"Ми доживаємо останні мирні роки - далі великі потрясіння"

Роман "Тераріум. Хроніка психотронної війни та краху світової закуліси" – це суцільна фантасмагорія, але водночас присутнє відчуття документальності сюжету. Це такий задум чи маркетинговий хід?

– Ні те, ні інше. То все – моя буйна уява.

Тобто роман писався без попереднього задуму?

– Задум виник спонтанно – із натхнення. Вигадане в ньому так злилося з реальністю, що важко відрізнити одне від другого. Я ніколи не прагнув стати письменником. А тут раптом, в один момент, – прорвало. Несподівано усвідомив, що маю в голові готовий сюжет.

Сучасного читача інтернет привчив до лаконічних текстів, а "Тераріум" містить майже тисячу сторінок.

– Це – стереотип, що читабельність книжки залежить від кількості сторінок. Літературному гурману для повноти задоволення потрібні панорамні картини, а не кастровані фрагменти. На Заході популярні книжки обсягом під тисячу сторінок. Тамтешні автори вибудовують розгорнуту деталізовану реальність. Я радше інтуїтивно, аніж усвідомлено, теж пішов цим шляхом.

Що таке неформат? Те, що ще не стало форматом. Це питання часу: прийде пора – стане

У наших реаліях твір такого обсягу – неформат.

– Що таке неформат? Те, що ще не стало форматом. Це питання часу: прийде пора – стане.

Судячи з твору, ви – прихильник теорії змови.

– А хто може довести, що її немає? Відсутні докази, що це заперечували б.

Як і підтвердження – теж?

– Якщо гіпотезу неможливо заперечити, нерозумно її ігнорувати тільки на тій ­підставі, що вона – не доведена. Ми не знаємо, що робиться за лаштунками цивілізаційного паротяга. Ніхто не спроможний гарантувати, що за видимими декораціями не стоять законспіровані структури, що направляють історичний поступ у потрібне їм русло.

Усі воюватимуть проти всіх. Це буде котел, в якому переплавлятимуться країни, народи та ідентичності

Змальована в "Тераріумі" картина світоустрою страхає. Не боїтеся, що роман виявиться пророчий?

– Можливо, бо таке бувало. Жуль Верн, брати Стругацькі, Кларк, Бредбері, Бєляєв, Чапек – кожен із них щось передбачив. Сукупно їхні вигадки доволі точно передрекли нинішній техногенний світ. Іноді письменники фантазують на межі сновидінь. Морський вовк капітан Морґан Робертсон детально зобразив катастрофу "Титаніка" за 16 років до того. У романі "Марнота" він описав катастрофу корабля з назвою "Титан". Усе сходиться до найдрібніших деталей.

Письменник не обмежений жорсткими рамками умовностей. Стрільнуло в голову –

написав. Тому фантастика у своїх передбаченнях завжди попереду, а наука йде в її фарватері. По суті, це два боки процесу розвитку цивілізаційної свідомості.

І куди цей розвиток нас заведе?

– Апокаліпсис невідворотний. Питання лише в тому, коли

настане Судний день. Зрозуміло, що він близький, але невідомо – наскільки.

Спалювати по 20 літрів бензину на 100 кілометрів для того, щоб возити свою дупу в Lexus, – неприпустиме марнотратство

Ви – оптиміст.

– Оптимісти вчать китайську. Я – реаліст, тому закликаю вивчати автомат Калашникова. Він нам знадобиться.

Дійде до громадянської війни?

– Гірше. До тотального хаосу.

Але ніщо не віщує катастрофи.

– Це – оманливе відчуття. Насправді цивілізація входить у фазу самознищення. ­Земні комори виснажені. Ресурсопожирання сягнуло критичної межі й руйнує планетарний баланс. Земля у відповідь бунтує. Стихії розбурхуються: збурюються геомагнітні й тектонічні процеси, розхитується клімат. Погода вже змінилася. І що далі, то гіршатиме. Екологія деградує. ­Обжиті регіони перетворюються на пустелю. ­Життєвий простір зменшується, а кількість населення зростає. За таких умов хиткий світовий порядок довго не протримається. Ми доживаємо останні мирні роки.

Тобто незабаром – кінець?

