"Про плани не буду поширюватися. Їх багато, але чекаю, доки мине втома"

Максим Рильський у тюрмі співав пісні

"Дорогий Миколо! Спасибі велике за піклування й за гроші. Вони справді були мені ой як потрібні. Привіт не од поета, а од зарослого рудою бородою напівдикуна-мисливця та його дружини, і Жоржика рако-щуко-лова", – пише поет Максим Рильський другу Миколі Зерову 27 серпня 1930 року з Романівки – тепер Попільнянський район Житомирської області. Там має родинну садибу. Це село до 1917-го належало його батькові Тадею Рильському. Із пасинком Жоржем багато рибалить і полює на качок. Вечорами працює.

"Я залишив таки дощ братом, хоч у перекладі він і сестра. Образу це, по-моєму, не псує. А "мжичка", "дощиця", "дощавиця" було б дуже фальшиво і не пасувало б до простого Євиного співу", – міркує Рильський у листі до Зерова про вірш бельгійського поета Ван Лерберґа "Із пісень Єви".

 

Із Зеровим має багато спільного. Обоє цікавляться класичною літературою та перекладами. Називають себе поетами-­неокласиками. У Києві проводять багато часу разом. До міста Рильський повертається наприкінці 1930-го. Українська інтелігенція схвильована сфабрикованим "процесом Спілки визволення України", що відбувся в Харкові над 45 вченими та письменниками. Пошук "ворогів народу" триває.

Чекісти перевіряють і Рильського. Зауважують, що він у творчості уникає питань комунізму. ЦК КП(б)У засуджує неокласиків за націоналізм. Вигадують, що він належав до активних членів таємної української націоналістичної організації.

Ордер на арешт виписують 19 березня 1931 року – в день народження. З обшуком приходять, коли чоловік із дружиною лягають спати. Живуть на вулиці Бульйонській, 14, – сучасна Казимира Малевича. Дім належить тітці Агафії Квашніній. Його знесли наприкінці 1980-х.

"Під час обшуку мама лежала в ліжку. Скориставшись цим, непомітно зняла зі стіни батьківську рушницю, що висіла на килимку. Сховала під ковдру", – згадував син Богдан Рильський у книжці "Мандрівка в молодість батька".

Чекіст підходить до неї і вимагає встати.

– Ось рушниця якось сюди потрапила, – каже Катерина Рильська з удаваним здивуванням.

Та зброя їх не цікавить. Шукають заборонену літературу. Не знаходять. Але Максима Рильського забирають і під конвоєм ведуть до Лук'янівської тюрми за 5 км.

Саджають до камери, де вже є семеро в'язнів. Усі – представники інтелігенції, взяті за політичними звинуваченнями. Випускають стінгазету "Наша балагула". У дописах кепкують один з одного й тюремного побуту. Рильський пише вірші під псевдонімом "Піїта".

Якось влаштовують вечір на честь Тараса Шевченка. Рильський розповідає про його життя, інші читають вірші. Потім співають пісні на слова Шевченка. Наглядач наказує припинити.

– Ви ж українець. Ми сьогодні згадуємо нашого найбільшого поета. Чого ж ви? – каже хтось з арештантів.

– Добре, співайте, хлопці. Тільки не дуже голосно. І я послухаю, – відповідає.

– Що з Грушевським? – не вітаючись, питає Максим Рильський дружину на першому побаченні через місяць після арешту в політуправлінні на Інститутській – зараз Міжнародний центр культури і мистецтв. В'язням сказали, що історика Михайла Грушевського арештували і він погодився з вигаданими обвинуваченнями. Багато арештованих починають співпрацювати зі слідчими.

– Нічого, живий і здоровий. Недавно бачила його статтю, – відповідає жінка.

Повернувшись до в'язниці, поет іде коридором і кричить: "Хлопці! Грушевський – на свободі!" Більшість відмовляються від зізнань.

"Побачення відбувалися в коридорі державного політичного управління, – згадував Богдан Рильський. – Під стіною, за маленьким столиком сідала мама. Розкладала принесене з дому. І хоч коридором весь час ходив наглядач, вiн не заважав розмовi, не втручався. Мама частувала батька кавою, пирiжками й бутербродами. Він не знав, як важко все це їй дiставалося. У торгсині за срiбну ложку чи якусь цiнну рiч вимінювала олію, м'ясо та борошно. Тих продуктiв вистачало лише на передачi та щоб пiдгодувати мене малого. Мамина тiтка десь дiставала кiстки i з них готувала обiд чи вечерю".

У листі до свекрухи Катерина Рильська жаліється: "Іноді здається, що не вистачить сил та енергії пережити все горе, що навалилося на мене. Підбадьорюю себе, але важко морально, а головне – матеріально".

Вона їде до столиці УРСР Харкова. Хоче потрапити до прокурора Льва Ахматова. Про це пише чоловікові у в'язницю, але зашифровано: "Зацікавилася творчістю Анни Ахматової". Двічі підкреслює прізвище.

Добивається до прокурора.

– Як, відомий український поет в ув'язненні? – дивується той. – Цього не може бути. Розберемося.

 

Допити Рильського проводять різні слідчі. Кожен розповідає, що його попередник був прихованим ворогом і його розкрили. Один намагається увійти в довіру, заводячи розмови про полювання та природу. Останній слідчий знає, що Рильського наступного дня відпустять, але намагається його залякати.

– Ну що ж, Рильський. Ви не визнаєте себе винним. Але ми все знаємо і прийняли рішення: поїдете на 10 років на Соловки, – каже.

– Соловки так Соловки, – відповідає письменник.

