У головної освітянки Києва знайшли "прослушку". Вона заявила про обшуки і перевірки

Управляти освітою під час війни - це щоденний виклик. Працюємо в умовах, коли обстрілюють міста за сотні кілометрів від фронту, коли люди сплять у своїх ліжках і не знають, чи прокинуться завтра. Коли перебої з постачання електро-, теплоенергії. Коли вчителька отримує звістку, що з її сином, чоловіком чи донькою - щось сталося, а їй все рівно потрібно виходити на урок.

Але у всіх нас є спільне - ми шукаємо рішення. Ми адаптували освітній процес так, як ніде у світі. Ми створили систему, яка працює в умовах війни. Попри всі складнощі - ми вчимо, розвиваємо дітей та підтримуємо громаду.

Головний пріоритет у воєнний час - безпечне освітнє середовище. Департамент освіти координує роботу шкіл щодо створення укриттів, що включає їх облаштування, покращення санітарних умов. Але є технічні труднощі, для прикладу: не всі приміщення мають підключення до каналізації, що унеможливлює встановлення стаціонарних санвузлів. Вирішення цього питання потребує спеціальних електричних насосів, які під час відключень електроенергії не працюють.

 

Деякі школи працюють у дві зміни, бо укриття не можуть вмістити всіх дітей одночасно. За ці роки вдалося перевести частину шкіл із двозмінного навчання на однозмінне за рахунок розширення укриттів. У 2022 році 41% дітей навчались дистанційно, 2025 році – 3%)

Сьогодні в Києві навчається понад 277 тисяч дітей, але лише 85% відвідують школи очно. Решта перебувають на дистанційному або індивідуальному навчанні. Щоб зробити цей процес ефективним, ми ще у 2023 році розмежували очні та дистанційні класи. Якщо у 2022 році вчителі змушені були одночасно працювати і з дітьми в класі, і з тими, хто підключався онлайн, то вже з 2023 року - ці формати відокремили.

Управління освітою в Києві набуло додаткових функцій. Тепер це не просто організація освітнього процесу - школи стали прихистком для громади. Ми говоримо про роботу 24/7, коли ти маєш не тільки навчати дітей у безпекових умовах, а й приймати людей під час повітряних тривог, навіть вночі, в укриттях, а потім прибирати приміщення, щоб діти могли безпечно повернутися до навчання.

Один з викликів - відключення електроенергії. Ми проаналізували ситуацію, і тепер школи забезпечені і продовжують забезпечуватись генераторами/накопичувачами електроенергії. На часі закупівля автономних ламп у класи.

З початку повномасштабної війни в Києві 158 закладів освіти зазнали пошкоджень внаслідок ворожих атак. Це – кожен сьомий заклад освіти в Києві. Вони мають різні ступені пошкоджень - від вибитих вікон і пошкоджених фасадів до серйозних руйнувань, які вимагали капітального ремонту.

На сьогодні 86% закладів вже відновлено, ще кілька залишаються на етапі завершення ремонтних робіт.

26 інституцій дійсно мають право перевіряти заклади освіти. Це не нова тенденція, і кількість перевіряючих органів була значною ще до повномасштабної війни. Однак із часом їхня активність суттєво зросла, а деякі з них почали діяти на власний розсуд, з'являючись із перевірками без чітко визначених підстав. А кожна така перевірка - це не один день роботи позапланової роботи.

Візити контролюючих органів часто супроводжуються обшуками. За останні роки в Департаменті освіти було вже чотири обшуки. Я особисто пройшла 10 допитів. Підстави для таких дій часто абсурдні. Наприклад, один із допитів стосувався наказу, виданого у 2022 році, який забороняв стороннім особам заходити на територію шкіл під час воєнного стану. Це елементарна безпека дітей, але мене викликали пояснювати - чому я видала такий наказ.

Під час обшуків вилучають величезну кількість документів, що не стосується питання з якого прийшли, до прикладу, хоча більшість із них уже є у відкритих електронних системах - таких як ProZorro. Але попри це у нас все одно вимагають паперові копії. Також вилучають ноутбуки, іноді змушують працівників друкувати перелік вилучених документів. У нас забирали комп'ютери на пів року, а ми не забезпечені додатковими пристроями. Зрештою, нічого не знайшли. Але й не вибачилися.

Крім того, у моєму кабінеті знайшли пристрої для прослуховування. Ми з колегами, як законослухняні громадяни, викликали поліцію, та на жаль їх більше цікавило - як саме ми виявили прослуховування, а не хто його встановив. І це не поодинокий випадок. Ми нічого не приховуємо. Але складається враження, що певні люди отримують зарплату з наших же податків, аби підглядати й підслуховувати.

