Традиція святкування дня святого Миколая була відомою, насамперед, у католицькому світі. І хоча свято мало переважно церковний характер, люди вважали, що св. Миколай Чудотворець допомагав усім, хто потребував його уваги: молитвами заспокоював бурю на морі, рятував хворих, творив добрі діла. У народних віруваннях Миколай протиставлявся пророку Іллі як милостивий земний святий проти грізного небесного громовника.
За народними уявленнями Миколай турбується не лише про людей, а й про тварин. В одному з переказів розповідається, як Миколай зібрав навколо себе багато звірів – навіть заєць не боявся вовка, і всі уважно слухали сивого старця.
У день Миколая в польських селах ходив переодягнений Миколаєм парубок. Дівчині він дарував вінок із засушеної конюшини, а тій, що нещодавно одружилася – вінок із гороху, на знак того, що вона віднині буде в своєму господарстві горох за пічкою лущити. Серед поляків був відомий переказ про те, що Миколай – покровитель вовків. Тому напередодні свята господарі постилися несли до костьолу своєрідну жертву: св. Миколаю – курей, а вовкові – льон і коноплі.
У словацьких та чеських селах влаштовувались обходи переодягнених із масками коня, ведмедя, кози, а також цигана, лікаря, сажотруса. А ввечері на вулицях села з'являвся "Микулаш": у довгому кожусі, з кошиком за спиною у супроводі "янгола" (у довгій білій сорочці) та "чорта" (у вивернутому довгому кожусі, із ріжками на голові). Слухняним дітям "Микулаш" приносив подарунки, а непослухам залишав різки або мітлу. Батьки могли й самі покласти подарунки дітям у черевички, які виставлялися на вікно, щоб всі їх бачили.
Вірогідно, саме під впливом поляків в Україні набула розповсюдження традиція дарувати подарунків на Миколая. На Тернопільщині до свята Миколая випікали особливе печиво – "миколайчики". Чемним дітям разом із іншими гостинцями їх клали під подушку уночі.
Крім того, до подарунків додавали палицю, яка символізувала покарання за погані вчинки. Нерідко за посередництва святого Миколая закоханий хлопець передавав подарунки своїй обраниці і навпаки.
На окраїнах Києва ще на початку ХХ ст. відбувалися урочисті обходи на пошану святого Миколая, які супроводжувалися співом: "Ішов Микола лужком, бережком, святий Миколай, лужком, бережком..." Свято Миколая пов'язувалось і з погодою. Якщо у цей день було сніжно, вважали, що це "Миколай бородою трусить", "дорогу стеле". На Слобожанщині говорили: "Як на Миколи іній – буде овес".
1 
1
Коментарі