У вівторок пішов до нотаріуса дати дозвіл доньці на виїзд за кордон. Сиджу в передпокої, чекаю своєї черги.
- Отут підписуйте: прізвище, ім'я та по-батькові, - чую голос помічниці нотаріуса у відчинені двері приймальні.
- Федоровна, аккуратнее, разборчивее! - підказує хтось.
- Так я нє вєдаю, Пятровіч, як яго пісаць Хвьодоровна - через "е" чи "йо", - виправдовується жінка після довгої паузи.
Я подумки дратуюся. Мені призначено на 16-ту, а вже півгодини сиджу без діла.
- Пишите через "е" с двумя точками.
- А ґдзє ставіць?
- Сверху пишите. Раз и два, вот так. Теперь пишите - "до-ровна". Город такой есть - Ровно. Поехали до Ровна!
Сейчас, как в Советском Союзе, - есть все, но не для всех
- Нєграмотна я, усю жизнь так мучаюся. У школу хадзіла адзін раз. Диктант пісалі. Які знала слова па-руську, па-бєлоруську, по-українську - усє напісала. Учителька узяла прачитала - усє дзєті смяяліся. Я разплакалася ди больше у школу нє пайшла.
Кулькова ручка падає на стіл.
- Ничего, Федоровна, теперь жить вам станет хорошо. Сколько платить? - до помічниці.
- Та хіба зараз жить хорошо?
- Да оно сейчас, как в Советском Союзе, - есть все, но не для всех. И сейчас люди живут хорошо, но не все, - веселиться Петрович. - Берите паспорт, соседка, пойдем.
Федорівна важко спирається на ціпок, переставляє опухлі ноги в шматяних капцях. Петрович із висохлим білим обличчям підтримує її під ліву руку. Розминаємося у вузькому коридорі.
- Ви можете переписати спадщину в будь-який час, Маріє Федорівно, - нагадує помічниця нотаріуса.
Федорівна не чує. Перед нею поріг, а ціпок ковзає по ламінованій підлозі.
- Уже не долго осталось, - підморгує помічниці Петрович.
І обмахується, мов віялом, аркушем із нотаріальною печаткою.
2 
1
Коментарі