Так, зараз проводяться переважно позапланові перевірки. Серед тих 26 інституцій, які можуть перевіряти - є прокуратура, Державна аудиторська служба, фінансові органи, податкові органи, Держпраці, ДСНС, правоохоронні структури та інші контролюючі установи. Формально вони мають право перевіряти органи місцевого самоврядування, але фактично ці перевірки зачіпають і освітні заклади, оскільки всі запити спускаються вниз до виконавців.

Коли, наприклад, приходить прокуратура чи силові структури - обшук у Департаменті освіти може тривати з 9:00 і до півночі. А от якщо це фінансові органи, то перевірка може розтягнутися на півроку. Причому ці перевірки нерідко накладаються одна на одну.

Такі перевірки не просто займають час, вони відволікають від основної роботи. Ми невелика інституція, у нас немає стільки ресурсів, щоб цілодобово відповідати на запити-забаганки відповідних органів оформлювати довідки та пояснення. Але доводиться готувати інформацію по горизонталі, по вертикалі - так, як це бачать перевіряючі. В результаті вони виносять висновки, які часто базуються не на фактах, а на їхніх власних припущеннях.

 

Наприклад, фінансові органи можуть провести перевірку, не виявити жодних порушень чи збитків, але написати: "Якщо не буде розроблено певну інструкцію, це потенційно може призвести до фінансових або юридичних порушень у майбутньому". Тобто за відсутності реальних збитків робляться припущення, які ні на чому не ґрунтуються.

Проблема в тому, що немає якогось єдиного центрального органу, який би координував перевірки цих 26 установ. Ніхто не знає, хто куди пішов із перевірками і чи накладаються вони одна на одну. Чи не дублюють роботу одна одної. Кожен бачить тільки свою зону відповідальності, але немає загальної картини тих навантажень, що лягають на плечі тих, кого перевіряють.

Офіційно є Постанова КМУ №303, де вказано, що перевірки, зокрема закладів освіти, на час дії воєнного стану призупинені. Але чи вони дійсно призупинені? Ні. В реальності вони відбуваються безконтрольно. Наприклад, приходять правоохоронні органи, щоб вилучити наказ про заборону стороннім особам пересуватися закладом освіти. Водночас вони ходять по всіх кабінетах - щось вилучають, щось фотографують. А потім з'являється висновок про "можливі збитки". Це стає сигналом для інших органів: мовляв, "там щось є, потрібно йти перевіряти!".

Такі перевірки стають ланцюговою реакцією. Один орган створює привід для приходу іншого, і ось уже нова перевірка, новий обшук.

Однією з найбільших проблем є те, що перевірки різних органів можуть накладатися одна на одну, і виходить так, що одночасно працюють кілька установ. Наприклад, минулого року в департамент з перевіркою виходив Північний офіс Держаудитслужби, а разом із ним - ще й Рахункова палата України.

Фізично ці установи одночасно перебували в Департаменті, займали кабінети, користувалися комп'ютерами, і ми змушені були їх забезпечувати всім необхідним для роботи, погіршуючи умови праці співробітникам Департаменту. Це при тому, що вони не узгоджують між собою свої перевірки, не координуються, і кожен орган працює окремо, створюючи додаткове навантаження на освітню сферу.

Такі перевірки можуть тривати три-чотири місяці, а іноді й до пів року. Одні закінчують, інші починаються. Або ж працюють паралельно. В результаті - освітній процес постійно перебуває під адміністративним тиском.

Оскільки у період воєнного стану перевірки офіційно призупинено, то завжди знаходять певну підставу. Офіційно - це може бути доручення від центральних органів. Також - реакція на скарги чи звернення громадян, запити від громадських організацій або правоохоронних органів.

Формально планові перевірки зараз призупинені, але це не заважає перевіряючим приходити за іншими формальними приводами. Наприклад, якщо є скарга або звернення, його передають на відповідний рівень - Міністерство освіти направляє запит до Департаменту освіти, а ми, своєю чергою, - до районних управлінь або безпосередньо до закладів освіти.

Щороку ми аналізуємо звернення і скарги, які надходять до Департаменту освіти. Останній аналіз за 2024 рік ми будемо заслуховувати на колегії Департаменту. Загалом, якщо порівнювати з 2021 роком, то не можна сказати, що їх стало набагато більше, але характер скарг дещо змінився.

