Найяскравіший спогад дитинства – з 5-річного віку. З мамою йшли додому із садочка і раптом почалася страшенна злива. Я зупинилася. Навколо періщив дощ, а на мене і краплинки не впало. Мала дивне відчуття своєї особливості, здавалося, що Бог тримає наді мною парасолю.
Для людини важливо, у кого вона народиться, на кого вчитиметься і з ким одружиться. Батьки закладають імунітет проти проблем. Стосунки з чоловіками у жінки складаються так, як складалися в дитинстві з батьком. Він ставився до мене, як до принцеси. З тих пір чоловіки для мене – це добро і захист.
Дитинство пройшло у Вірменії. Влітку мене відправляли в піонерські табори під Москвою. Усім розказувала, що я – з України. На прохання чимось це довести, співала українських пісень. В Україну приїхала 14-річною. Була неймовірно щасливою. Коли хтось критикує і сварить її, думаю: "Як можна? Ви навіть не уявляєте, в якій країні живете".
Люблю читати, писати і розповідати. Розповідати – вмію найкраще. Коли в якійсь школі мене не сприймали, починала щось розказувати однокласникам. До історій із детективів додавала щось своє. Закінчувала на найцікавішому місці. Обіцяла продовжити наступного дня.
У школі не розуміла ні фізики, ні хімії, ні математики. Вміла лише писати твори. Їх складала всім однокласникам, а вони давали списувати інші предмети. Після школи плакала, бо не знала, на кого зможу вивчитися. Вирішила стати бібліотекарем, щоб читати книжки.
Стосунки з чоловіками у жінки складаються так, як складалися в дитинстві з батьком
Свого першого чоловіка побачила в інституті культури. Сказала однокурсницям: "Боже, який же він красивий. Хочу, щоб був моїм". Вони посміялися. А я пішла знайомитися. За годину ми з ним поїхали в гуртожиток на чийсь день народження. Дівчата піднялися й заспівали "Аве, Попова" – це моє дівоче прізвище. За кілька місяців ми одружилися.
Після народження дітей я не працювала, родину забезпечував чоловік. Коли його не стало, я була в розпачі. Розпався Радянський Союз, пішов із життя чоловік, у мене двоє малих дітей, і я нічого не вмію робити. Сіла й написала все те, що не могла виплакати.
Найбільша радість – зустріти цікаву людину. Зараз це буває дуже рідко. Востаннє величезний заряд отримала від спілкування з італійкою, дружиною банкіра. Вони разом із п'ятьма дітьми живуть у розкішному будинку. Найменшого хлопчика всиновили. Спитала її: для чого? Вона відповіла: "Нам Бог так багато дав, повинні ж ми щось віддати світові".
Найкраще пишеться, коли емоційно розбалансована, відчуваю потрясіння чи здивування.
Тренер на курсах особистісного зростання запитала: "Що ви робите в житті для себе?" Кажу, що пишу. "Ні, це – для грошей і роботи. А для себе?" Я пишу для себе. Навіть, якби в мене все було, я продовжувала б писати.
Усі письменники використовують ті самі слова. Вищий пілотаж – складати слова в речення так, щоб вони зачепили.
Я – везуча. Пішла на інтерв'ю до банкіра, мала поговорити з ним про класичну музику. Одразу сказала: "Не знаю про що говорити, бо зовсім не розбираюся в класичній музиці". Він засміявся: "Я – теж". Розговорилися, він попросив рукописи моїх есе. Наступного дня подзвонив: "Я день не міг ні їсти, ні пити. Скільки треба грошей, щоб це видати?" За годину перерахував 3 тисячі доларів. Перша моя книжка називалася "Подарунок долі". Наприкінці 1990-х її в одному зі столичних казино роздавали всім, хто програвав там великі суми.
Виходити заміж можна тільки з розрахунком, але розраховувати – лише на любов
Завжди треба про щось мріяти. Я зрозуміла це, коли разом із чоловіком і дітьми були в Ялті на зйомках фільму "Серця трьох". Ми сиділи на веранді готелю. Повз мене пролетіла пушинка – та, яку ловлять, щоб загадати бажання. Я її спіймала і подумала: "А в мене ніяких мрій нема. У мене є все". Після цього дива припинилися. Чоловік загинув. Потім помер тато.
Розчарування і трагедії молодості не страшні, бо знаєш, що в тебе є ще багато часу. У зрілому віці їх набагато важче пережити.
Любові ще ніхто не дав точного визначення. Всі знають, що це – почуття. Але як воно виникає і чому зникає – ніхто пояснити не може.
Щастя – коли знаходиш чоловіка, який шукав тебе.
Можна звабити жінку, в якої є чоловік. Можна звабити жінку, в якої немає чоловіка. Але не можна звабити жінку, яка любить.
Коли жила на Кубі, довго не могла зрозуміти, чому всі жінки ходять у бігуді. Мені пояснили: так вони готуються до ночі кохання з чоловіками. Їм байдуже, як виглядають на роботі. Мають бути найкрасивіші ввечері. А в нас усе навпаки.
Бути справжньою жінкою, значить, бути достатньо слабкою, щоб мати поряд сильного чоловіка. І достатньо мудрою, щоб бути слабкою.
Не можна розмінюватися на що попало, треба чекати свого. Після смерті чоловіка я 13 років була сама. Мені треба найкраще або нічого.
Виходити заміж можна тільки з розрахунком, але розраховувати – лише на любов.
Заміжжя – це найбільший комплімент, який чоловік може зробити жінці.
Повинен – дуже погане слово. Людина нікому нічого не винна.
Подобається мити посуд і підлогу. З'являється багато нових думок та ідей.
Похвала – це провокація на щось хороше.
Люблю бути на самоті. Але це добре лише тоді, коли є кому розказати, як тобі було добре в той момент.
Жінки поділяються на служниць, принцес і королев. Служниці завжди приходять раніше на побачення, намагаються догодити чоловікові. Принцеси постійно запізнюються і капризують. А королеви ведуть себе як рівні.
Гроші – це аплодисменти за гарну роботу
Ніколи не ображаюся. Якщо людина хоче мене образити, значить, їй погано.
Домашніх тварин не заводжу після того, як померла моя кішка. Але щоранку до нас на вікно прилітають ворони і голуби. Вважаю їх своїми домашніми тваринами.
Гроші – це аплодисменти за гарну роботу.
Кожна людина для чогось приходить у цей світ. Щоб визначити, для чого саме, запитайте себе, чим би займалися, якби були багатими.
Ніколи не планувала своє життя. Чому бути, того не минути. А чого не судилося, те не збудеться.
Мені 50 років, а почуваюся на 38.
4 
1
Коментарі
1