"Почему вы выезжаете? Разве на Украине будет лучше?"

Як ми продали квартиру в Донецьку

– В Донецке нет понятия "рыночная цена недвижимости". Если покупатель найдется, получите столько, сколько он будет готов заплатить. По вашему описанию, может быть 15–20 тысяч долларов. Но вообще, как повезет, – каже рієлтор.

У вересні наша сім'я вирішила продати двокімнатну квартиру в Донецьку. Понад рік живем і працюємо в Києві, повертатися не плануємо. Власників четверо: мати з батьком і ми з братом. У столичного нотаріуса оформляємо довіреності на мене. В зону АТО збираємось удвох із матір'ю.

У соцмережах повно оголошень про продаж або оренду квартир донеччанами. Наша – після капітального ремонту. Майже все нове. Недоліки – перший поверх і старенький будинок. Проте неподалік від центру, у вцілілому від обстрілів районі.

 

За тиждень з'являється жінка-покупець. Живе в Авдіївці. Містечко контролює Україна, але лінія фронту – за 2 кілометри. Колишній аеропорт – за 5. Багато будинків зруйновані в боях узимку. Її оселя теж постраждала. Зараз там знову загострення. В Донецьку їй пропонують роботу, тому хоче переїхати. Дивиться квартиру й називає суму, що нас влаштовує. Домовляємося, що угоду підпишемо на підконтрольній Україні території, в українського нотаріуса. Деенерівські не мають доступу до електрон­них державних реєстрів. Влада "республіки" примушує їх реєструватися у власному "міністерстві юстиції". Це робить їхні дії незаконними.

Для нас це означає, що не треба провозити гроші через блокпости. Помешкання оцінює рієлтор. Послуга донецького оцінювача коштує 500 грн.

Проблема номер один – виписатися з квартири. Донецька міграційна служба виїхала до Маріуполя, але зробити це можна і в Києві. Будь-який громадянин України має на це право. Може 10 днів "висіти в повітрі" до реєстрації в новій оселі. Крім жителів окупованих територій. Від осені 2014-го їх виписують лише після реєстрації на новому місці. А який власник житла зареєструє в себе сім'ю переселенців?

– По возрасту вы с братом попадаете под мобилизацию. Вас не зарегистрируют, пока не станете на учет в киевском военкомате, – додає рієлтор.

Районні міграційні служби не реєструють переселенців. Так торік постановив ­Кабмін. Тепер це роблять центри надання адмін­послуг. Іду в такий на Оболоні. Чую три різні версії щодо порядку реєстрації. Всі сходяться на тому, що без постанови на військовий облік отримаю відмову. Проте ніхто не знає, яку саме довідку має дати військкомат. Дзвоню у службу безкоштовної адвокатської допомоги переселенцям. Юрист пояснює, що наявний порядок порушує мої права. Жодна установа не має права вимагати реєстрації. Але судитися з державними органами не хочу.

У військкоматі мене слухають довго. Радяться і пропонують пройти медогляд. Кажуть, уся процедура може зайняти кілька тижнів. Покупець не хоче стільки чекати.

– Можете продать квартиру и не выписываясь из нее. Напишете в договоре, что обязуетесь сняться с регистрации в течение месяца, – радить юрист. – Это нормальная практика.

– А в какой суд покупатель обратится, если вы не выполните обещания? – заперечує рієлтор. – Никто на это не пойдет.

У Києві не мають права знімати з обліку донеччан, пояснює працівник головного управління Державної міграційної служби – ДМС. Натомість у районних підрозділах цієї ж служби займаються саме цим. Відчуваємо розпач. Вихід знаходимо в інтернеті. Багато фірм і приватних осіб пропонують тимчасову реєстрацію в Києві. Наступного дня у ДМС Подільського району нас зустрічає жінка, на вигляд років 30. Дає купу бланків. Поряд п'ятеро людей заповнюють такі самі. Жінка всім пояснює, що писати. На дверях заступника керівника – оголошення з посиланням на постанову Кабміну, що забороняє відділам ДМС приймати до­кументи від громадян для зняття з реєстрації.