– Не кінець, а початок великих потрясінь. Наближається черговий переломний момент історії. Наявна геополітична система тріщить по швах. Ресурсний голод і природні аномалії прискорять її руйнацію. Стихійні лиха, екологічні катастрофи, голод та епідемії здетонують соціальні вибухи небачених масштабів. Епіцентрами заворушень стануть густонаселені промислові мегаполіси. Наближається велике переселення народів. Десятки, а то й ­сотні мільйонів кліматичних біженців ринуть вглиб Євразії. Відбудеться змішання рас і народів. Воно супроводжуватиметься воєнними, громадянськими, міжетнічними конфліктами. Усі воюватимуть проти всіх. Це буде котел, в якому переплавлятимуться країни, народи й ідентичності.

Може трапитися і так і сяк, і перетак. Нереально вгадати – що, де, коли і як станеться

Надто апокаліптичний виходить сценарій. Чи не згущуєте фарби?

– Закономірний фінал людської зажерливості. Природа поставить нас на місце.

Але ж людство розумнішає. Розвиваються екотехнології. Має бути надія на поступальний розвиток.

– Вона є, але дуже мала. Все впирається у хижу людську натуру. Розумом її не переперти. Прогрес розпалює нашу пожадливість. Орієнтована на наживу економіка під'юджує попит. Щоб більше купували, вкорочують експлуатаційний ресурс товарів. Трохи покористувався – викинь, і придбай нове – диктує мода. А моду диктують виробники. Надра дедалі швидше виснажуються, довкілля засмічується. І все заради зиску, а не для виживання. Сучасна цивілізація – це підсаджена на споживацьку голку наркоманка. За постійно зростаючу дозу достатку вона вбиває себе. Екотехнології лише сповільнюють процес самогубства. Вгамувати манію ненажерства здатна тільки катастрофа планетарного масштабу.

Як її уникнути?

– Відтермінувати ресурсний колапс може лише голодна дієта. Доведеться відмовитися від більшості благ і організувати суспільне життя на зразок воєнного комунізму. Наприклад, транспорт має бути тільки громадський. Для приватних потреб максимум елетровеломобіль – гібрид велосипеда й електрокара. Бажано на сонячних батареях. Спалювати по 20 літрів бензину на 100 кілометрів для того, щоб возити свою дупу в Lexus, – неприпустиме марнотратство.

Сучасна цивілізація – це підсаджена на споживацьку голку наркоманка

Чим усе закінчиться?

– Занепаде цивілізаційна модель і формуватиметься нова, менш травматична для природи. Кількість населення стрімко скоротиться. Тим, які виживуть, доведеться багато чого починати спочатку, особливо в плані технологій. Імовірно, економіка пост­катастрофічного світу скотиться до рівня натурального господарства. Це призведе до появи різношерстих ворогуючих режимів. З'явиться багато такого, що нині неможливо уявити. Може трапитися і так і сяк, і перетак. Нереально вгадати – що, де, коли і як станеться. Та це й не потрібно. Щоб знати, до чого готуватися, достатньо в загальних рисах передбачити розвиток подій. А всі прогнози зводяться до одного: наш світ от-от ввергнеться у вир великої смути. Це буде найсуворіше в новітній історії випробування життєздатності людства.

Коли воно настане?

– Від сили – років за 30.

Як виживати українцям?

– Збудувати сильну державу, здатну втримати кордон і порядок всередині країни, коли довкола почне штормити. Усе необхідне в нас є. Живемо в благодатному місці. Тут неможливі великі катаклізми. Тектонічна плита під нами міцна – вбереже від вулканів і землетрусів. Висота над рівнем моря і віддаленість від океанів захистять від потопів і цунамі. Розташування й рельєф оберігають від руйнівних циклонів. Чорноземи прогодують за найнесприятливішого клімату. Наш край – потенційна колиска нової пост­катастрофічної цивілізації. Води, правда, малувато. Але якщо ощадливо нею ­користуватися – вистачить. Як тільки світ похитнеться, чимало хижаків зазіхнуть на наш райський закапелок. Питання: чи встигнемо до того організуватися в потугу, здатну виборсатися з історичного виру? Сумніваюся щодо цього.

Бо така історія?

– Через кляту ментальність. Комплекс меншовартості вбив у нації великі амбіції. Країна без орієнтирів. Ні демократії, ні диктатури. Стовпової дороги так і не вибрали, плентаємося манівцями. Хоча екстремальні обставини мобілізують.

Ми досі формально незалежні тільки тому, що нікому не заважаємо і під усіх стелимося

Із чого починати приготування до історичного екзамену?

