Пам'ятаємо: імена усіх воїнів, які загинули на Донбасі у травні

9

 

Публікуємо поіменний список полеглих у травні захисників України. Нам відомо про смерть у боях 9 бійців. Інформація про деяких — неповна. Наймолодшому із загиблих було 24 роки, найстаршому — 51.

Найгострішою ситуація була впродовж 7-8 травня, тоді загинули 2 військовослужбовців, 7 отримали поранення.

7 травня було найбільше обстрілів — 25. За місяць поранення отримали 39 захисників України.

5-6, 13, 15, 25-27, 29 травня обійшлося без поранених, за даними штабу Операції об'єднаних сил.

Російські окупаційні війська 366 разів обстрілювали позиції українських військових.

1 травня

Денис "Дід" КОЗЬМА

років: 31

родом: із села Приозерне Кілійського району Одеської області

залишилися: мати, брат та малолітня донька

 

Зник 1 травня під час бою поблизу села Миколаївка Волноваського району Донецької області, в районі окупованого Докучаєвська.

"Дід" служив у 137-му батальйоні 35-ї бригади морської піхоти. Пішов на фронт добровольцем у серпні 2014 року після протистоянь між проукраїнсько налаштованими громадянами та російськими колабораціоністами в Одесі 2 травня 2014 року, коли загинули 48 людей.

Восени 2015-го підписав контракт на службу у морській піхоті. Спочатку воював у 2-й роті, згодом — у розвідувальному взводі.

За сумлінне і якісне виконання завдань був нагородженим нагрудним знаком Міністра оборони "За зразкову службу".

Історія Дениса увійшла до циклу "Ультрас: шлях до волі" про футбольних хуліганів, які попри репутацію розбишак, стали ударною силою Революції Гідності, а потім одними з перших пішли добровольцями на російсько-українську війну.

6 травня

Іван САКАЛЬ

років: 24

родом: із села Завадівка Турківського району Львівської області

залишилися: батьки та молодший брат, який також служив за контрактом у зоні АТО

 

Помер в обласній клінічній лікарні Дніпра після 5 днів коми.

Отримав кульове поранення 1 травня під час зіткнення із диверсійно-розвідувальною групою ворога у тому ж бою під час якого зник "Дід". Прикрив собою бойових побратимів, врятувавши їх від загибелі.

Був старшим сержантом, командиром взводу розвідки у 137-му батальйоні 35-ї бригади морської піхоти.

Контракт на військову службу підписав у 2014 році, відтоді ж і воював на Донбасі.

Займався кросфітом. Був учасником міжнародних військових навчань "Сі Бриз", їх організовують Україна та США.

"Пожертвував своїм життя, аби інші бійці могли вийти. До останнього був вірним присязі. І залишився вірним назавжди". - сказав побратим Андрій "Підлий".

7 травня

Сергій "Скіф" ДРОГІН

років: 32

родом: із Сіверського Донецька Луганської області

залишилися: мати та дружина

 

Загинув у бою на спостережному посту поблизу селища Південне на Донеччині від вогнепального поранення із снайперської зброї.

Був командиром відділення 2-ї "афганської" штурмової роти 24-го батальйону "Айдар" 53-ї механізованої бригади. Воював з 2015 року.

"Завжди життєрадісний, на своїх приколах. Якщо зранку не посміємось – день пройшов марно. Серьога спочатку... Людина він універсальна, він боєць. Спочатку був військовим медиком, потім снайпером. Зараз, при виїзді з полігону, він став командиром відділення", – каже побратим загиблого "Яков".

8 травня

Володимир КОВАЛЬ

років: 51

родом: з Хмельницького

залишилася: дружина та 27-річна донька, яка також служить у Нацгвардії

 

Загинув під час нічних обстрілів неподалік Павлополя Волноваського району Донецької області.

Був командиром відділення в 79-й десантно-штурмовій бригаді, що дислокується на Приазов'ї. До цього, служив у 92-й механізованій бригаді.

Володимира призвали на службу під час четвертої хвилі мобілізації у 2015 році. Тоді він вже не працював, був на пенсії. За словами побратима, раніше служив у міліції.

— Володя завжди був спокійним і чітко знав, чому пішов на війну, - каже сержант Дмитро Кришталь, 35 років. — Через рік, демобілізувавшись, все хотів повернутися назад на фронт, але його не брали. Очевидно, все таки знайшов шлях.

