20 березня пішов з життя громадський діяч Петро Розумний - учитель, член Української Гельсінської групи. Помер в Івано-Франківську, де має бути похований 22 березня неподалік Меморіалу "Дем?янів Лаз". Про це повідомляє Центр дослідження визвольного руху.
Народився Петро Павлович Розумний 7 березня 1926 року в с. Чаплинка на Дніпропетровщині. Того ж року його батьки переїхали на вільні землі Правобережжя, у с. Пшеничне Солонянського району. Батько, Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932-му на 10 років каторги за "невиконання хлібопоставок". Загинув на будівництві каналу "Москва–Волга" в 1933.
"Я пригадую, яка була реакція батька на те, що в наш двір приходила бригада більшовиків, які організовували колгоспи. Батько не хотів іти в колгосп. Він був із тих, що в колгосп не пішли, а пішли на каторгу. Одного разу – я вже пам'ятаю цей епізод – десь на початку 1932 року прийшли забрати коні. Четверо – двоє з нашого села, а двоє активістів із сільради. Секретар сільради з наганами за поясом. Батько сказав, що він не буде віддавати коней. Вони спитали, як то він не буде віддавати? Батька сказав: "Ось як!" Узяв лопату – і вони позадкували з двору. Мати до батька, а він з лопатою на плечі обійшов кругом хати. І поки він обійшов, активісти втекли з двору. Більше вони по коні не приходили", - сказав Розумний в одному з інтерв'ю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Такого рівня лідер ОУН ще не потрапляв до чекістів живим"
Сім?я вижила під час голоду завдяки тому, що батько завбачливо сховав зерно.
"Нам доводилося ховатись з тим, що ми їмо. Бо село вимирає, вмирають люди – а ми не вмираємо. Активісти саме цим і цікавилися. Я пам'ятаю, як прийшов у двір гурт цих розбійників на чолі з таким Верґуном Гнатом Макаровичем, першим партійцем у селі. Вони всі стали таким рядочком, викликали матір і допитують. Цей Верґун поставив питання так: "Де хліб? Федоро, де хліб?" – "Який хліб, дядьку? Я не розумію, про що ви говорите". – "Ти мені не бреши! Де хліб? Ти подивися, – а ми стоїмо поруч, – ти подивися: в неї діти всі живі, і ніхто не вмирає. Значить, хліб є. Де хліб?" – "Немає ніякого хліба!" – відповідає мати. "Підеш у сільраду". Повели матір у сільраду. А це п'ять кілометрів. Її там тримали до вечора, лякали, наганом під носом водили. Вона не призналася. Так минулося, більше її не чіпали. А хліба не знаходили. І ще був один епізод. Ці розбійники зробили, так би мовити, експеримент, щоб довести, що ми їмо щось таке, що нас тримає на світі. Це, очевидно, зерно, яке десь сховане і про яке мати не хоче розказувати. Один із тих активістів пішов у нужник і кописткою дістав екскременти, в яких видно було не повністю перетравлене зерно. Мабуть, воно було недостатньо витовчене в ступі, то в шлунку не розварилося. Приніс на копистці, підніс матері цей наочний речовий доказ. Покликали всіх: „Дивіться, вони їдять пшеницю, ось, подивіться". І знову матір тероризували та допитували, де хліб. То мати надалі ховалась від них, тікала десь у кущі, коли вони приходили, або в хаті десь ховалася. А ми зачиняли двері. Вони вікна, на щастя, не виламували, бо якби виламали, то були б виявили матір і потім знову забрали б у сільраду, нащо вона зачиняє двері. Ми гукали, що матері нема вдома, а ми не відчинимо. Ну, вони шиби витягали, гукали в витягнуту шибу, а вікна не виламували: "Відчиніть двері!" А ми не відчиняли. Бо мати сказала нізащо не відчиняти. Боялися страшенно, але не відчиняли. От таким способом вижили...", - вів далі Петро Розумний.
У червні 1942 року 16-річний Петро був примусово вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і відразу мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований. Вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком.
1961 р. в його помешканнях у м. Кременець та м. Вишневець були проведені обшуки. Розумний був заарештований КГБ, через 6 днів звільнений. Переїхав у селище Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити "рідну" КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав.
25 жовтня 1969 р. КГБ провів обшук на квартирі Розумного у справі Івана Сокульського. Його виклик?ли на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.Сверстюка та І.Дзюби. 4 дні тримали під вартою.
1974 року Розумний перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у "Литературную газету" щодо лицемірної "боротьби з пияцтвом"), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Розумного. Чотири рази його виклик?ли на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписати відмову від антирадянської діяльності.
У 1978 П. Розумний вступити у правозахисну Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.
На Великдень 1979 поїхав провідати Є.Сверстюка, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеропорту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення "холодної зброї". Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.
"Справу" проти П.Розумного порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.Сверстюка, коли у жовтні він, Розумний, був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 8 жовтня 1979 року за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Розумного: "Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз'їжджає по всьому Союзу..."
20 жовтня 1979 року в цій справі допитали Євгена Сверстюка, чи не бачив він мисливського ножа у Розумного. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Сверстюк написав: "...Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструктовані органи вашої влади... Але якщо влада таку "зброю" повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Львові поховали відомого громадського діяча, дисидента Ярослава Лемика
21 грудня 1979 р. П.Розумний засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.
Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи ("умовно-дострокове звільнення") у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Останній рік відбував "на хімії" в м. Бікін Хабаровського краю.
Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Розумний ще раз їздив на Далекий Схід – привіз із заслання Оксану Мешко.
11 березня 1988 року Петро Розумний у числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав "Звернення УГГ до української та світової громадськости" про відновлення її діяльности.
Указом Президента України № 937/2006 "за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод" П.Розумний нагороджений орденом "За мужність" І ступеня.
2 
1
Коментарі
4