Ольга Рошкевич назвала сина на честь письменника.
"Одразу зміряла його від стіп до голови і дістала неприємне вражіння, — згадує знайомство з 17-річним Іваном Франком донька священика Михайлина Рошкевич. — Найбільше вразило вбрання — чорний довгий сюртук, клітчаті сподні, чоботи з довгими халявами. На тлі цього вбрання виділявся капелюх — чорний, м'який, з широкими полями. А ще запам'ятала палицю на плечі з пакунком у клітчатій хустині. Уявила собі, що він бідний".
Улітку 1874-го Франко гостює в помешканні отця Михайла Рошкевича в селі Лолин — тепер Долинський район Івано-Франківської області. Разом із братом Михайлини — Ярославом навчається у Дрогобицькій гімназії. На прохання священика Франко допомагає Ярославові в навчанні. Грошей за репетиторство не бере.
Михайлина не вражає Франка. Натомість він звертає увагу на її старшу сестру Ольгу. Вони з Іваном — однолітки. Гімназист читає їй "Фауста" Ґете мовою оригіналу. Після повернення до Дрогобича починають листуватися. Перші послання — німецькою, згодом переходять на українську.
"Певне, я здався Вам нудним, замкнутим, нещирим — інакше кажучи, нецікавим мовчуном, — пише Франко. — Але поміркуйте самі — я не одержав майже ніякого виховання, не знав і батьківської ласки. Чужий та одинокий поміж чужих людей. Ось так я зростав. Тільки торік, коли я познайомився з Вашим братом, перед моїми очима відкрився широкий світ. Але ця зміна була надто різка. Мій розум працював так багато й напружено, що я геть знесилів і відчув сім'я смерті, передчуття могильного холоду в грудях. І тут я побачив Вас. Усі мої погляди на життя з тих пір стали зовсім іншими, змінилося все моє єство".
Восени 1875 року Франко стає студентом філософського факультету Львівського університету. Він часто навідується до Рошкевичів. Любить рибалити, збирає гриби. Має на них дивне чуття, завжди повертається з повним кошиком. Агітує Ольгу записувати в Лолині пісні та обряди. Пізніше видасть їх окремою книжкою.
Він називає її "кохана Ольдзя". Від початку 1876-го Ольга підписує листи "твоя наречена". Улітку того ж року Іван пише отцеві Михайлові: "Я хочу просити Вас о руку Вашої дочки, панни Ольги. Не думайте, всечесний отче, що крок цей із моєї сторони наглий і нерозважений. Думаю, що Ви в тих двох роках, відколи мене знаєте, мали можливість пізнати мене, осудити всі мої добрі та злі сторони. Тож не візьмете то за самохвальбу або за пусту фразу, якщо скажу — чуюся в силі й надіюся ущасливити Вашу дочку".
Рошкевич не дає згоди, але й не відмовляє. Він приглядається до потенційного нареченого — не без симпатії. Сподівається, що після навчання той отримає посаду професора університету. Але 11 червня 1877 року Франка арештовують. Звинувачують у тому, що був членом таємного соціалістичного товариства. Лише за півроку суд виносить вирок — шість тижнів ув'язнення. Виходить на волю в березні 1878-го.
Слідчі дізнаються, підозрюваний часто навідувався до Лолина. У помешканні Рошкевичів проводять "ревізію" — обшук. Священик довідується про неї напередодні. Ольга встигає сховати листи та книги від Франка на пасіці. Відтоді батько забороняє їй спілкуватися з опальним студентом.
Попри це закохані продовжують листування. Франко мусить передавати послання потайки. Наприклад, у книжках. Деякі літери підкреслені рисками. Ольга переписує їх — виходить лист. Іноді Іван присилає короткі записки на великому аркуші. Якщо потримати листок над свічкою, з'являється послання, писане лимонним соком. Кілька разів вони бачаться в горах. Аби зустрітися, дівчина розвішує на смереках червоні стрічки.