Основні питання, з якими звертаються громадяни, стосуються організації освітнього процесу в умовах війни, трудових відносин працівників освіти, порушення в роботі закладу освіти тощо. Ми розбираємо кожне звернення окремо - що саме стало причиною такої ситуації, як її намагалися вирішити, чи були процедурні порушення.

Якщо людина пише звернення до Міністерства освіти або будь-якого іншого органу, воно надсилається нам у Департамент за регіональним принципом. Є випадки, коли людина пише одразу в кілька інституцій та декільком депутатам, до прикладу. У такому разі всі ці звернення пересилають нам за регіональним принципом. І ми змушені відповідати кожному з них окремо.

Таким чином, Департамент освіти отримує величезний потік звернень, і велика частина роботи полягає не в тому, щоб вирішувати питання, а в тому, щоб поінформувати органи вищого рівня про результати розгляду.

Україна зараз перебуває у непростій фінансовій ситуації. Значна частина підтримки надходить від наших міжнародних партнерів. Вони фінансують різні сфери, зокрема й освіту, та безумовно, хочуть бачити звітність, оскільки їм потрібно пояснювати своїм громадянам, на що витрачаються їхні податки. Це абсолютно нормальний і прозорий підхід.

Але проблема в тому, що цей процес давно вийшов за межі здорового глузду. Він не має узгодженості, не існує єдиного органу, який координував би всі ці перевірки. До фінансового контролю додаються ще й правоохоронні органи, які реагують на будь-які економічні перевірки, навіть якщо результати не потребують їхньої участі, бо не містять порушень. Це створює хаос і постійний тиск. Замість того, щоб працювати над реальними проблемами освіти, ми змушені витрачати величезні ресурси на те, щоб відповідати на нескінченні вимоги, звіти й пояснення, які часто дублюють одне одного.

 

Найгірше, що таке навантаження спускається на освітні заклади. Коли доручення приходять до адміністрації міста - вони передаються Департаменту освіти, а ми - передаємо районним управлінням. Ті, у свою чергу, передають завдання на місця -директорам шкіл і садочків. Це означає, що директори освітніх установ мають надати інформацію для узагальнення, до прикладу - скільки було закуплено/ є в наявності матеріальних цінностей, скільки вчителів працює, які предмети викладаються, які були призупинення навчальних занять і так далі.

Фінансові перевірки йдуть ще далі: "перевіряльники" можуть попросити порахувати, чи всі стільці на місці, чи всі відра в школі є, чи вистачає швабр. Але при цьому ніхто не запитує про головне - чи проходять уроки та хто поряд з учнями, коли вчитель рахує кількість стільців на вимогу перевіряючих. І це найбільш показове: замість того, щоб дбати про якість освіти, ми витрачаємо ресурси на нескінченні бюрократичні перевірки, які не мають жодного конструктивного сенсу.

Є й інша проблема - неофіційні запити. У державній службі зараз зруйновано багато усталених процесів, і деякі питання вирішуються просто через WhatsApp, Viber та Telegram. Наприклад, хтось створює групу, де без офіційного документа надсилає вимогу заповнити в хмарному сервісі величезні таблиці з даними про кожну школу: кількість вікон, квадратні метри даху, ушкоджені та неушкоджені приміщення - від підвалу до горища. Теоретично, це робиться для створення електронних баз даних і моніторингу матеріально-технічного стану закладів освіти. Але чому це відбувається неофіційно у країні де іде жорстка війна, у тому числі інформаційна?

Заповнення цих звітів - окрема проблема. У Києві лише комунальних шкіл - 412, і кожна має подати дані про свої приміщення. Департамент передає запит на райони, райони - директорам, а ті, до прикладу, завгоспам. Якщо в наявності немає запитуваних даних, бо це не передбачено законодавством, завгоспи беруть у руки рулетку і міряють вручну стіни школи, дахи тощо. У нас були такі випадки. У кого вони можуть попросити допомогу? У вчителя інформатики? Позичити комп'ютер у приймальні? Адже жоден завгосп не ходить з планшетом для внесення даних у "хмарні ресурси".

Те, що зараз відбувається, важко назвати просто перевірками. Це ціла система допитів, обшуків, кримінальних проваджень, які тривають роками і не мають фінальної крапки. У нас в освітній сфері з 2022 року відкрито 135 кримінальних справ. Вони стосуються закупівель генераторів, меблів для укриттів, ремонтних робіт, продуктів харчування, обладнання для шкіл, подовжувачів… Але жодна з цих справ не доведена до логічного завершення. Складається враження, що окремі органи нарощують їх статистичну кількість для демонстрації своєї бурхливої діяльності.

