"Перейшов на сосиски та копчені ковбаски за 8 гривень"

П'ять українців про те, як пережили перші два роки кризи

 

Євген НЕЧИПОРУК, 31 рік, програміст у ПП "Нічний експрес" (вантажні перевезення), Київ:

- За ці  роки знизився загальний рівень життя. До кризи зарплата була 800 доларів. Зараз і 350 не виходить. Немає можливості відкладати гроші, купувати дорогі речі й продукти.

Наприклад, раніше кілька видів соусів у скляних пляшках по 30-50 гривень завжди були в моєму холодильнику. Зараз навіть кетчуп "Торчин" за 5 гривень купую рідко. Їв м'ясо по 50-60 гривень за кілограм. Тепер перейшов на сосиски та копчені ковбаски за 8-12 гривень, але на смак вони, як гума.

Одяг купував виключно новий. Сорочки - за 50-200 гривень, джинси - по 400-600. Зараз одягаюся в секонд-хенді.

Відпочивати їздив по путівках, платив, бувало, і 8 тисяч гривень. Зараз "дикуном", із наметом або в село до бабусі. Витрачаю на це максимум 2 тисячі.

Мобільних телефонів мав два. На місяць ішло близько 300 гривень. Ніколи не було проблемою зателефонувати або поговорити, скільки треба. Зараз телефон один. Укладаюся в 50 гривень. Дзвінки "просто побалакати" - виключені.

Їжджу на старій Skoda Felicia або на мотоциклі. До кризи збирався купити нову Ford Fiesta в кредит. Зараз мріяти про це немає сенсу.

Минулого року розлучився з дружиною, живу з батьками. Криза стосунків із ними не змінила. Про проблеми намагаємося не думати й не говорити.

Володимир ГРАБОВЕНСЬКИЙ, 25 років, менеджер із фінансів, ЗАТ "Ензим" (найбільший виробник дріжджів в Україні), Львів:

- Фінансової кризи не відчув. Працюю на підприємстві зі стабільно зростаючими прибутками. Зарплата збільшувалася пропорційно рівню інфляції. Окрім цього, я примножив доходи, бо вклав гроші в бізнес - торгівлю валютою. Він приносить пристойні прибутки.

Оскільки живу з батьками, то продукти й решту товарів щоденного вжитку не купую. Але не помітив, щоб асортимент у магазинах змінився.

Ігор ГУР'ЄВ, 32 роки, фотограф, Запоріжжя:

- За час кризи зникли "маленькі" клієнти, які робили замовлення до 300 гривень. Це студенти й школярі. Зараз фотозйомку замовляють переважно на весілля, а також жінки 30-40 років. Останні поділяються на декілька категорій. Одні хочуть створити сімейний альбом, інші замовляють фото в стилі "ню". Дехто робить портфоліо для самоствердження.

Свого часу набрав кредитів на побутову техніку. На щастя, встиг із ними розрахуватися до стрибка валюти.

 

Терезія ГАРАСТЕЙ, 76 років, пенсіонерка, село Олександрівка Хустського району Закарпатської області:

- Із прилавків магазинів зникли свіжі продукти. Підприємці почали завозити прострочене, їм, мабуть, так дешевше. Вчора принесла з магазину майонез 2004 року виготовлення. А я навіть в окулярах не можу розібрати оті малесенькі цифри й літери. Онука приїхала з Праги. Звикла, що там усе свіже й нічого перевіряти не треба. Накупила дворічній донечці сметани, масла, молока. А термін їхньої придатності вийшов ще два тижні тому.

Від початку кризи й дотепер у Хуст, куди їхати півгодини, курсує тільки один автобус. У село він повертається пізно ввечері.

Рік тому в селі закрилося фотоательє. Дискотеки проводять рідше - може, раз на місяць. Знаю, бо клуб біля моєї хати.

Андрій ПЕЧЕНІЗЬКИЙ, 29 років, за фахом історик, Харків:

- Із лютого минулого року не можу знайти щось постійне. Працював на харківському телебаченні в культурно-історичній програмі. Скоротили. Став на облік у центрі зайнятості. Отримував 600 гривень, потім - 400.

На початку 2010-го приїхав шукати роботу в Київ. Оселився в друга. Працював, де прийдеться. Написав сценарій до ювілею великої пивної компанії. За місяць роботи заплатили 150 гривень. Друг із дому вигнав - хотів жити своїм життям. Мешкав у інших знайомих. Знімався в масовках реклами Staropramen, "Славутича", мобільних операторів. За день платили 100-300 гривень, іноді годували.

Потім був промоутером. Роздавав пробники бабських шампунів, мав нахвалювати, що найкращі. За годину платили 20 гривень, за день заробляв 80. Пару днів витримав, працюючи двірником. Платили 100 гривень на день. Територію прибирав із двома алкашами.

Грав на гітарі в переходах. За три години співу заробляв 70 гривень. На Хрещатику замовляли легкі пісні - там люди радісні. Біля "Палацу Спорту" інша публіка - просили "Осінь" ДДТ, щось сумне. Раз співав у телефон для зеків.

На дитячому святі ходив одягнений у велику іграшку - Морозиво. Носив важку голову, живіт, попу та корсет із великим животом. Діти лякалися. За вихідні заробив 400 гривень.

Повернувся додому, у Харків. Сиджу на шиї в батьків. Підробляю роздачею листівок. Хочу знайти постійну роботу.

×