"Ми всю історію були злиднями" - що має зробити Україна, аби стати успішною

5

Якщо коротко, то варто виконати три умови: побудувати інституціонарну інфраструктуру в усіх сферах, пропагувати сучасні цивілізаційні норми поведінки – роз'яснювати, як треба діяти, щоб нормально жити. І вибудувати ефективну систему покарань для тих, хто принципово не хоче дотримуватися цих правил. Якщо це все запрацює - ми зрушимо в потрібному напрямку на шляху до розвитку та переходу на кращий рівень життя.

В України є всі формальні ознаки незалежності, є атрибутивна складова. Та нам не вистачає змістовної. Вона будується на певних інститутах – сукупності легітимних норм у різних сферах. Починаючи з політичної, де досі не вирішена ситуація з корупцією. В економічній не відрегульоване питання ринкових відносин, щоб люди не жили за пострадянським правилом: "Ти мені, а я – тобі". Судова система наскрізь корумпована – не можемо її досі змінити.

Потрібна максимально ефективна партійна система. А у нас усі партії – лідерські, без ідеології. Та якщо ми хочемо нормально жити - треба вибудувати класичну багатопартійну систему, яка б віддзеркалювала соціальний стан суспільства і кожна партія би репрезентувала інтереси певної частини населення.

Під контролем суспільства треба дивитися, чи є наша законодавча база ефективною. Другий момент у тому, що маючи нормальні закони - не маємо їх легітимності. В тому плані, що більшість людей їх не сприймають. Треба роз'яснювати, що поки не приймемо в суспільстві цивілізовані норми поведінки, то у нас життя буде на рівні нецивілізованому. Це рівень третіх країн світу.

Потрібна політична воля на якісні зміни – не поступові, а радикальні. За 30 років не було жодного разу, щоб така воля проявлялася. Не було ні в кого офіційної готовності взяти не себе відповідальність за зміни. Адже вони можуть бути непопулярними.

Не скажу, що ми єдина корумпована країна в світі, але це заважає розвиватися. Не вірю, що можемо подолати корупцію. Єдиний вихід – зовнішнє управління. Якісні зміни можливі тільки за таких умов. Люди західної системи, яка знаходиться в нормальних умовах — могли би показати, як це може функціонувати на такій території, як Україна. Щоб наше населення побачило плюси. Бо вся наша "європейськість" – лише в площині споживання. Щойно заходить мова про гендерну рівність, чи будь-які інші питання цінні для сучасного європейця – українці одразу перетворюються на росіян. Для більшості співвітчизників Європа – це нормальний відпочинок, їжа, одяг. Щоб поліцейські не били на кожному кроці. Але як це досягається і через що треба пройти – ніхто не задумується.

Наша національна ідея – "добробут кожному". Тому і маємо таку шалену корупцію і роз'єднаність. Кожен думає сам за себе.

Ми всю свою історію знаходилися у злиднях. Ніколи не були господарями на своїй землі через Голодомор, війни. Тому немає своєї політичної еліти. Вона не створилася за 30 років.

Ті, хто ставлять нам у приклад інші країни – ту ж Японію чи Китай, які змогли зробити стрибок – забувають про відсутність у них соціального навантаження на певних етапах. Так, у Китаї пенсії з'явилися лиш 10 років тому. У нас же половина населення – соціальне навантаження. Немає достатньо молоді, щоб піти на ривок.

Кожна наша політична сила приходить і думає, як би і далі залишатися при владі. Тому всі хваляться підняттям пенсій. А не на якому місці ми піднялися в Doing Business (міжнародний індекс легкості ведення бізнесу. – Gazeta.ua) або інших рейтингах.

30 років тому ми, на відміну від усіх країн, які показують зростання - отримали електоральну демократію. Голосувати отримали можливість усі. В тому числі люди, що не розуміють, для чого вони тут живуть та ті, кого взагалі треба позбавляти громадянства. Тому в нас перші 10 років найбільшою фракцією була комуністична. Ці роки взагалі можна викинути з нашої історії. Неможливо було проводити реформи та піднімати економіку, коли половина населення голосує за відсутність змін. А саме в перше десятиліття і треба було робити всі метаморфози – економічні, політичні і соціальні. Тоді ще світ розвивався зі швидкістю, яку ми могли набрати.