Департамент освіти не є розпорядником бюджетних коштів на місцях. 10 районних управлінь освіти мають свої власні бюджети і приймають рішення щодо фінансування закладів освіти. Наприклад, у Деснянському районі школи мають фінансову автономію. Тому коли відбувається закупівля чи ремонт укриттів, відповідальність несе саме директор і може отримати виклик на допит.

І все це відбувається при тому, що всі закупівлі проходять через систему ProZorro. Тобто - повністю публічні й відкриті. Але це не заважає порушувати кримінальні справи, тягати людей на допити і створювати атмосферу, ніби в освіті відбуваються якісь масштабні зловживання. Тим самим паплюжити імідж нашої держави на міжнародній арені, викликати недовіру міжнародних партнерів до України.

Це не пошук правди, це - механізм постійного тиску та імітації бурхливої діяльності.

135 кримінальних справ з'явилися з 2022 року. Перші місяці війни всі були зосереджені навколо порятунку міста та підтримки киян, організації укриттів, створенні елементарних безпекових умов для дітей. Але ближче до зими, коли почали повертатися перевіряючі органи, почалася і хвиля відкриття справ.

Наприклад, у Подільському районі, як і в багатьох інших - справи стосуються закупівлі генераторів. І тут підхід слідчих просто абсурдний. Я була на одному з судових засідань, де прокурор запитував: "Чому ви купили генератор у листопаді 2022 року за такою високою ціною? Подивіться, у лютому 2023 року вони вже дешевші!". А слідчий у цій справі на одному з допитів запитав: "І взагалі блекауту ж не було? Для чого було потрібно купувати генератори?" І ніякого слідчого не цікавить, що управлінці керувались дорученням центрального органу влади.

Але давайте згадаємо, що відбувалося в листопаді 2022-го. Генератори були в дефіциті, постачання були обмежені, на кордонах був посилений пропускний режим та величезні черги, попит на генератори , у той час, був шалений. У лютому 2023 року ситуація вже стабілізувалася, ринок наповнився, попит зменшився, тому й ціни впали. Але як можна порівнювати ціни в умовах початку повномасштабної війни та більш стабільного періоду?

Те саме було про навчання керуванню дронами: "А ви вважаєте, що старшокласників треба вчити цьому?" Це була окрема кримінальна справа, бо було знято навчальні відео, але частину матеріалів не виклали у відкритий доступ. І слідчий питав: "Чому вони не виставлені публічно?" На що я відповіла: "Ми маємо викладати інструкції для ворога, як ми навчаємо людей?"

Такі справи часто не відкриваються за скаргами батьків чи громадськості. Їх ініціюють самі перевіряючі органи. Вони моніторять ProZorro, закупівлі, фінансові звіти. Якщо, наприклад, Рахункова палата у своєму звіті напише хоча б одну фразу "можливі збитки" - це стає сигналом для правоохоронних органів. Вони одразу починають нові розслідування, допити, обшуки.

Економічні перевірки створюють підґрунтя для кримінальних справ, навіть якщо ніяких порушень не виявлено. Але замість того, щоб довести ці справи до логічного завершення, вони просто тягнуться роками, накопичуються, створюючи фон ніби вся система освіти працює в умовах корупції. У державі абсолютно відсутній нагляд за коефіцієнтом корисної дії перевірок.

Останній допит стосувався ремонтів в укриттях спортивного ліцею. Саме через цю справу мій заступник зараз під домашнім арештом. Його привезли до суду, на очах у всіх одягнули йому кайданки, сфотографували, бо це вже тренд правоохоронців своєчасно розмістити "красиву фотку". Після фотографуваня одразу зняли кайданки. Відправили ночувати в СІЗО, і тільки після цього, на наступний день – під домашній арешт. Такі дії – це приниження та нагадує почерк КДБ. Результат загальновідомий - усе завершується брудом на тг-каналах, частина з яких має ознаки рашиської пропаганди.

Укриття в спортивному ліцеї відремонтоване. Діти в ліцеї перебувають цілодобово та мають належні безпечні умови. Але тепер правоохоронні органи будуть вести цю справу роками, бо їхня тактика однакова: знайти експертний висновок, в якому буде написано, що, "на думку експерта", мало місце завищення вартості робіт.