Пишемо заяви на реєстрацію в квартирі жінки-посередника. Ми з братом додаємо фразу: "Зобов'язуюсь стати на облік у військ­коматі протягом семи днів". Коли усі бланки заповнені, посередник зі стосом паспортів і паперів заходить у кабінет. За годину отримуємо паспорти з реєстрацією в Києві. Тут же, біля кабінету, розраховуємось. Вартість реєстрації в квартирі жінки на півроку – 2350 грн з особи. В конкурентів ціни вищі.

– Якщо не об'явитесь за півроку, сама напишу заяву про зняття вас із реєстрації, – пояснює. – Якщо ж захочете продовжити, то доплатите.

Беремо нотаріально завірені копії паспортів батька й брата і довіреності від них і їдемо з матір'ю в Донецьк.

Проблема номер два – погасити заборгованість за комунальні послуги. Українських банків у Донецьку немає. Треба йти до кожної служби окремо. Опалення можна оплатити і готівкою в касі тепловиків, і в інтернеті з Києва. Далі складніше. "Государственный концерн Донбассгаз" ДНР утворила цієї весни. В коридорі оголошення закликає "не поддаваться на провокации" і не платити українському Донецкгоргазу, що виїхав на підконтрольну територію. Півтора десятка пенсіонерів стоять у черзі на звірку, тоді – до каси. Витрачаю півдня.

Водозбут так само приймає платежі лише готівкою в рублях.

Енергозбут, навпаки, закликає платити тільки гривнею через сайт української компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Пишуть: "Если заплатите наличкой через "Центральный республиканский банк ДНР", Энергосбыт не получит денег".

Пенсіонерів у черзі зо два десятки. Іду в кабінет керівника.

– Я оплатил за свет по счетчику. Как получить справку об отсутствии задолженности? – питаю 40-річну жінку в окулярах.

– Собираетесь продавать квартиру? У нас распоряжение – не выдавать подобных справок.

За 100 рублів купую коробку російських цукерок "Победа". В обхід черги підсовую дівчині-оператору. Пише в розрахунковій книжці, що боргів не маю. Тікаю, доки в черзі не оговталися.

Після звірки з бухгалтером жеку вношу квартплату через касу "Центрального республиканского банка". Займає будівлі, де працювали українські банки. Черга по довідку про відсутність боргів забирає ще півдня.

– Вам куда справка нужна? На Украину? – питає начальник жеку. Ставить українську печатку і штамп.

Залишається в районному паспортному столі отримати "нульову довідку", що в квартирі ніхто не прописаний. Дійсна три дні. Відстоюю кількагодинну чергу і заповнюю папери. Обіцяють зробити на четвер, бо середа – не приймальний день. Іду до паспортистки в середу. Відвідувачів немає. Повна жінка, на вигляд років 60, сидить у кабінеті сама. Скільки себе пам'ятаю, працювала на цій посаді.

– Я по поводу "нулевой справки". Нужна украинская печать.

– Не знаю, если разрешат, – дивиться в стіл. – Постоянно все меняется.

– Постарайтесь, пожалуйста, – кладу на стіл складений навпіл аркуш А4. В ньому – купюра 1000 рублів. Бере бланк довідки й кладе поверх аркуша, пише. Піднімає очі:

– Почему вы выезжаете? Разве на Украине будет лучше?

– Нашей семье – да.

– Подождите здесь, – бере обидва аркуші й виходить. За 5 хв. повертається з довідкою. На ній – українська печатка і штамп.

У п'ятницю виїжджаємо з матір'ю на підконтрольну територію. Меблі й побутову техніку залишаємо покупцеві. Так домовилися. Ми прожили в цій квартирі 30 років. Батьки планували зустріти в ній старість. Під вікнами був город, на якому батько вирощував огірки й малину. З восьми квартир будинку сусіди залишаються у двох. Ввечері приїжджаємо до Краматорська. Наступного ранку зустрічаємось у нотаріуса з покупцем. Нотаріус просить не називати її, бо переїхала з Донецька і ще не все вивезла. Її послуги нам обходяться у 6000 грн. У цю суму входить і внесення змін до реєстру БТІ.

Донецька рієлторка не поїхала через "складнощі пропускного режиму". Укладає угоду її колега з Харкова. Отримуємо гроші й бажаємо успіху покупцеві.

– Планируете регистрировать вашу новую квартиру в органах ДНР?

– Нет. Если не заставят, конечно.

×