— Цього року 12 липня святкуємо не тільки Петра і Павла, а й Десяту п'ятницю від Великодня. Кажуть, цього дня не треба працювати, щоб грім і блискавка біди не наробили. Бо багато є оповідок, що в того, хто цього дня працював, або хату грім запалив, або ниву, або сіно, або вбив худобу чи когось у сім'ї, — розповідає 53-річна Ольга Бакота із села Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківщини. — На це свято плетуть громові віночки з таких дрібненьких, жовтеньких квіточок, що ростуть на каміннях, біля річок, — безсмертників. Ті віночки в церкві на Десяту п'ятницю висвячуємо і кладемо під образи, щоб від грому вберегтися.
На Поліссі Десяту п'ятницю вшановують інакше.
— У нас свято називають Десятуха. Кажуть, що на Десятуху вже дозріє кожна десята ягода в лісі. Починають масово збирати чорницю й малину, — розповідає 79-річна Уляна Кот із села Крупове Дубровицького району Рівненської обл.
До лісу по ягоди йшли всією родиною або великим гуртом — сусіди, подруги. Як уперше в році йшли по ягоди, умивалися джерельною водою, одягали чисту сорочку й зав'язували нові хустки. На порозі хати читали "Отче наш", а вийшовши із двору — замовляння: "Господи, приступи, помоч принеси і спор покажи".
— Шоб зміїв минути, шоб вони не вкусили, то як входиш до лісу, одна одну товаришка питала: "Коли в нас було Благовіщення?" — "У неділю цього года, збирай ягоди, молода", — згадує Уляна Кот. — Або сама собі прокажеш, як сама йдеш, а сказати треба обов'язково.
У народному календарі Благовіщення — 7 квітня — святкують як зміїний день, коли вони вперше виходять на поверхню землі. Згадати Благовіщення — вшанувати змій та оберіг від них водночас.
Щоб під час збору ягід не побачити змій, вужів, "усього нечистого", перевертали на зворотній бік фартух або хустку. Радили також брати з собою в ліс посвячений на Великдень і висушений хрін. Його вважали оберегом від "усього поганого". Якщо зустрінеш у лісі змію або вужа, слід підняти спідницю і повернутися до них голим задом. Бо ще з дохристиянських часів голе тіло наділялося магічною здатністю відлякувати ворожі людині сили.
Якщо ж ненароком під час збирання ягід рукою зачепив змію чи наступив на неї і вона вкусила, то рану треба швидко промити, туго перев'язати й промовити замовляння:
— На морі, на Лукомор'ї стоїть дуб розложистий. На тому дубі цариця Яриця. Будь же ти милосердна, посилай ти три сестри — Марію-Полумарію, Анну-Полуанну, Лукер'ю-Полулукер'ю — нехай виймуть зуб від гадини рябої, від польової, від трав'яної, від жовтобрюхої, від хатньої.
До збору ягід приступали зі словами:
— Господня Божа Мати, поможи мені ягодок набрати. Од ягодиночки до ягодиночки, да буде жменьочка, од жмєньочки до жменьочки, да буде набірушечка чи ведеречко.
— Набірушечка, або набірок, — це така корзинка маленька, плетена з соснового шпону, — пояснює Уляна Кот. — Її до пояса прив'язували. Як повненький набірок назбираєш, висипаєш у відро.
Збирали ягоди й у глиняні глечики "гладушки". Пізніше почали збирати в літрові та трилітрові банки, сьогодні — у різноманітну пластикову тару.
Першу знайдену ягоду годилося з'їсти, примовляючи:
— Нова-новинка, щоб не болів ні живот, ні голова, ні спинка.
Посвячений на Великдень і висушений хрін вважали оберегом від "усього поганого"
Першу жменю зібраних у сезоні ягід клали на пень, щоб вони "велися", "плодилися", "щоб Бог родів далєй і болєй було ягодок". Це — пожертва природі й плата за те, що люди користуються її милістю й дарами.
Єдиним пристосуванням для збирання ягід є гребінка або гребашка — великий совок із зубцями. Нею збирають тільки чорниці. Усі інші ягоди беруть руками.