До Ольги сватається молодий священик Володимир Озаркевич. Спочатку Ольга не звертає на нього уваги. Але незабаром дає згоду на весілля. 14 вересня 1879 року вони беруть шлюб. Переїжджають у його рідне село Белелуя — тепер Снятинський район на Івано-Франківщині. Ольга сподівається, що таким чином зможе вийти з-під опіки батька. І більше часу приділятиме літературній роботі.
"Івасю, мені здається, якщо ти мене любиш, то повинен бути радий із того, — пише в листі до Франка. — Тепер я буду вільна. Той чоловік хоче мене звідси забрати. За це я любитиму його. Тебе теж люблю. Ти показав мені дорогу, куди йти, а він відкриває зачинені переді мною ворота. Не кажи, що я за тебе забула. Ти ніколи не зійдеш мені з думки. Що робитиму, про що думатиму — все те буде тісно зв'язане з твоєю роботою, з твоїми думками".
Ольга назвала сина Іваном. Той помер у 2 роки. 1912-го не стало й Володимира Озаркевича. Жінка переїхала до Львова. Мешкала на вул. Святої Софії — за кілька десятків метрів від будинку Франка. Той кілька разів кликав її в гості. Не прийшла. Коли 1916 року повз її будинок несли труну письменника, мовчки дивилася на процесію через вікно.
Іван Франко присвятив дружині один вірш
"Значний вплив на моє життя, а отже й на мою літературу, мали зносини з жіноцтвом", — пише Іван Франко в листі до історика Агатангела Кримського 26 серпня 1898 року. Після розриву стосунків з Ольгою Рошкевич він робив пропозиції кільком жінкам.
Юлія Шнайдер (1860–1947). Учителька з Бібрки за 30 км від Львова. Мала псевдонім Уляна Кравченко. Франко публікував її вірші в журналі "Зоря", де працював редактором. Пропонував переїхати в село та разом займатися літературою. Відмовила. Зберігала його листи до смерті. Найвідвертіші фрагменти вирізала ножицями.
Юзефа Дзвонковська (1862–1892). Познайомилися через учасників таємного гуртка польської молоді. Франко зробив пропозицію "о руку й серце" в листі до матері Юзефи. Йому відмовили. Згодом дізнався, що дівчина мала туберкульоз — на той час невиліковну смертельну хворобу. Присвятив їй 10 віршів. Останній написав після смерті Юзефи. Там є слова: "Вона умерла! — Ні, це я умер".
Климентина Попович (1863–1945). Учителька з Жовтанців за 5 км від Львова. Надіслала до редакції журналу "Зоря" кілька віршів під псевдонімом Зулейка. Франко опублікував один твір. Зав'язалося листування. Письменник майже щотижня ходив до неї в гості пішки. Припинили спілкуватися після його одруження.
Ольга Білинська (роки життя невідомі). Ще одна вчителька — потенційна наречена Франка. Вона навіть пошила плаття для весілля та склала список гостей церемонії. А згодом повернула всі його листи. Про припинення стосунків говорила: "Ми не зривали, а розійшлися добровільно. Такі зв'язки не зриваються".
Ольга Хоружинська (1864–1941). Зустрілися під час перебування Франка в Києві. У першому листі він запропонував шлюб. Жінка погодилася, переїхала до Львова. Мали чотирьох дітей. "Із теперішньою моєї жінкою я одружився без любові. А виключно з доктрини, що треба одружитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір не був архиблискучим. Ну та дарма, судженої конем не об'їдеш", — писав Франко. Дружині присвятив один вірш.
Целіна Журовська (1856 — рік смерті невідомий). Познайомилися після того, як Франко зробив пропозицію Хоружинській. До стосунків не дійшло. Під впливом Целіни написав збірку віршів "Зів'яле листя" й повість "Маніпулянтка". Пропонував бути хрещеною матір'ю своїх дітей — відмовила. Доглядала за підстаркуватим письменником, коли його дружина через нервові розлади перебувала в лікарні.
2 
1
Коментарі