Бучанська різанина вжахнула світ

Україна в жодному разі не повинна програти війну

20 березня президент України 44-річний Володимир Зеленський виступив перед ізраїльськими парламентаріями. Звірства російських окупантів, сказав він, співмірні з актами Голокосту нацистів проти єврейського народу під час Другої світової війни. Ці слова були доволі критично сприйняті в Ізраїлі. Бо Голокост – ідеологія і практика "остаточного вирішення єврейського питання". Простіше кажучи, спроба винищення всього європейського єврейства.

 

А 2 квітня Збройні сили України остаточно вибили російських окупантів із Бучі. Разом із військовими до міста ввійшли кореспонденти. І світ вжахнувся, побачивши перші фото. Після Маріуполя та Харкова руйнування українських міст уже нікого не дивують. Світ шокували факти геноциду мирного населення. Окупанти зв'язували чоловікам руки та стріляли в потилиці. Жінок ґвалтували, а потім намагалися спалити голі тіла. Братські могили не вміщували всіх убитих. В одній із них виявлено понад 280 трупів. Лише на вулиці Яблунській 2 квітня знайшли 15 загиблих. Наступного дня на тій таки вулиці – ще 30 тіл. Це і є "русский мир", коли ґвалтують дітей, а потім рубають на шматки і рештки скидають до ями.

Ситуація в Бучі – не виняток. Є свідчення про такі самі звірства в Ірпені, Стоянці, Ворзелі. За розповідями очевидців, розстріли чоловіків і ґвалтування жінок – це те, чим відзначилися російські десантники в Богданівці та Великій Димерці Броварського району.

У Бучі, Ірпені й Димерці перебували різні російські підрозділи. У них різні місця постійної дислокації та командири. Але їхнє ставлення до українців, які опинилися на окупованих територіях, – однакове. "Те, що ви бачите навколо, – сказав президент України, оглянувши 4 квітня визволені міста, – це воєнний злочин і це буде визнано світом як геноцид. Ми знаємо тисячі людей, які вбиті та закатовані: з відрубаними кінцівками, зґвалтовані жінки та вбиті діти. Я думаю, це і є геноцид".

Пошуки аналогій – це природна форма мислення. І тому Зеленський, звертаючись до кнесету, зіставив злочини російських загарбників із Голокостом. Зрозуміло, що всі аналогії умовні. І тому між Голокостом і насиллям на окупованих територіях, яке в ці дні здійснює Росія, є відмінності. Але одне незаперечне: те, що відбувалось у Бабиному Яру та концентраційних таборах, а впродовж березня сталося в передмістях Києва, – акти геноциду, винищення населення за певною ознакою. Євреїв убивали тільки тому, що вони євреї. Українців убивають тільки тому, що вони громадяни України. Саме існування євреїв було неприйнятним для нацистів. А факт, що в Україні живуть українці, обурює росіян.

Свідомість відмовляється приймати те, що зафіксували фотокамери. Цифра сильніша за свідомість. Уже зараз, за повідомленням Нацполіції, порушено 1300 кримінальних справ за фактами насильницької смерті на окупованих територіях. І з кожним днем їх більшатиме. Всі вони обростатимуть знімками, речовими доказами, свідченнями. Всі вони стануть матеріалами доказової бази під час трибуналу над путінським режимом – його ідеологами, організаторами та виконавцями.

Колишній прокурор трибуналу Організації Об'єднаних Націй Карла дель Понте закликала видати ордер на арешт російського президента Володимира Путіна, оскільки той є воєнним злочинцем. Такий ордер означає арешт Путіна, щойно той перетне кордон РФ. Але я певен, що Путін не постане перед трибуналом. Бо він – не людина, а функція. І зникне, щойно політичний режим дасть тріщину. А на доказ того, що головний винуватець усіх злочинів уже недоступний для земного суду, буде представлена частина щелепи. Чи ще щось на зразок цього. Події, особливо коли вони розгортаються в бункерах, римуються.

Не постануть перед судом і безпосередні виконавці злочинів – солдати й офіцери 64-ї окремої мотострілецької бригади з міста Князе-Волконське Хабаровського краю та їхній командир, підполковник Азатбек Омурбеков. Із Бучі потріпані рештки цього підрозділу вже перекидають на Харківщину. Мета не викликає сумнівів – утилізація. Їх відправлять на українські кулемети. Немає людини – нема й проблеми.

Трибунал, звісно, відбудеться. Але головного організатора й виконавців геноциду українського народу вже не буде серед живих. А ті, що залишаться, вдаватимуть наївних і ошуканих. Виправдовуватимуться, що були безсилі перед тоталітарним режимом. А потім писатимуть мемуари, в яких викриватимуть фатальні помилки Путіна, що призвели до загибелі останньої імперії на планеті.

 

Але це буде згодом. А зараз Росія готується до вирішального удару. Триває прихована мобілізація. З Вірменії відкликають здані в лізинг військові літаки. Через Грузію завозять комплектуючі для військових заводів. Росії потрібно ще більше заліза і гарматного м'яса. Вони надіються по власних трупах пройти вглиб України.

