої б давно вирішили проблеми, якби просто зустрілися в живу. А так лишається багато недостаканного, залишаються наодинці зі своїми образами. Це також символізує соціальну дистанцію через пандемію. Але виставу робили ще до карантину, тому це співпадання.

Знімали відео з заробітчанами, спілкувалися з ними онлайн. Думали змонтувати та щось зробити з цього, але поки не будемо.

Незвично, що актори працюють не один з одним, а через проєкцію. Мало прямих сцен. На перших репетиціях доводилось кричати: "Не дивись на неї!". Постійно намагалися зловити контакт. Зараз уже звикли.

Ця п'єса мені дуже близька. Мій тато поїхав заробляти, коли мені було 6 років. Не бачило його до 15-ліття. Це наклало великий відбиток на всю родину. Батько нічого не створив ні тут, ні там. Гроші закінчились. Не знайшов себе. Тому я взагалі ніколи не думала, щоб кудись виїжджати. Тому що твоє життя тут припиняється. Відновиться, коли повернешся, але буде іншим. Або тут, або там. Треба вибрати щось одне. Я вважаю, що все залежить від твоєї працездатності. Якщо ти талановитий, закінчив вуз, в Україні у тебе є багато можливостей.

Зараз нарешті стали багато знімати кіно і серіалів. Раніше тут це робила Росія, бо дешевше, ніж в Москві. Зараз набагато більше вітчизняного. Але лишилася тенденція запрошувати акторів з РФ, щоб потім туди продати контент. Це вже на совісті продакшенів, які цим займаються.

 

Мені це видалось логічним. Раніше театр конкурував хіба що з лавочкою в парку. А зараз є відео-ігри, Netflix, клуби. Купа варіантів, як провести вечір. Театр має дуже сильних конкурентів. Тому повинен стати ближчим до глядача. Звичайно, найлегше це зробити через смартфон. Зняли багато коротких відео про нашого героя. Деякі ставали вірусними, набирали по 5 мільйонів переглядів. А їх продовження можна побачити в театрі.