— По-перше, ми нікого не похоронили, — відповідає на запитання, скільки за два місяці привезли поранених з АТО, начальник відділення гнійної хірургії військового госпіталю в Києві Сергій Сапа, 43 роки.
До відділення приймають прооперованих, які мають гнійні ускладнення. Переважно опіки.
— Поранений у бою завжди матиме опік. Це не побутова травма від ножа, що за тиждень заживає. Бойова місяць і більше гоїться. Завжди інфікована, поєднує механічний удар і сильний опік. Якщо куля випущена впритул, то в тіло входить із температурою тисяча градусів. А пострілом із гранатомета може обпекти 35 відсотків тіла. На місці прооперували, а потім на літак — і до нас. З Луганська, Донецька привозять.
Шпиталю 260 років. Відділенню гнійної хірургії цьогоріч виповнюється 40. Свого часу тут приймали солдатів з Афганістану.
— З АТО складніші поранені, ніж мали тоді. Зброя не була такою розвиненою. Поранений пострілом із гранатомета був один на сім випадків. Зараз таких 15 відсотків. Це повноцінна війна. Хлопці воюють за батьківщину. Захищають те, що мають.
Розмову перериває волонтер Анна. Принесла список того, що може знайти. Сергій Сапа подає свій — із тим, що потрібно купити.
— Коляску звичайну без електроприводу хоча б одну й звичайні жіночі фени для волосся. Ними опіки підсушуємо. Заживають утричі швидше. Секунд по 30–40 використовуємо по чотири рази на добу.
Просить знайти пластичний бинт для опіків.
— Звичайним бинтуєш — усе прилипає до рани. Цим — крововтрата мінімальна, безболісно й потім менше рубців. У мене є хворий, в якого живіт, стегна, плечі, руки попечені. В багатьох від вибухів гранатомета не опіки — опікова хвороба. Крім шкіри, уражені серце, легені, печінка.
Близько 40 пораненим у госпіталі ампутували руки чи ноги. Їм волонтери збирають гроші на протези. Олега Березовського, якому відірвало кисті рук, волонтери почали навчати англійської.
— Зі знанням мови Олег зможе залишитися на службі. Він — лейтенант, поза армією життя не уявляє. Допомагаємо йому заново знайти себе. Поки що чоловіку важко. Постійно намагається закинути рукою чуба, а пальців немає. Постригли коротко, щоб зручніше було. Він бореться. Культею хоче натискати кнопки мобільного, — розповідає волонтер Інна Ткачова, 37 років.
У середині серпня вона буде дружкою на весіллі. 19-річний контрактник із Миколаєва Едуард Ткач одружиться з 26-річною Тетяною в госпіталі. На початку АТО наречені взяли в банку 7 тис. грн кредиту. Купили Едуардові берці, одяг, бронежилет, каску. Під обстрілом її розтрощило. Осколок потрапив у мозок.
— Едуарду зробили складну операцію. Попервах у безпам'ятстві воював — кликав товаришів, віддавав команди. Довелося прив'язати його до ліжка. Подумав, що попав у полон. Намагався видертися. Усе це лікарі сприймали терпляче. Персонал у госпіталі — золотий. Знімали халати й переодягалися в цивільне, коли йшли в палату. Бо родичі сказали, що він медиків не сприймає.
Едуард отямився. Продовжує лікування.
— Утратив слух. Те, що йому кажуть, намагається читати по губах. Відновлювати треба за кордоном. В Україні таких операцій не роблять. У голову потрібно поставити титанову пластину за 65 тисяч гривень. А ще — курс реабілітації. І фізичної, і психологічної. Пам'ятаєте, як казали афганцям: ми вас туди не посилали. То вже тепер ці фрази чую в бік учасників АТО. Хочу зібрати психологів та наркологів, які могли б працювати з ними. Щоб ті не залишилися із психологічними травмами на все життя, як багато афганців.
5 
1
Коментарі