З кожними новими санкціями політологи пророкують розкол у російській політичній еліті. І він стався. 25 березня їхнє міністерство оборони повідомило, що "спецоперація в Україні відбувається за планом". Однак тепер її головна мета – не взяття Києва, а розширення кордонів Л/ДНР до "конституційних меж". Те, що згадані тези суперечать одна одній, російську аудиторію не хвилює. Але суть не в цьому. Найголовніше інше: найвище військове керівництво Росії визнало, що плани з окупації України провалилися. Тепер усі сили спрямовують на бодай якийсь результат, що може бути представлений у вигляді "перемоги".

А 4 квітня на сайті "РИА Новости" вийшла стаття Тимофія Серґейцева "Що Росія повинна зробити з Україною?" По-перше, "РИА Новости" – це державна інформаційна агенція. Тож стаття була оприлюднена за санкцією Кремля. По-друге, текст за своїми ключовими тезами цілком узго­джується зі зверненням Путіна від 24 лютого, в якому представлено основні цілі "спецоперації в Україні" – "денацифікацію" та "демілітаризацію". Стаття конкретизує їх і дає можливість зрозуміти, що приховується за ефемерними метафорами.

Прикметною є і персона Сергейцева. Як митець – автор сценарію до фільму "Матч" 2012 року, відтворення радянського пропагандистського міфу посиленого українофобськими акцентами. Як політтехнолог відзначився успішною роботою на Віктора Пінчука і Леоніда Кучму та цілковитим фіаско під час співпраці з Віктором Януковичем і Арсенієм Яценюком.

Головні тези Сергейцева.

Перша: вся Україна, крім західних областей, підлягає окупації. Західна Україна має бути демілітаризована, тобто не мати власної армії, та позаблокова – не входити до НАТО. Мусить бути сірою зоною між ЄС і РФ.

Друга: Центральна, Східна та Південна Україна має бути розчленована на кілька територіальних одиниць, які згодом увійдуть до складу РФ.

Третя: на окупованих територіях України має проводитись "денацифікація". Остання тотожна "деукраїнізації". Навіть сама назва Україна мусить бути заборонена.

Четверта: уявлення, ніби є "погані" нацисти, які захопили владу в Києві, і "хороші" українці, – сутнісно хибне, наголошує Сергейцев. Усі, хто визнають себе українцями і підтримують існування Української держави, – нацисти. Відповідно, всі підлягають денацифікації.

П'ята: "денацифікація" полягає в такому. По-перше, під час воєнних дій має бути знищено більшість бійців ЗСУ, тероборони та інших збройних підрозділів. По-друге, ті, хто виживуть, їхні сім'ї та прихильники незалежної України мусять пережити "весь тягар повоєнних труднощів". Бо тільки персональні страждання спонукають до переосмислення політичних поглядів.

Шосте: "денацифікація" має тривати щонайменше період зростання нового покоління – близько 30 років, стільки, як нині існує незалежна Україна. Під жорстким економічним і адміністративним контролем завдяки культурному й освітньому впливу є надія сподіватися на формування в населення окупованих територій нової ідентичності, в основі якої – вдячність Росії за порятунок від української химери.

Яким текстом надихався Сергейцев, виписуючи свої тези, неважко здогадатися – планом "Ост", розробленим у нацистській Німеччині для Східної Європи. В етнокультурному плані слов'яни підлягають анігіляції. В соціальному плані – зведенню до рабського стану. В демографічному – існуванню тільки в тій кількості, що є доцільною, з погляду використання рабської праці.

Ось і весь розкол, що існує в російських елітах. Генштаб РФ наполягає на плані "мінімум" – окупації території Донецької та Луганської областей. А ідео­логи – на плані "максимум" – окупації всієї Наддніпрянщини, ліквідації українського етносу і навіть назви Україна.

Тези, оприлюднені "РИА Новости", – це план геноциду українського народу. "Остаточне вирішення українського питання" – ось як розшифровуються путінські поняття "денацифікація" та "демілітаризація". Цілі війни РФ цілком очевидні. Звісно, кати з 64-ї окремої мотострілецької бригади не читали тез Сергейцева. Напевно, вони навіть не спромоглися б пояснити, що означають путінські слова "денацифікація" та "демілітаризація". Але, те, що вони робили в Бучі, цілком узгоджується з кремлівськими ідеологемами. Вони сини саме того "глибинного народу", до волі якого повсякчас апелює Путін.

Фото з Бучі, Ворзеля й Ірпеня стоять перед очима. Це неможливо забути і пояснити людською мовою. Хоч би про що йшлося, повсякчас на кожному кроці мова звертає до теми російських звірств. І завжди постає одне й те саме питання: як таке можна робити?