Це вже у них відпрацьована схема. Ми по вчительські проаналізували експертні висновки в одній зі справ, і там було допущено понад 150 помилок, стилістичних, лексичних, пунктуаційних, а найстрашніше - арифметичних.

Коли в ліцеї відбувається ремонт, рішення не приймається одноосібно: через ProZorro визначається підрядник, і керівник ліцею не має впливу на те, яка компанія виграє тендер. Підрядник виконує роботи. Запрошують незалежного технічного експерта, який оцінює якість виконаних робіт. Платіжні документи проходять через кілька рівнів перевірок і тільки після цього передаються в казначейство на оплату.

Тобто, керівник закладу не відповідає за вибір підрядника, а експерт, який оцінює якість робіт, не є представником цієї компанії - він працює незалежно. Отже, вся система контролю існує і працює. Але зараз її просто ламають, витягуючи з контексту цифри та підганяючи під потрібний висновок, щоб можна було порушити ще одну справу.

Впевнена у тих людях, з якими працюю. І завжди буду на боці начальників районних управлінь освіти. Це ті люди, які з 24 лютого не виїхали з міста. Які, коли почалося повномасштабне вторгнення - не рятували власне життя чи життя членів своїх родин, а щоденно виконували свою роботу та роботу іншого характеру: не просто навчали дітей, а підтримували громаду.

Мої колеги не тікали, не сховалися, не займалися схемами. І коли зараз серед них опиняються ті, кого несправедливо звинувачують, оббріхують, топчуть їхню честь і гідність, як мого заступника - я не маю права мовчати.

 

Перевірки мають бути системними, координованими й не дублювати одна одну.

Як це має працювати? Наприклад, у Польщі будь-який запит щодо освіти надсилається через Міністерство освіти. Воно бачить, скільки установ цікавляться освітньою сферою, які питання ставлять. І координує процес. А іноді, маючи певні статистичні дані, закривають запити на своєму рівні. Перевіряючі органи не виходять безпосередньо в освітніх інституції, а отримують необхідну інформацію централізовано. У нас такого механізму немає.

Зараз у нас все відбувається хаотично: центральні органи та різні структури присилають купу звітів та запитів. І кожному здається, що він ставить "лише одне питання", але ці "одне питання" сиплються десятками з різних структур до однієї інституції.

Проблема в тому, що коли центральний орган влади слабший за тих, хто працює "внизу" - це руйнує всю систему. Людина приходить у центральний орган не для навчання, вона має вже володіти знаннями та мати досвід.

Коли на високі посади призначають незрілих людей - це злочин. Це те саме, що давати людям незрілі або гнилі плоди й змушувати їх їсти. Не можна просто взяти людину без досвіду і віддати їй управління державними процесами.

Не кажу, що ці люди погані. Вони можуть бути талановитими, перспективними, але їм потрібно пройти свій шлях, отримати професійний досвід, розуміння процесів. Не можна перестрибнути з першого класу одразу на перший курс університету і ще навчати інших, як працювати. Але саме це ми зараз бачимо - люди, які не знають, як усе влаштовано, ухвалюють рішення, що мають критичні наслідки для країни.

Я не тримаюся за цей кабінет, він для мене не є цінністю. Але якщо говорити не про мене особисто, а про сам процес, про людей-професіоналів, то тиск безумовно є.

Така ситуація нагадує принцип доміно: коли не можеш дотягнутися до першої особи, треба бити по тих, хто знаходиться нижче. Система слабшає, коли підривають її фундамент, а державна служба – це основа державного механізму. Якщо є мета досягнути когось у вищих ешелонах міської влади, то логічно, що першими під удар потрапляють люди, які відповідають за стратегічні напрямки, зокрема освіту.

Перевірки, які ми бачимо, - це спроба створити нестабільність. Я не можу назвати конкретні імена чи інституції, але впевнена, що це внутрішнє розхитування, яке не має нічого спільного із реальним контролем чи підвищенням ефективності життєдіяльності держави.

Центральна влада багато допомагає освітній сфері, але Київ традиційно не вважається містом, яке потребує підтримки. У держави діє принцип: якщо ти маєш достатньо ресурсів, тобі не потрібно допомагати. Тому ми не завжди потрапляємо в державні програми фінансування, а якщо і отримуємо субвенції, то не всі й не завжди.

Втім, варто сказати, що Києву дійсно не потрібні деякі види підтримки. Наприклад, шкільні автобуси для перевезення дітей - це актуально для регіонів, але в столиці це не є необхідністю.