Уже не долго осталось

У вівторок пішов до нотаріуса дати дозвіл доньці на виїзд за кордон. Сиджу в передпокої, чекаю своєї черги.

- Отут підписуйте: прізвище, ім'я та по-батькові, - чую голос помічниці нотаріуса у відчинені двері приймальні.

- Федоровна, аккуратнее, разборчивее! - підказує хтось.

- Так я нє вєдаю, Пятровіч, як яго пісаць Хвьодоровна - через "е" чи "йо", - виправдовується жінка після довгої паузи.

Я подумки дратуюся. Мені призначено на 16-ту, а вже півгодини сиджу без діла.

- Пишите через "е" с двумя точками.

- А ґдзє ставіць?

- Сверху пишите. Раз и два, вот так. Теперь пишите - "до-ровна". Город такой есть - Ровно. Поехали до Ровна!

Сейчас, как в Советском Союзе, - есть все, но не для всех

- Нєграмотна я, усю жизнь так мучаюся. У школу хадзіла адзін раз. Диктант пісалі. Які знала слова па-руську, па-бєлоруську, по-українську - усє напісала. Учителька узяла прачитала - усє дзєті смяяліся. Я разплакалася ди больше у школу нє пайшла.

Кулькова ручка падає на стіл.

- Ничего, Федоровна, теперь жить вам станет хорошо. Сколько платить? - до помічниці.

- Та хіба зараз жить хорошо?

- Да оно сейчас, как в Советском Союзе, - есть все, но не для всех. И сейчас люди живут хорошо, но не все, - веселиться Петрович. - Берите паспорт, соседка, пойдем.

Федорівна важко спирається на ціпок, переставляє опухлі ноги в шматяних капцях. Петрович із висохлим білим обличчям підтримує її під ліву руку. Розминаємося у вузькому коридорі.

- Ви можете переписати спадщину в будь-який час, Маріє Федорівно, - нагадує помічниця нотаріуса.

Федорівна не чує. Перед нею поріг, а ціпок ковзає по ламінованій підлозі.

- Уже не долго осталось, - підморгує помічниці Петрович.

І обмахується, мов віялом, аркушем із нотаріальною печаткою.

×