Ще з часів Чехословаччини національна команда цієї країни була дуже незручною для нашої збірної. Варто згадати 1976 рік: чехословаки зупинили переможний шлях команди Валерія Лобановського до фінального турніру Євро, чого тоді ніхто не очікував, і самі здобули "золото". А поєдинки зі словаками у відборі до Євро-2016 і згадувати не треба. Ніби вчора це було: програш у Києві – 0:1 й безголева нічия в Жиліні.
Втішає одне. Навіть коли українці програють у Лізі націй чехам чи словакам, або тим та іншим, нічого страшного не станеться. Сказав же головний тренер збірної України: завдання не буде виконане. Значить – буде нове: Андрій Шевченко вигляд має чудовий і готовий не виконувати завдання ще років так із сорок.
Коли ж серйозно, то на сьогодні навіть не маємо уявлення про нашу національну команду. Тренери зарубіжних клубів, де виступає значна частина кандидатів до команди, як навмисне, саджають Коноплянку та Ярмоленка на лаву запасних, а Зінченка взагалі не включають до заявки. Коваленко, навколо якого будував гру тренерський штаб Шевченка, вже давно не є основним у "Шахтарі" і навіть не викликаний до збірної. У порядку лише українізований бразилець Марлос. Він, судячи з усього, залишається головною надією тренерів збірної. І про що тоді можна говорити, коли лідером національної команди України призначають тридцятирічного бразильця? Однак хіба він винен у тому, що сильніший за тих, із ким разом опановує у складі збірної українську мову?
Тож буде добре, коли Ліга націй дасть змогу хоча б визначити коло футболістів, з якими Україна стартуватиме у відборі до Євро-2020. Щоб вибір тренерів збірної не відрізнявся від вибору тренерів клубів, за які ці гравці виступають. Коли так станеться, це вже буде успіхом
3 
1
Коментарі