Днями прочитав в одного спостережливого чоловіка міркування, як сучасна епоха витісняє вчорашні підходи у промисловому виробництві.
Думка така. Німецькі автовиробники є величезною бомбою сповільненої дії в самому серці європейської економічної моделі. Чому? Бо випуск автомобілів ними залишається моделлю виготовлення речей індустріальної ери. Тим часом, хоча електромобілі мають вигляд такий само, як типові автомобілі, які виробляє Німеччина, спосіб їх виробництва, бізнес-модель і маржа абсолютно інші.
Конкретно це має такий вигляд. Автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння є продуктами індустріальної ери. У них вп'ятеро більше рухомих частин, ніж в електромобілях. Більшість доходу надходить від складання та оптового продажу дилерам, а потім від обслуговування та заміни цих частин через дилерів. Величезна екосистема компаній оточує виробників оригінального обладнання (автомобільні бренди).
Електромобілі ж є продуктами цифрової ери. Їхня маржа надходить від акумуляторів та програмного забезпечення. Азія контролює весь ланцюжок постачання акумуляторів, а Азія та США контролюють програмне забезпечення. Європа ніде не фігурує. Німецькі, французькі й італійські автовиробники схожі на Nokia після появи смартфонів.
Електромобілі набагато простіші й не потребують величезної екосистеми постачальників запчастин або дилерів, оскільки модель обслуговування, від якої залежать дилери, не працює.
Це модель цифрової ери, і всі компанії з часом перейдуть на неї.
Скористаємося цією аналогією.
Виробництво цифрової ери – де ми тут? Тобто Україна.
Якщо спрощено, за моделлю управління економікою: в нас виробництво цифрової ери чи ще індустріальне? А то й ширше – яка в нас модель суспільства: ми вже в цифровій ері чи застрягли в минулому?
І тут, здається, наша ситуація досить парадоксальна.
Ми точно в майбутньому – у виробництві війни.
Жодна країна ще не стикалася з таким викликом, як російська війна проти України. Відповідно, наші Збройні сили, аби не програти цієї війни, змушені були перестрибнути через усі сходинки побудови традиційної армії, навіть найпередовішої, спростити всі схеми та зламати всі шаблони. І вони зробили це. Можна скільки завгодно критикувати Буданова, Малюка чи Зеленського як верховного головнокомандувача, але немає таких шаблонів, які ними та їхніми підлеглими не були б зламані. Починаючи з публічності головного розвідника, застосування морських дронів і створення нових видів озброєнь і завершуючи проведенням Курської операції – це було максимально просто й максимально непередбачувано. Відповідно, схема дій та ухвалення рішень була, як у виробництві цифрової ери (електромобіль), порівняно з тим, як було б у радянській армії вчорашнього СРСР чи сьогоднішньому НАТО (автомобіль).
І якби так було в усьому іншому, після нашої перемоги (а в ній ніхто з нас не сумнівається) ми одразу стали б найсучаснішою та наймодерновішою країною.
Але тут є одне велике "але".
Ті самі люди, які стоять на чолі країни і які у війні діють за правилами цифрової ери, у своїй людській сутності та соціальних ролях залишаються на рівні навіть не індустріального суспільства, а примітивних, корумпованих автократій. Тут ними керують найнижчі інстинкти: влади – не віддам, якщо вже мене винесло на її вершину; кошти – загребу все, що зможу, доки є можливість; опонентів – знищу.
Тому Татаров буде forever як інструмент контролю системи примусу.
Антикорупційні органи візьмуть під контроль, щоб корупцію можна було повісити на тих, хто бореться з нею, і вивести з-під удару своїх, рідних корупціонерів.
Митниця, податкова, силові структури, попри всі декларації про реформування, працюватимуть на тих, хто з нами, й каратимуть тих, хто пішов проти.
А опонентів, хоч би хто там висунувся (або здається, що висунувся) – Притула, Залужний, Кулеба чи хто там іще, буде звільнено-дискредитовано-знищено. І ніхто не панькатиметься, не носитиме їх на руках із букетом, як за часів Порошенка носили в парламенті (пам'ятаєте ту сценку?) Яценюка. Усе буде максимально просто й без зайвих сантиментів.
Їхню облуду можна проілюструвати простим, певною мірою парадоксальним прикладом. Пам'ятаєте меседж кількарічної давнини: медіа – то вже вчорашній день, журналісти непотрібні? Бо ж із суспільством можна спілкуватися напряму, в месенджерах та соцмережах? Першим з усіх видів медіа були "помножені на нуль" саме друковані. Завдяки новаторським підходам та молодим талановитим менеджерам Укрпошти мережу доставки періодичної преси як такої знищили. Відповідно, ринок друкованих медіа, насамперед у регіонах, перестав існувати. І знаєте, яка друкована газета залишилась у країні єдиною, яку розповсюджують безкоштовно й мільйонними тиражами (то вже інше питання, яку систему доставки для себе вони організували)? Правильно: "Слуга народу".
Ось такі тактика і стратегія. Тут ми будемо, як електромобіль, – сучасні, модернові. А тут – як звичайне авто на бензині чи дизелі. Вестимемо війну як сучасні самураї зі штучним інтелектом, а "схеми" освоєння коштів боронитимемо та конкурентів нищитимемо як досвідчені, вмілі корупціонери й автократи.
Але так воно не їде: гібридне авто в цій аналогії неможливе. А якщо і їде, то самому ж під його колесами й загинути можна. Коли не вгледиш, як хтось зі своїх перехопить кермо.
2 
1
Коментарі