10 травня мав приїхати до доньки на весілля.

14 травня

Антон "Пітбуль" БЕЗВЕРХНІЙ

років: 25

родом: з Харкова

залишилися: батьки та брат

 

Загинув унаслідок попадання кулі снайпера в шию на спостережному посту поблизу Новозванівки Попаснянського району Луганської області.

Солдат "Пітбуль" був гранатометником у 46-му батальйоні спецпризначеня "Донбас-Україна" 54-ї механізованої бригади.

Контракт на службу підписав у 2018 році. Після лікування від контузії повернувся на передову.

За декілька годин до смерті Антон написав на своїй сторінці у фейсбуці таке: "Двічі не помирають. Двічі не вб'ють. Загинути у бою — честь!".

Був земляком, напарником і близьким другом Яни "Відьми" Червоної, яка загинула внаслідок мінометного обстрілу на цьому ж спостережному пункті 2 квітня. Друзі пишуть, що він до останнього дня мстився окупантам за її смерть.

В лютому цього року "Пітбуля" нагородили відзнакою начальника Генштабу "За взірцевість у військовій службі".

На Алеї слави вже поховано 204 бійці, які загинули у війні на Донбасі.

16 травня

Василь ДЖУС

років: 44

родом: із селища Букачівці Рогатинського району Івано-Франківської області

залишилися: мати та донька

 

Загинув під час двостороннього бою унаслідок мінометного обстрілу опорного пункту поблизу Водяного Волноваського району Донецької області.

Прапорщик, служив у 114-й бригаді тактичної авіації повітряного командування "Захід".

В зону ООС був відряджений у 79-ту десантно-штурмову бригаду на посаду навідника у 2018 році. Служив у батальйоні зв'язку.

"Був дуже доброю людиною. Високий професіонал, бо це батальйон зв'язку, там треба знати техніку. Він дуже хотів сам в АТО потрапити, рвався на передову. Патріот України був. Не ховався за спинами чужих людей", – розповів військовослужбовець Іван Бондарев.

"Почався мінометний обстріл. І міна залетіла просто в траншею поруч з ним. Зробили лікарі все грамотно, евакуацію провели, все швидко. Але там вже пізно було, відразу", – згадує побратим Артем Дорошенко.

22 травня

Роман ДОСЯК

років: 48

родом: із села Ліщини Жидачівського району Львівської області

залишилися: мати, сестра, дружина та неповнолітні син і донька

 

Помер в обласній клінічній лікарні Дніпра унаслідок кульового поранення голови, отриманого 18 травня поблизу Кримського Новоайдарського району на Луганщині. Куля влучила солдатові в лоба. Вхідний отвір над правим оком. Вихідний – з лівої скроні.

Був помічником гранатометника гірсько-штурмового відділення у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.

Контракт на військову службу підписав у вересні 2018 року.

"Не можемо повірити, що Романа більше немає. Це була особлива людина. Він один з нашого села пішов воювати на фронт. Удома залишив дружину Наталю, двох діток. Донька навчається на першому курсі у ліцеї, син – другокласник. Вони живуть у Львові, у селі мешкає мама Романа. Аби не залишалася самотньою, Роман, невістка та онуки дуже часто до неї навідувалися. Коли пані Оля дізналася, що трапилося зі сином, одразу з невісткою поїхала у Дніпро. Наталя змушена була повернутися додому, бо малий прихворів. Пані Оля залишилася біля сина", – розповіла директорка школи у Ліщині Марія Бурбела.

24 травня

Олександр ПУЗИКОВ

років: 33

родом: з Нікополя Дніпропетровської області

залишилися: дружина та малолітній син

 

Загинув під час виконання службових обов'язків в районі проведення ООС на Донеччині.

Старшина, служив у 24-му батальйоні "Айдар" 53-ї механізованої бригади.

У мирному житті впродовж дев'яти років служив у військовій частині в Дніпрі на посадах водія, командира відділення, заступника комвзводу, старшини роти.

Протягом одного року був у складі українського миротворчого контингенту в Косові.

Після звільнення з військової служби працював водієм у пожежно-рятувальній частині.

Під час війни повернувся на військову службу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам'ятаємо: імена усіх воїнів, які загинули на Донбасі у квітні

×