За 30 років ніхто при владі не приділяв достатньої уваги питанням освіти і культури. А саме їх належний рівень і допоможе Україні зробити широкий крок уперед до кращого рівня.
Якісна освіта дає певні базові знання в усіх галузях. А культура – в широкому розумінні слова, як інституція. Дає можливість зрозуміти, хто ми і для чого в Україні живемо. Без цих двох китів не розвиватиметься економіка. Бо вона повинна працювати на певну країну, її особливості, нею займаються освічені і культурні люди.

Так само і з політикою – не буває "просто політики", як в Україні. Це приводить до відсутності політичних партій при наявності політичних проєктів лідерського типу.

Розглянемо країну як дитину, що народилася. Спочатку вона всотує материнське молоко – треба знати, хто твоя мати. Потім мати вчить людину говорити, читати, пізнавати світ. Відправляє у школу. А вже потім говорить про якусь економіку і політику. З Україною, на жаль, такого за 30 років не відбулося. Причин на це багато. Одна з них навіть у тому, що не відбулося власної міфологізації: не пішли далі запорізьких козаків. Навіть Київську Русь не міфологізували. Досі сперечаємося, чий Ілля Муромець - український чи російський. А кожна держава, яка себе поважає - має свою міфологію. Найперше – героїчну.

Нам потрібні свої освітні і культурні продукти. Перш за все – кіно і література. Ті галузі, які за 25 попередніх років були практично в занепаді. А з 2000-го до 2014-го по кіно, особливо телевізійному, був взагалі провал.

Потрібне усвідомлення кожного українця щодо його персональної ролі в цій державі. У нас ще з Радянського Союзу залишилися уявлення, що хтось "прийде – порядок наведе". Тому весь час митаємося в різні боки. Нами керує не персональний вибір "що я би хотів", а нав'язані з усіх боків стереотипи.

Потрібна любов один до одного і своєї країни. Тобто здобуток мій – це здобуток мого друга, а здобуток мого друга – автоматично здобуток мій.

Ну і треба більш совісний підхід до стосунків. Будь-яких: персональних, виробничих, до природи, світу.

Досягається це все роботою над собою, усвідомленням простих і важливих істин. Треба багато подорожувати, читати, аналізувати. Жити, відчувати, слухати – якісну українську музику, зокрема.

Кожна людина має право на пропозицію своєї персони до гілок влади. Важливо нам навчитися розбиратися – хто покидьок, а хто не покидьок. Людей же не пхають насильно – їх обирає сам народ.

Наша найбільша проблема – дуже низький рівень громадянської культури. Критично низький рівень знань у державотворенні, про те, як функціонує держава. І що може окремо взятий громадянин у цій державі. Цих знань немає, їх у школі не вчать. Люди керуються примітивними споживацькими інстинктами, обирають тих, хто більше пообіцяє – популістів. Не усвідомлюючи, що звідки береться і що нічого не буває за просто так. За все в житті доведеться платити: якщо не грошима, так енергією, або часом, або здоров'ям або – життям. Як у випадку з війною.

Потрібно, щоб можновладці зрозуміли, куди рухається світ, де формується найбільша додана вартість і почали саме це робити.

Головною проблемою України була і є некомпетентність управлінського апарату. Не на рівні департаментів, а на макрорівні. Відсутнє розуміння процесів, що відбуваються у світі.
Це проблема не лише нинішньої влади. Мені доводиться стикатися з купою а-ля експертів. Їх обзивають експертами, хоча їх рівень знань дуже низький. ЗМІ часто популяризують думки людей, які експертами не є. Проблема, що люди, які не мають базових знань - намагаються приймати рішення.

Нам потрібна справжня еліта. Не кількісно, а якісно. Група людей, яка зможе сформувати і просунути якісь основні ідеї розвитку. Тоді країна, що перебуває в цьому хаосі – який має як плюси так і мінуси – зможе рухатися в правильному напрямку. У нас є хаос і вседозвленість, але це не завжди означає погані речі.

Колись економіст Михайло Кухар написав пост, який потім продовжував, про речі, які в Україні кращі ніж у Європі та США. Інтернет, мобільний зв'язок, ресторани, банківські послуги – іце далеко не повний список – у нас значно кращі, ніж у США. Тому я не категорично песимістичний в прогнозах, але Україні потрібні люди.

Нинішній уряд ми мусимо якось пережити і думати, як після них рухатимемося далі.