Уляна Кот згадує, що "за Польщі" — тобто в міжвоєнні роки — лісники строго слідкували, щоб у лісі жінки-ягідниці ними не користувалися. Адже гребінкою вигрібаються і спілі, і недостиглі ягоди, знищується ягідник.
Були свої правила поведінки в лісі, яких строго трималися: заборонялося бігати, піднімати шум, сваритися, курити й випивати — "тоді ягоди тобі не підуть".
— А співати співали. Дорогою, як ішли, то всяких різних співали пісень. А в лісі, то вже тільки таких спеціальних, як казали, ягідних пісень, — згадує Уляна Кот.
Таку старовинну пісню 2002-го заспівала тоді 76-річна Зінаїда Козак із села Черче Камінь-Каширського району на Волині:
Оставайтеся, всі ягодки з листом.
Ой бо ми йдемо додому з користю.
А тобі, бору, зіллячко, коріннячко,
А нам, молодим, дай Біг на здоров'ячко.
А тобі, бору, ягодки родити,
А нам, молодим, по ягодки ходити.
Ой ховайтеся, ягодки,
попід листю,
Бо ідемо додомоньку з користю.
Наприкінці дня жінки-ягідниці дякували лісу та просили, щоб Господь дав сили донести ягоди додому:
Спасибі цьому лісу, спасибі Богу,
що нам вислав таку допомогу.
Коротай, Боже, доріжку
Да на комарову ніжку.
В кінці сезону збору чорниць "заламували осику": деревце загинали до землі й більше по "чорні ягоди" до лісу не ходили.
Дружинам забороняли працювати в п'ятницю
Свято Десятої п'ятниці корінням сягає язичницького пошанування цього дня. Це був день жіночий, святий, вільний від будь-якої роботи. Такої традиції дотримувалися навіть священнослужителі — забороняли дружинам працювати в п'ятницю. Церковні авторитети упродовж XVI-XVII ст. кілька разів виступали із гнівними заборонами цього святкування. Під час відвідин України 1589 року Константинопольський патріарх Єремія відлучав від церкви тих, хто святкував п'ятницю, а працював у неділю. Наступного року собор ієрархів Київської митрополії рекомендував своїм вірним "пяток постити і ділати весь день, а неделю празднуючи святити".
Через 30 років, 1620-го, Єрусалимський патріарх Теофан під час перебування в Києві наказував: "Обычай в праздновании некоего праздника десятой патницы — изметаем и праздновати его не повеліваєм". Тоді на Десяту п'ятницю від Великодня призначали запозичене в Західній церкві свято Страсті Марії — Сострадання Пресвятої Богородиці. На початку XVIII ст. російський синод заборонив старе українське церковне святкування Десятої п'ятниці.
Греко-католики сьогодні в десяту п'ятницю від Великодня святкують Празник Найсвятішого Серця Христового, а наступного дня — Сострадання Пресвятої Богородиці.
За збір у лісі ягід і грибів селянин додатково відробляв чотири дні панщини
Якщо збирали ягоди для продажу на базарі, то для вдалого торгу треба було декілька стаканів ягід роздати стареньким сусідам, які вже не мали сил ходити по чорниці.
— Чорниць у нас багато є і сьогодні їх збирають повним ходом, бо людям ягоди — завжди допомога. І сушили, і варили, і продавали. От сьогодні здають по 11 гривень за кіло, а торік було й по 19, а як уже сезон закінчується, то й по 25 буде, — каже 79-річна Уляна Кот із села Крупове Дубровицького р-ну Рівненської обл. — А за Польщі, то мої батьки купували в лісництві спеціальні квитки на ягоди на сезон.
Обмеження на збирання лісових ягід, грибів, жолудів запровадили у середньовічні часи. За користування лісом селяни платили його власникові данину. Литовський статут 1529 року дозволяв затримувати селян у лісі й забирати все, що вони назбирали без дозволу. Наприкінці ХVIII cт. селяни відбували додатково чотири дні панщини на рік за збір у лісі ягід і грибів. На Поліссі платили натуральний оброк — віддавали чверть зібраних ягід. Після скасування кріпосного права селяни отримали у власність частину лісу і право збирати там ягоди, гриби, хмиз. Той, хто не мав власного лісу, мусив викупити собі дозвільний квиток на збір ягід на сезон.
2 
1
Коментарі