3 травня 1898-го в родині київських євреїв Мойше та Блюми Мабовичів у невеликому дерев"яному будиночку на вул. Басейній, 5а народилася сьома дитина. Дівчинку назвали Ґолдою.
Сім"я бідувала. П"ятеро дітей померли маленькими.
— Нічого не вистачало, — згадувала Ґолда, — ані їжі, ані одягу, ані тепла в хаті.
У її пам"яті назавжди закарбувалися єврейські погроми, що влаштовували російські чорносотенці. Батько подався шукати щастя до Америки. Знайшовши роботу, викликає туди родину — дружину Блюму та доньок — 17-річну Шейну й 8-річну Ґолду.
Мойше працював теслею і робітником на залізниці у місті Мілоукі, штат Вісконсин, на півночі США. Його дружина відкрила бакалійний магазин. Ґолду віддали до школи. Невдовзі Шейна вийшла заміж і виїхала до Денвера. А 14-річну Ґолду батьки вирішили засватали за 30-річного страхового агента. Та вона не захотіла виходити заміж і втекла до сестри, аби довчитися у школі.
Ґолда захоплюється сіонізмом. Прибічники цього руху закликали євреїв об"єднуватися й повертатися на історичну батьківщину, до Палестини. 17-річною вона вступає до організації "Робітники Сіону", виступає на мітингах, а вночі займається з єврейськими іммігрантами англійською.
На сіоністські збори приходив і 19-річний Морріс Мейєрсон, родина якого емігрувала до Америки з Литви. Його батько рано помер. Хлопець був змушений малювати вивіски, аби прогодувати матір та трьох сестер. Морріс і Ґолда почали зустрічатися.
— Мені подобалися його енциклопедична освіченість, м"якість, розум і почуття гумору, — згадувала Меїр.
Узимку 1918-го Ґолда побралася з Моррісом. Невдовзі вирішує їхати до Палестини. Чоловік вагається, але Ґолда непохитна, і Морріс піддається на її вмовляння. Два роки Ґолда подорожує Америкою, збираючи гроші, аби оплатити поїздку до Тель-Авіва. Умовляє сестру приєднатися. Шейна залишає чоловіка в Сполучених Штатах і разом із Ґолдою, Моррісом та двома своїми дітьми сідає на корабель "Покахонтас". Він вийшов у море 23 травня 1921-го. Крім Мейєрсонів, на борту було ще 20 сіоністів.
На кораблі голодували, під час заколоту вбили капітана, а його брат збожеволів. 14 липня 1921-го подорожні, напівголодні й без багажу, нарешті прибули до Тель-Авіва — тоді маленького містечка серед пустелі. Супутники Ґолди впали у відчай. Багато з них згодом повернулися до Сполучених Штатів.
Мейєрсони вступили до села-комуни — кібуцу — в Мерхавії. Жителі хворіли на малярію. Не було вбиралень, вода швидко забруднювалась, а продукти псувалися. Та Ґолда не зважала. Вона збирала мигдаль, вирощувала курчат, доглядала за дітьми, викладала англійську, а сама вивчала арабську й іврит. Незабаром її обрали до керівного комітету кібуцу.
Морріс почав хворіти. Ґолда хотіла дитину, але той не наважувався заводити дітей у таких умовах. Подружжя подалося до Тель-Авіва. 1923-го в них народилася донька Сара, а через три роки — син Менахем. До кібуцу Морріс повертатися не захотів.
Меїр працює в Єрусалимі секретарем Жіночої трудової ради і тримає пральню. 1924-го Ґолду призначають скарбником. Вона починає їздити на міжнародні конференції. Її називали Золотою Дівчиною сіоністського руху. Жила по-спартанськи — без електрики, газу, телефону, спала на кушетці. До кінця життя не полишила звички випивати до 20 чашок кави на день і викурювати дві пачки цигарок.
1928-го вона зустрічає 39-річного Залмана Шазара — майбутнього третього президента Ізраїлю. Відтоді з Моррісом живуть окремо, хоч ніколи офіційно не розлучалися. Шазар стає її політичним наставником та коханцем. Він обіцяє розлучитися й одружитися з Меїр, але так і не дотримує слова.