Є розумні книжки Леонарда Берковіца й Еріха Фромма, в яких аналізується феномен агресії. Але в них немає відповідей. Біхевіористи трактують агресію як наслідок фрустрації. Психо­аналітики – як прояв заміщення чи перенесення. Але ці терміни з психології особистості не пояснюють, чому окупанти почали задля розваги вбивати людей із першого ж дня, коли ввійшли до українських міст. Не пояснюють, чому були влаштовані катівні й розстрільні камери. Чому ґвалтували дітей? Чому розпинали собак, цвяхами прибиваючи лапи до драбин?

Аналог неможливо віднайти навіть у діях гестапівців, не кажучи вже про вермахт. А тут маємо справу з регулярними частинами російської армії. Людська подоба злетіла з них миттєво, щойно перетнули російсько-український кордон. "Ми визволителі", заявляли вони жителям окупованих міст і починали вбивати.

Російські звірства – це не індивідуально-психологічний, а соціо­культурний феномен. Тільки аналізуючи організацію соціуму та російську культуру, ми можемо – ні, не зрозуміти – а лише віднайти пояснення того, чому росіяни коять абсолютно непоясненні речі.

Коли стало відомо про бучанську різанину, російський письменник Михайло Веллер скрушно зауважив: солдати й офіцери, які беруть участь у цій війні, зганьбили честь і славу російської зброї. А чи були ці честь і слава? – хочеться спитати. Звідки ми знаємо про честь і славу? Із текстів Пушкіна. Але в поемі "Полтава" жодного слова нема про влаштовану московитами різанину в Батурині. З текстів Лермонтова. Але в них жодної згадки про геноцид черкесів і чеченців. Із текстів Толстого. Але автор "Війни і миру" – фундатор ідеологічного конструкту про перемогу народного духу Росії над генієм Наполеона – не бачив на власні очі війни 1812 року. Він бачив Кримську війну. І тому на сторінках "Севастопольських оповідань" солдати розмовляють українською. І брав участь у "підкоренні Кавказу". І написав "Хаджи-Мурат".

Коли Веллер зітхав над зганьб­леною честю російської зброї, Віктор Шендерович та Андрій Ілларіонов оприлюднили тексти, в яких зіставили повідомлення про російські звірства в Бучі зі сторінками "Хаджи-Мурата", на яких йдеться про "зачистку" чеченського села. Спалені будинки, роздерті перини, вирубані фруктові дерева, розтрощені вулики, трупи старих і дітей. Над розореним аулом ще здіймається дим, а браві "солдатушки" крокують шляхом і виспівують "плясовую". Відтоді нічого не змінилося.

Кожен українець нині має відчуття відрази, огиди і прагнення винищувати цих скажених тварюк, які лише з огляду на непорозуміння подібні до людських істот.

Російський народ не має жодного уявлення не лише про громадянські права, а й саме право на життя. Кожен представник цього народу знає, що його життя нічого не варте. Тотальне холопство культивувалося століттями. Всі революції здійснювалися в ім'я свободи. І тільки російська революція – в ім'я колективізму, відмови від персональних свобод. Путінізм лише відшліфував цю волю до самозаперечення і ненависть до навколишнього світу. Росія – це тотальна воля до небуття. Це стихійний сатанізм – спотворення всього живого і заперечення життя. І того російським матерям байдуже, що їхні сини не повернуться з України. А їхнім синам так легко і солодко вбивати.

Бучанська різанина вжахнула світ. Політичні еліти Європи і США, які зі скрипом запроваджували санкції проти РФ і наголошували, що Україна отримуватиме тільки оборонну зброю, тепер вимушені брати до уваги громадську думку. На наших очах формується консенсус: Україна в жодному разі не повинна програти війну. Британський прем'єр-міністр застеріг Київ від поступок Москві в переговорному процесі. До України відправлено системи ППО Starstreak і протикорабельні ракети. Вулицями Ірпеня і Бучі вже курсують бронеавтомобілі Bushmaster, надані ЗСУ Австралії. Країни Центральної Європи, на озброєнні яких перебувають радянські зразки бронетехніки, оголосили про передання їх Україні. Чехія та Словаччина надають виробничі потужності для ремонту української бронетехніки. Польща і країни Балтії ініціюють блокаду вантажних перевезень до Білорусі та РФ. Німеччина запроваджує ембарго на закупівлю російського вугілля. На порядку денному радикальне скорочення споживання російської нафти та газу.

Експосол США в Україні Вільям Тейлор повідомив, що Білий дім ухвалив рішення: затягування війни неприпустиме. Відповідно, Україні дадуть найсучасніше озброєння, крім ядерних боєзарядів. За словами Джека Саллівана – радника президента США, цілі війни визначатиме Київ, з боку США отримає всебічну підтримку.

5 квітня президент Володимир Зеленський відповів на запитання українських журналістів. Україна готова до переговорів із Росією, наголосив президент. Навіть після бучанської різанини мирне врегулювання можливе. Така думка президента. Але є сумніви, що між уявленнями Зеленського та Путіна про мир є бодай щось спільне.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×