"Мені відкрито кажуть в обличчя, що я бандерівка, що Міша стояв на Майдані за гроші. Таке я вислуховую майже щодня, коли виходжу на вулицю. Ось чому ми добиваємося Героя України", - каже Ніна Жизневська, матір білоруса Михайла Жизневського, якого вбили 22 січня 2014-го року на Майдані в Києві.
Ці слова Ніна Василівна сказала журналістам в листопаді 2014-го, коли з чоловіком Михайлом Петровичем приїхали з Білорусі до України на відкриття пам'ятника синові в Києві.
Михайла Жизневського вбили зранку 22 січня біля стадіону "Динамо", поцілили мисливською кулею в серце. Був другим загиблим під час Революції Гідності після Сергія Нігояна. Жизневський родом із Білорусі, до Євромайдану кілька років жив в Україні. Вважався одним з найактивніших членів організації на Євромайдані. Був там із перших днів. Входив до Самооборони, чергував у наметах.
Його відспівали в Михайлівському монастирі 26 січня. Того дня покійному мало б виповнитись 26 років. Тіло поховали увечері 28 січня на цвинтарі біля селища Стяг Праці у Гомельському районі Білорусі. Посмертно йому дали звання Героя України, Орден Героїв Небесної Сотні та медаль "За жертовність та любов до України".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінка-боєць АТО у муках померла від раку
Звістка про смерть довела Ніну Василівну до інфаркту.
"Образливо, що стріляли в неозброєних людей. Адже все можна було вирішити мирним шляхом, - казала Ніна Жизневська. - Після смерті сина українська прокуратура передала мені його речі. Серед них недокурена пачка цигарок, запальничка, бинт, ліки, нашивки, гаманець, ліхтарик".
"Ніхто не думав, що того дня наважаться стріляти в натовп. Так вийшло, що Міша був попереду всіх", - згадує товариш з позивним "Майор Макс".
"Михайло був щитовим. Прикривав нас всіх. Йшов попереду. За ним - я, тримався за лямку на Мішиній формі. Позаду - ще двоє хлопців, які нас замикали. Біля кафе "Суші-я" ми зіштовхнулися з "Беркутом" і намагалися відперти їх подалі. Міша вирвався вперед, після чого в нас полетіло кілька гранат. Мене засліпило. Вже потім побачив, що Міша поранений. Думали, його оглушило гранатою, занесли в медпункт. Але він помер від кулі", - згадує Андрій Виговський.
Звичайний хлопець, трохи роздовбай. Ми вважали його за свого. Аби не казав, що з Білорусі, його б не відрізнили від українця
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 49-річний режисер замерз до смерті у парку
Михайло був членом УНА-УНСО. За правилами організації, вони часто вели підпільне життя. Тому журналістам Жизневський представлявся Олексієм. А серед побратимів був Локі. На Майдан поїхав в ролі командира Білоцерківського осередку УНА-УНСО.
"Моя думка, що вони просто так, дипломатично не підуть. Переговори з ними вести сенсу немає. Тому треба підтримати лозунг Майдану "Разом і до перемоги", - казав про тодішню українську владу Жизневський під час одного з протистоянь з "Беркутом".
"Він жив не для себе, а для когось", - згадує білоцерківський пастор, проповіді якого відвідував Жизневський.
"Був відповідальною і стриманою людиною, і вірив у те, що робить", - характеризує загиблого побратим "Зіл".
Моя думка, що вони просто так, дипломатично не підуть. Переговори з ними вести сенсу немає. Тому треба підтримати лозунг Майдану "Разом і до перемоги", - казав про тодішню українську владу Жизневський під час одного з протистоянь з "Беркутом"
Режисер Михайло Оршинський зняв фільм "Михайло Жизневський. Воїн світла", який будується на спогадах і розповідях соратників, друзів і рідних Михайла.
В юності Михайло займався історичним фехтуванням і реконструкцією.
"Він був прости хлопцем, з робочого району. Михайло відрізнявся від решти внутрішніми характеристиками. Був більш впертий, хоробрий, напористий. Якось ми поїхали на турнір в Пінськ. Михайло попросився виступали в старшій категорії, хоча йому тобі було років 17. І зайняв друге місце", - згадує знайомий з Гомеля Андрій Кушнярой.
"В нього був хист до боїв. Умів битися мечами, щитами. Це було йому бонусом на Майдані. Бо якраз в перших рядах стояли історичні реконструктори, які самі робили з дерева щити, палиці", - розповідає Олександр Паціха, товариш.
Після смерті сина українська прокуратура передала мені його речі. Серед них недокурена пачка цигарок, запальничка, бинт, ліки, нашивки, гаманець, ліхтарик
"Михайло жив одним днем, не шибко задумувався про завтра. Звичайний хлопець, трохи роздовбай, любив погуляти. Але був добряком. Щоб його образити, треба було сильно постаратися. Ми вважали його за свого. Аби не казав, що з Білорусі, його б не відрізнили від українця", - додає Паціха.
Справу про вбивство Михайла Жизневського й досі не розкрили.
Білоруський поет Едуард Акулін присвятив йому вірша:
По серце в крові Україна
Майдан од гранат оглух…
Коли убивають сина —
Тоді оживає дух…
По серце в крові Україна
А Беркут близь самих віч…
Коли убивають сина —
Тоді наступає ніч…
Як мамі сказати про втрату?
А Каїн забути не зміг:
Коли забивають брата —
Тоді помирає Бог…
Коли забивають сина —
Не здатись себе примусь…
По серце в крові Україна.
По очі в сльозах Білорусь…
Михайло Жизневський ріс у селищі Стяг Праці у Гомельському районі в Білорусі. Навчався в школі № 15 у військовому класі. Після десятого класу - в училищі на газозварника. Виготовляв середньовічні лати в лицарському клубі, займався карате, ходив до православної церкви. Планував відслужити в армії, потім піти в Жировицький монастир.
11 вересня 2005 в сімнадцятирічному віці втік із дому та емігрував до України разом з керівником лицарського клубу. У Білорусі його оголосили в розшук, вважаючи, що він ховається від армії. В Україні його не знали під справжнім ім'ям, він представлявся Олексієм або Локі — на честь бога скандинавської міфології. У 2012 році Михайло сам прийшов в українське відділення міліції, показав документи і повідомив, що він живий і шукати його не потрібно.
В Україні жив спочатку в Донецьку та Кривому Розі, потім у Києві, в останні роки життя винаймав житло у Білій Церкві. Працював зварником, монтажником вікон. Був позаштатним кореспондентом газети "Соборна Київщина", любив журналістику. Вважав, що в Україні легше жити та працювати, ніж у Білорусі.
2 
1
Коментарі