Коханцями Меїр були лідери сіоністського руху Давид Бен-ґуріон, Давид Ремез, Берт Кацнельсон, Залман Аранн і Генрі Ментор. Усі вони допомагали їй робити політичну кар"єру. Ремез усе життя кохав Ґолду, домігся для неї багатьох посад у партії. За словами Меїр, він був її "компасом". Кацнельсон, якого називали Сократом Ізраїлю, у 1930-х призначив її на першу відповідальну посаду — глави департаменту взаємодопомоги. Меїр казала, що Аранн привніс у її життя фантазію. Ментор став її наперсником і коханцем, коли вона в Америці збирала гроші для ізраїльської армії.
1946-го ООН проголосувала за розподіл Палестини на арабську і єврейську частини та незалежність Ізраїлю. Та невдовзі король Йорданії Абдалла заявив, що араби готові пожертвувати 10 млн своїх життів, щоб знищити півмільйона євреїв у Палестині. Аби запобігти війні, Меїр вирішила зустрітися з правителем. Переодяглася арабською жінкою і перейшла кордон. Король запитав, чому вона з таким нетерпінням бореться за незалежну державу.
— Я не думаю, що 2000 років можна сприймати як "великий поспіх", — відповіла Ґолда.
Вона сказала Абдаллі: якщо буде війна, Ізраїль у ній переможе.
Жила без електрики, газу, телефону, спала на кушетці
— Це була найбільша моя зухвалість, — говорила.
Ізраїльські солдати на лінії фронту просили в Меїр дозволу залишити свої пости, бо для оборони рубежів їм потрібні були танки. А ті коштували $10 млн.
— Добре, — відповіла. — Ви залишаєтеся, а я дістану 10 мільйонів на ваші танки.
Пізніше говорила:
— Це був блеф. Звідки б я взяла ті 10 мільйонів доларів?
Ґолда Меїр негайно подалася до Америки, аби добути ці гроші. І за три місяці збирає $50 млн. На ті часи ця сума утричі перевищувала річний видобуток нафти в Саудівській Аравії.
Повертається зі США вкрай виснаженою. 13 квітня 1948-го у Ґолди стається серцевий напад. Але вона швидко оговтується і вже 14 травня ставить свій підпис під Декларацією незалежності Ізраїлю.
Згодом Ґолда Меїр була послом у Радянському Союзі, міністром закордонних справ і прем"єр-міністром Ізраїлю. Коли 10 квітня 1974 року пішла у відставку, їй було майже 76. Меїр завжди казала, що пожертвувала родиною заради кар"єри.
— Знаю, що мої діти, коли були маленькими, багато страждали через мене, — зізнавалася на схилі літ.
5 вересня 1972-го о 3.30 ранку до одного з будинків Олімпійського селища ХХ Олімпіади в Мюнхені увірвалися вісім озброєних бойовиків палестинської організації "Чорний вересень". Вони захопили в заручники 11 ізраїльських спортсменів. Натомість вимагали звільнити сотні бойовиків із ізраїльських в"язниць. Переговори тривали близько 20 год. Терористам пообіцяли виконати їхні умови. Автобус доставив бойовиків і заручників до аеропорту. Там німецькі поліцейські спробували врятувати спортсменів. Однак терористи дев"ятьох заручників розстріляли.
Після трагедії Ґолда Меїр дала розпорядження службі безпеки "Моссад" готувати акцію помсти. Операція отримала назву "Божий гнів". Причетних до загибелі спортсменів засудили до страти. Протягом 1972-го "Моссад" ліквідував 13 бойовиків. Перед кожним знищенням "моссадівці" нібито отримували дозвіл особисто від прем"єрки. Одна з головних умов "Божого гніву": не ставити під загрозу життя інших людей, родичів, дружин і дітей терористів. Назву "Залізна Леді" Ґолда Меїр отримала задовго до Марґарет Тетчер.
1898, 3 травня — Ґолда Меїр народилася в Києві в сім"ї теслі Мойше Іцхака Мабовича
1906 — емігрує з сім"єю до США
1917, 27 грудня — виходить заміж за Морріса Мейєрсона
1921 — емігрує з родиною до Палестини
1923, 1926 — народжуються діти Сара та Менахем
1948, вересень — стає першим послом Ізраїлю в СРСР
1969, 27 березня — обрана четвертим прем"єр-міністром Ізраїлю
1978, 8 грудня — помирає в Єрусалимі, похована на горі Герцль у західній частині міста
2 
1
Коментарі
2