Орловій завжди було 39 років

В один із павільйонів "Мосфільму" 1934-го зазирнула актриса Музичного театру тендітна брюнетка Любов Орлова. Вона марила зніматися в кіно.

— Що це у вас? — суворо запитав режисер, показуючи на її ніс.

— Ро…родимка, — пролепетала.

Глянула в люстерко: на носі була малесенька плямка.

— Не годиться! — випалив режисер. — Ви граєте в театрі й родимка вам не заважає. Кіно — це вам не театр. На екрані вона буде, як автобус.

Та Орлова того ж року знялася в ролі Грушеньки в маловідомому фільмі "Петербурзька ніч". Після цього її запросили на роль Анюти у стрічці "Веселые ребята". Знімав її 30-річний Григорій Александров, що вже прославився фільмом "Броненосець "Потьомкін". У швидкого, насмішкуватого режисера старша на рік Орлова закохалася по вуха.

— Я побачила цього золотоволосого блакитноокого бога і зрозуміла, що все скінчено.

На той час вона була в другому шлюбі, режисер теж був одружений. На зйомки приїхала його дружина із сином. Та Александров не приховував своєї симпатії до Любові. І навіть викинув частину епізодів із Леонідом Утьосовим, який грав головного героя. Натомість сценарій змінив під Орлову. Із чорнявки її перефарбували в білявку. Після зйомок, того ж 1934-го, режисер і актриса побралися.

Фільм "Веселые ребята" цензори від кіно спершу визнали хуліганським і заборонили випускати в прокат. Письменник Максим Горький умовив Йосипа Сталіна подивитися комедію.

— Подивився, наче у відпустці побував, — повеселів вождь після перегляду.

І картину вмить почали показувати в усіх кінотеатрах СРСР. Відіслали на фестиваль до Венеції. Успіх був такий, що пісню зі стрічки "Сердце, тебе не хочется покоя" перейняли венеціанські гондольєри. А Орлову Сталін запросив на прийом у Кремль. Потім таких візитів буде багато: актриса стала улюбленицею вождя. 15 березня 1941 року з його подачі її відзначають Сталінською премією за ролі у фільмах "Цирк" (1936) та "Волга-Волга" (1938).

Любов Орлова мала 158 см зросту, талія — 43 см. На одному з кремлівських прийомів Сталін оглянув актрису з голови до ніг:

— Яка маленька! Яка худенька! Чому худенька? Чому бліда?

— Чоловік зйомками змучив, — блимнула вона на Григорія Александрова.

Вождь зиркнув на режисера:

— Запам'ятайте, товаришу Александров: Орлова — наш народний здобуток. Вона в нас одна. Якщо будете її мучити, ми вас жорстоко накажемо. Ми вас повісимо.

— За що? — удавано запротестував режисер.

— За шию.

Орлова стала обличчям епохи, в яку "жить стало лучше, жить стало веселее". Її пісні з кінострічок співали по всьому Союзу. Жінки копіювали її жести, висвітлювали волосся й вигадували, що вони її родички. Радянські медики називали цю душевну хворобу "синдромом Орлової". Актриса тим часом насолоджувалася життям. Відвідувала розкішні прийоми. Її шафа була забита дорогим одягом. На це подруга, актриса Фаїна Раневська, колись зауважила, що там навіть молі ніде поміститися.

Потроху Любов пристрастилася до алкоголю. Коли чоловік повертався з роботи, вона вже була п'яною після кількох келихів вина. Тільки погрозами розірвати стосунки й завалити кар'єру кінозірки Александрову вдалося змусити дружину "зав'язати" з пиятикою. Загалом у подружжя стосунки були особливі. Вони завжди називали одне одного на "ви". Актриса до кінця життя зберігала всі його записки. Навіть ось такі: "Буду о шостій". Коли її запитували, чому вона не знімається в інших режисерів, казала:

— Зйомки фільму тривають рік-півтора і найчастіше — далеко від Москви. Як же я весь цей час буду без Гриші?

Дітей подружжя не мало — Орлова не хотіла.

— Я надивилася на свою маму і сестру. Діти — це ж постійний страх. Спочатку боїшся завагітніти, потім — народити. А потім до гробу — страх за дітей.

У 1940–1950-х пару Орлової й Александрова вважали однією із найзаможніших у Радянському Союзі. Перший магнітофон і перший телевізор у країні з'явилися саме в домі зоряного подружжя. Якось після примірки концертної сукні актриса зауважила, розглядаючи свої нові кавово-бежеві рукавички:

— Зовсім не той відтінок, знову доведеться летіти в Париж, а так хочеться у Внуково.

Подружжя любило свою дачу у Внуково під Москвою. Був це цілий маєток із гектаром грибного лісу. Щоб його звести, Орлова починає гастролювати по країні. Вимагає з організаторів концертів по 3 тис. крб за виступ, у той час, як найвища концертна ставка тоді становила 750 крб. Додому привозила з гастролей повну валізу грошей. Спочатку перечити їй ніхто не смів. Але потім хтось написав листа до ЦК партії. У газеті "Советское искусство" з'явилася стаття "Негідна поведінка". Орловій довелося піти в тінь, а Александров насилу залагодив конфлікт завдяки своїм зв'язкам.

Будинок вони все-таки добудували — із розкішним каміном, басейном, величезною спальнею й верандою з виходом на ліс. На дачі жила економка, була жінка, яка приходила прибирати, і кравчиня. Багато ж із домашньої роботи Орлова любила виконувати сама. Наприклад, мила посуд, щоб не побити, — боялася, що це принесе нещастя. Також готувала, підбивала собі набійки до взуття.

Післявоєнна стрічка "Весна" (1947) стала останнім тріумфом Орлової. Були потім іще декілька фільмів, але в них актриса була вже не та. Постаріла. Александров удавався до різних хитрощів: знімав дружину так, щоб камера світила прямо в обличчя — світло розгладжувало зморшки. Коли це вже не допомагало, Орлова перша з радянських кіноактрис зробила пластичну операцію. Із закордонних поїздок вона привозила найкращі креми. Через страх видаватися негарною і немолодою не любила фотографуватися. Усіляко намагалася зберегти свою вроду: щоранку льодяний душ, балетний станок. Завжди приховувала вік. Фраза із театральної вистави "Милий брехун" стала її девізом:

— Мені завжди буде 39 років, і ні на один день більше!

Фаїна Раневська якось сказала:

— Я всього на вісім років старша за Любочку, а все життя була її бабусею.

×