Пізнього квітневого вечора 1970 року з мосту Мірабо в Парижі кинувся в Сену чоловік і каменем пішов під воду. Перехожі здійняли галас, прибула поліція, одразу почали пошуки. Течія Сени швидка, тіло аквалангісти зуміли виловити тільки за 10 днів. То був Пауль Лео Анчель, рік народження — 1920-й, національність — єврей, професія — літератор. У Парижі жив із 1950-го, свої твори підписував псевдо Пауль Целан.
За кілька років до того, як піти з життя, поет, котрого в Європі нагороджували літературними преміями, написав, що втомився жити на "цьому благословенному Заході". І додавав: "Краще б я залишився під буками моєї батьківщини". Але повернутися до Чернівців — його батьківщиною була столиця Буковини — вже не міг. Бо між Європою і Радянським Союзом тепер була залізна завіса.
На початку ХХ ст. євреї становили 40% населення Чернівців. Родина Анчелів була небагата. Матір Пауля Фріцці не мала освіти, однак була начитана, любила німецьку літературу. Вийшла заміж за маклера з продажу деревини Лео Анчеля. У 22 роки народила єдиного їхнього сина. Удома розмовляли німецькою.
"Він дуже добре знав природу, знав кожну травинку, — згадувала Пауля його подруга дитинства Мальція Фішман-Каве. — Міг сказати: "Дивися, ця трава називається ось так, живе так". Був багатогранний, інтелектуальний і дуже красивий. Бував іронічним, міг сміятися і клеїти дурня. Вмів ворушити вухами. Іноді бував ексцентричним. Якось ми з ним пішли на концерт, і на виході я затрималася, бо зустріла свою тітку. Він вийшов і чекав на мене. І як він на мене чекав! Сів на бруківку. Люди виходили після концерту причепурені, він теж був гарно вдягнений — і сидів так долі".
На початку липня 1941 року до Чернівців увійшли румунсько-німецькі війська. Євреям заборонили виходити на вулиці без жовтої зірки на одязі. Незабаром розпочали депортацію на примусові роботи в район між Дністром і Бугом — так звану Трансністрію.
Одного дня Пауль повернувся додому й не застав батьків. Їх вивезли до концтабору. Син потрапив до одного з трудових батальйонів. Прокладав дороги.
Восени 1942-го дізнався, що його батько помер у таборі від тифу, а взимку 1943-го — що розстріляли матір. "Отоді-то, я думаю, в нього зупинилося серце", — пише поет Ігор Померанцев в есе "CZERNOWITZ. Спогади потопельника" про Чернівці Целанової юності й Целана в них.
До столиці Буковини Пауль повернувся наприкінці війни, 1944-го. І вирішив емігрувати. Уся його подальша біографія — втеча від минулого.
У травні 1948 року молода австрійка Інґеборґ Бахманн написала батькам у листі: "Добра новина: в мене закохався поет-сюрреаліст Пауль Целан". 27-річний митець кілька місяців як жив у Відні. Тут він став Целаном, помінявши місцями склади свого прізвища. І тут познайомився з Інґеборґ. Він — єврей-утікач. Вона — донька колишнього члена нацистської партії, пише докторську дисертацію про Гайдеґера, який відкрито захоплювався ідеями Гітлера. Через це вони завжди сперечалися.
Австрії Целан не витримав і переїхав до Парижа. А Інґеборґ лишилася і захистила дисертацію. Ще за рік, 1949-го, Інґеборґ пише Целанові: "Іноді мені не хочеться нічого, тільки поїхати до Парижа, щоб відчувати, як ти торкнешся моєї руки, а потім знову забути, звідки ти й куди йдеш. Для мене ти наче приїхав з Індії чи ще з якої далини, з якоїсь коричневої землі. Я хотіла б, щоб десь був для нас замок, і ти лишився в ньому моїм зачарованим принцом. У середині серпня я буду в Парижі лише на кілька днів. Не запитуй мене, чому, але будь там зі мною на один вечір, або два, або три. Візьми мене до Сени, і ми будемо дивитись у неї довго-довго, аж доки не станемо маленькими рибками і не пізнаємо одне одного знову".
Через два роки після Паулевого самогубства Інґеборґ надішле йому останній привіт у своєму романі "Малина": "Моє життя скінчилося, бо він потонув у ріці".
Поетів друг Петре Соломон вважає, що стосунки із жінками були в Целановому житті чи не єдиною силою, яка допомагала забути минуле. "Здається, стихія п'янкої гри давала відчуття звільнення від нацистського пекла і була тим, що утримувало його до часу на плаву".
Французька художниця Жізель де Лестранж була далекою від політичних суперечок. Вона познайомилася з Паулем Целаном у листопаді 1951-го. Одружилися за рік. Поспіхом — бо матір і сестри Жізель не схвалювали її рішення розділити життя з німецькомовним євреєм. Вона ретельно дбала про душевний спокій чоловіка. Стежила, щоб у домі не було нічого, що могло викликати у Пауля болючі асоціації. Як-от жовтий колір. Бо за окупації жовті шестикутні зірки змушували євреїв чіпляти на одяг у Чернівцях. Відтоді на все життя Пауль Целан мав відразу до жовтого кольору. На початку 1960-х поет їхав із дружиною в поїзді, розмовляв про щось, і раптом — зірвав у неї з шиї хустку: вона здалася йому за формою подібною до шестикутної зірки Давида. Із того часу Жізель зареклася від усього жовтого і того, що могло навести на думку про шестикутник.
1955-го в подружжя народився син Ерік. Незабаром вони переїхали у власний будинок під Парижем. Целановою поезією в Європі захоплювалися, літературні критики називали його найбільшим австрійським поетом ХХ ст. Але Пауль тужив дедалі більше. У 1960-х у нього частішають зриви."Він страждав на депресії. Цього ми не знали. Тоді ми, напевно, були не в змозі розпізнати справжню печаль", — згадував Жан-П'єр Лефевр, якому Целан викладав німецьку.
У цей час він шукав контакти давніх друзів, із якими виріс у Чернівцях, де прожив півжиття. Називав це місто "мій Чернівецький меридіан". У пізніх листах писав: "Я достатньо покатався світом, покочуся тепер до себе".
1920, 23 листопада — Пауль Анчель (Целан) народився в Чернівцях, що після розпаду Австро-Угорщини з усією Буковиною відійшли до Румунії
1939 — по закінченні ліцею починає навчання у Чернівецькому університеті на відділенні романістики. 28 червня 1940-го до Чернівців вступила Червона армія, університет став радянським
1947, грудень — Целан у Відні. Знайомиться з поетесою Інґеборґ Бахманн, закохується в неї. За рік видає першу збірку поезій "Пісок з урн" — 48 віршів. У них виявили 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст. Згодом Целан знищив увесь тираж — 500 примірників
1948 — переїзд до Парижа
1952, грудень — одружується із Жізель де Лестранж. Того ж року з'являється збірка поезій Целана "Мак і пам'ять" — цикл, присвячений загиблим
1962, грудень — 1963, січень — перебуває у психіатричній клініці в Парижі. За чотири роки його психічна недуга загострюється. Відтоді поет лише зрідка повертається до помешкання своєї родини, переважно перебуває у клініці
1970, 20 квітня — вчинив самогубство — кинувся в Сену. Тіло Пауля Целана знайшли 1 травня
Ерік, син Пауля Целана — клоун. Викладає в театральному університеті. 2000 року, коли в Чернівцях відзначали 80-річчя з дня народження Целана, його запрошували, але він приїхати не зміг.
4 
1
Коментарі
1