– Державна машина прогнила наскрізь і довго не протримається навіть в умовах відносного спокою, не кажучи про ­серйозні потрясіння. Запобігти руїні до снаги тільки сильному лідерові. Потрібен провідник-­харизматик, спроможний вирішити низку надзавдань: згуртувати націю в моноліт, зруйнувати олігархат, а натомість вивести на передній план нову силу – інтелектуальну еліту і з її участю збудувати справедливішу, а значить – сильнішу державу.

Тобто йдеться про зміну суспільно-­політичної формації?

– Треба міняти всю систему. Звісно, можна тішити себе думкою: українська земля така багата, що жоден загарбник за тисячі літ не спромігся її розорити, то й нинішнім мироїдам не вдасться. Та якщо їх не зупинити – з'їдять державу. Аби відлучити паразитів від корита, лідерові знадобиться вся повнота влади.

Це тхне диктатурою.

– Країна за країною переходитимуть до жорсткої управлінської моделі. Десь це буде диктатура особистості, а десь – диктатура закону. У нас, скоріше за все, влада виродиться у драконію.

Що маєте на увазі?

– Хижа, свавільна влада кримінального типу. А що може породити повінчана з олігархією корумпована бюрократія? Ще гіршого монстра. Перемогти це чудовисько по силі тільки безкомпромісному лідеру нації.

Хто з українських політиків на таке здатен?

– Нинішній політикум імпотентний, у його лавах немає гетьмана. Це – дім розпусти. Достойний провідник може сформуватися лише за межами цього гадючника.

Як він зможе вибитися на верхівку владної піраміди, не піднімаючись її щаблями?

– Здійснить подвиг – національного, а то й планетарного масштабу. Такому героєві влада сама впаде до ніг.

Система, в якій усе зав'язано на вождеві, має великий мінус. Абсолютна влада розбещує абсолютно. Навіть найкращий правитель без противаг стає тираном.

– Мова не йде про тиранію чи абсолютизм. Це навіть не автократія. Маю на увазі новий тип держави, в якій влада і національне багатство розподілятимуться на принципово інших засадах. Правитимуть вождь і рушійна сила суспільства.

Що це за сила?

– Такою силою в постінформаційному суспільстві є інтелектуальна еліта. Ідея полягає в тому, щоб дати волю і владу муд­рим. У нас стільки розумних, чесних, порядних людей, а правлять негідники, хапуги й нікчеми. Природа влади така, що їй розумні не потрібні. Тому ми так кепсько й живемо. В країні має бути колективне правління мудрих під проводом зверхника. Це питомо українська форма правління на зразок гетьмана і загальнокозацьких зборів. Кожне село, вулиця, мікрорайон, підприємство чи установа вибиратимуть поміж себе тямущих і кілька разів на рік відправлятимуть їх у столицю на загальнонародну раду. Все вирішуватиметься по уму: без лобізму, без корупції, без особистої зацікавленості. ­Вибрали – поїдь проголосуй, щось своє запропонуй. Кілька національних мозкових штурмів – і на всі проблеми знайдуться рішення.

Як це все організовувати?

– Запустити процес має свідомий своєї

історичної місії правитель. Народ тяжкий на підйом і з власної ініціативи не організується. Потрібен імпульс згори. А механізм роботи таких зборів відпрацюється в процесі проведення. Їх ­рішення матимуть найвищу юридичну силу. Ними керуватиметься провідник чи гетьман.

Ці ідеї – надто неоднозначні й радикальні, щоб бути сприйнятими.

– Час іще радикальніший. Він швидко все розставить по місцях. Щоб не було нових Крут і Переяславських рад, необхідно переформатувати державу в принципово нову іпостась.

А ще нам потрібна суперзброя. Принципово нова, якої не знає світ. Україні до снаги відновити ракетно-ядерний потенціал. Та не дадуть – розбомблять. Тому має бути нестандартна суперзброя. В багатьох лабораторіях світу є наші вчені. І більшість із них у душі – патріоти. Гени ж незнищенні. Для тих, у кому тече українська кров, надзавдання – розробити мега­зброю. Вона має перекроїти планетарний силовий баланс на нашу користь.

Це нав'язливе прагнення бути сильними – чи не вияв комплексу меншовартості?

– Ні, це – інстинкт самозбереження. Ми досі формально незалежні тільки тому, що нікому не заважаємо і під усіх стелимося. Проте так довго не буде. Обста­вини примушують нас стати сильними. А не спроможемося – будемо холуями на побігеньках у сильних. "Народ без національної самосвідомості – гній, на якому розростаються інші народи", – казав Петро Столипін.

×