"Про цей факт біографії батька не говориться в жодній книжці чи розвідці. Ніде про свій арешт не писав і Максим Тадейович. Але те, що він на початку 1930-х просидів у Лук'янівській тюрмі кілька місяців – цілковита правда", – пише Богдан.

"Нічого не роблю. Гуляю і споглядаю. Київ здається прекраснішим, ніж будь-коли. Про плани не буду говорити. Їх багато, але чекаю, доки мине втома", – пише Максим Рильський до російського поета Ігоря Поступальського в одному з перших листів після звільнення.

Багато часу проводить на природі. Пише вірші, які входять до збірки "Знак терезів". Намагається прославляти радянський режим.

Займається перекладами, щодо яких багато консультується із Зеровим. Якось проводять вечір за читанням віршів. За кілька днів того арештовують.

"Рильський зауважив, що йому близькі поети з ліричним обдаруванням. З українських читалися окремі речі Шевченка, Куліша та Щоголева", – пише Зеров у пояснювальній записці слідчому 8 травня 1935 року.

Чекісти переконують, що віршем Куліша зі словами "Гей, хто на сум благородний багатий, сходьтеся мовчки до рідної хати, та посідаймо по голих лавках, та посумуймо по мерт­вих братах" поети згадувати розстріляного письменника Григорія Косинку.

– Я його читав, бо не думав про це. Побоювання в мене з'явилися вже під час читання, – виправдовується Зеров.

Йому це не допомагає. 9 жовтня 1937-го засуджують на 10 років таборів, а через місяць розстрілюють в урочищі Сандармох.

Рильський дізнається, що й ним цікавляться в НКВД. Пише "Пісню про Сталіна", її кладе на музику композитор Левко Ревуцький. Після цього за нього заступається перший секретар ЦК КП(б) України Микита Хрущов.

35 збірок поезій видав Максим Рильський протягом 1924–1964 років. Найпопулярніші – "Літо", "Україна", "Збір винограду", "Слово про рідну матір", "Троянди й виноград", "Голосіївська осінь" та "Зимові записи". Написав чотири книжки ліро-епічних поем. Перекладав із французької Стефана Малларме, Шарля Ван Лерберґа, Анрі де Реньє, Моріса Метерлінка та Поля Верлена, із російської – Афанасія Фета та Валерія Брюсова, із польської – Адама Міцкевича. Писав наукові праці з мовознавства та літературознавства

"Максим Тадейович скрізь поводився вільно, без нервової напруги. Чи то було в родинному й дружньому колі, коли він був у ролі господаря у себе вдома. Чи в гостях у знайомих і друзів. Чи в ситуаціях офіційних, на засіданні вченої ради або секції перекладачів у Спілці письменників України. Чи виступав опонентом на захисті філологічної дисертації. Скрізь, принаймні зовні, почувався спокійно й незалежно", –

згадувала філологиня Юлія БУЛАХОВСЬКА у статті "Декілька спогадів про Максима Рильського" у журналі "Слово і час" 2006 року

Кохав доньку композитора Миколи Лисенка

1895, 19 березня – у сім'ї етнографа і публіциста Тадея Рильського в Києві народився син Максим. Крім нього, були ще двоє старших – Іван і Богдан. Мати родом із села Романівка – сучасного Попільнянського району Житомирської області, – яким володіли Рильські. Дітей навчали читати і писати українською мовою. Їхній дім відвідували композитор Микола Лисенко, етнограф Дмитро Ревуцький, актор Панас Саксаганський, фольклорист Олександр Русов.

1902 – Тадей Рильський помирає, родина переїжджає з Києва до Романівки. Максим займається з учителями вдома. У 13 років вступає до приватної гімназії в Києві. 1910-го видає збірку віршів "На білих островах". "Відтоді я почав вважати себе справжнім літератором", – згадував.

1915 – стає студентом медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира. За три роки переводиться на історико-філологічний факультет Народного університету. Не закінчує його через революцію. Займається самоосвітою, вчить мови. Працює у садовому відділі земської управи у Сквирі – тепер райцентр на Київщині.

1920 – долучається до київського угрупування неокласиків. Впроваджують у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва. Видає збірки "Синя далечінь", "Поеми", "Крізь бурю і сніг", "Де сходяться дороги". Майже не пише про радянську дійсність. Закохується у доньку Миколи Лисенка Галину. Але вона виходить заміж за іншого.

1923 – стає вчителем у Другій залізничній трудовій школі Києва. Живе на квартирі у колиш­нього жителя Романівки Івана Очкуренка. Закохується в його дружину Катерину, яка старша на дев'ять років. Просить вийти за нього заміж. Та погоджується, якщо Рильський всиновить її сина 6-річного Георгія. Укладають шлюб 12 липня 1926-го.

1930 – народжується син Богдан. Наступного року Максима Рильського арештовують за вигаданими обвинуваченнями в націоналізмі. Чотири місяці сидить у Лук'янівській тюрмі в Києві. Після виходу видає поетичну збірку "Знак терезів". У ній прославляє СРСР і комунізм. Інших неокласиків Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича та Миколу Зерова репресують.

1941 – евакуюється до Уфи в Росії, а потім – Москви. 1943-го стає членом Комуністичної партії й академіком. Наступного року очолює Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії. 1946 року стає депутатом Верховної Ради СРСР. Газета "Радянська Україна" друкує статтю "Про націоналістичні помилки Максима Рильського", де його звинувачують у "буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини".

1960 – отримує Ленінську премію за збірки віршів "Далекі небосхили" і "Троянди й виноград". Перед тим двічі нагороджували Сталінською премією в галузі літератури й мистецтва.

1963 – обирають почесним доктором Ягеллонського університету в польському Кракові.

1964, 24 липня – Максим Рильський помирає у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

×