Поезія – це образ. Спочатку бачиш його, він не дає спокою. Вже потім сідаєш і пишеш.
Дитинство, яке б не було, є дитинство. Федеріко Фелліні (італійський режисер і сценарист. – Країна) знімав фільми у непрості часи для Італії. Але щодо дитинства – надзвичайно світлі.
Яскравий спогад юності – повернення родичів із Сибіру. Тітку по матері з родиною на початку 1950-х вислали вдруге. Уперше – ще коли діда арештували 1939-го, а його дружину з трьома дітьми заслали в район Семипалатинська у Казахстані. Бабуся згадувала, як їх вселяли до місцевих. Везли з поляками-інтелігентами. Місцеві розбирали спершу їх. А наші були у дивних гуцульських вдяганках і не знали російської. Як настала пора польових робіт, кинулися допомагати. Тоді місцеві казали: "Не треба поляків. Давайте українців".
Намагаюся казати правду. Якщо не можу, промовчу.
Живу у приватному домі. Поряд – ріка і ліс. Дихається легко. Приємно, коли виходиш на балкон, а перед тобою – плесо. Є собака й кіт. З собакою гуляю лише я, бо він великий і слухає переважно мене. Домашні назвали Умка, бо білий і великий. Кіт не дурніший від собаки. Не дозволяє себе дресувати. Він – сам у собі.
Без грошей не можна. Вони потрібні для забезпечення життя.
Коли народився син, прийшов до Інституту педіатрії й акушерства в Києві. Вийшла якась сестричка. Дав їй квіти й цукерки. Виявилося, що не тій. Побіг купив ще і дав тій, яка приймала пологи. Винесли сина, і я зустрів його погляд. Він наче питав: "А ти хто такий і яких дурниць натворив?"
Вірю в дива. Народився на світ – це диво. Зустріч двох люблячих сердець – теж диво.
Я, мабуть, не дуже суворий батько. Син народився 1994-го. Мені було 42. Це молоді батьки до дітей часто-густо неласкаві. Але тануть як віск, коли з'являються внуки.
Любити – це прощати.
Мама – із дуже потерпілого від репресій роду. Багато хто загинув, був засланий, повмирали по таборах. Не любила і не сприймала радянської влади й ідеології. Але емоційно була спокійна. А от вітчим люто ненавидів. Я розумів, скільки лиха накоїла та влада. Але ніде не говорив про це, щоб не нашкодити батькам.
Жінка – це та, що дарує життя. В Україні жінка ніколи не була упослідженою. Є народне прислів'я: хата має чотири кути, три з них тримає жінка.
Сильне дитяче враження – кабінет дядька Івана. Пішов із Казахстану на війну. Був тяжко поранений. Йому дали право повернутися в Карпати. Там лікував повстанцям зуби. Знову заслали на 25 років. У таборах удосконалив свої знання. Коли повернувся, облаштував стоматологію. Відділ з боротьби з розкраданням соціалістичної власності не раз конфісковував інструмент. Але дядько купував новий. ОБХССівці теж лікували в нього зуби. Визнавали: так не зроблять ні в райлікарні, ні в сусідніх районах. Пам'ятаю: чистота, інструмент розкладений, бормашина, синім горить спиртівка. Це було незвично, загадково. Алхімія. Мені було 6 років.
Усі великі й дуже великі статки в Україні надбані неправильно. Нахапані при розвалі економіки. Чи щасливі люди, які це зробили, мене мало цікавить.
У 1950-х гірськими потоками пустили лісовози. Для шахт Донбасу й відбудови після війни бракувало кріпильних матеріалів. Вирубка в Карпатах була катастрофічною. За УПА в ліси не потикалися. Після її розгрому гори оголювали. Було дешевше загатити неглибокі потоки, ніж будувати дороги. Вже малим знав, де струги виграють у воді. Так форель називають. Як уперше потоком проїхали машини, побіг дивитися. Водій крикнув: "Пацан, іди сюди!" І дав розтрощеного півметрового струга. На кістяку висіли клапті. Було відчуття: в Карпати знову прийшла біда.
Без знання історії немає майбутнього. Тому намагаюся сумлінно працювати в музеї. Показати тяглість нашого державотворення. Що княжа Україна була державою зі своєю мовою і правом. Що українська не є скаліченою поляками давньоруською. Нею писалися акти і Статут литовський. Через козацьку добу, Кирило-Мефодіївське братство, Українську народну республіку, УПА і до незалежності – Україна не виникла на порожньому місці.
Виховання залежить від сім'ї. Змалечку дитина приймає цінності батьків.
Українська сучасна література – різна. Є гламур, пригоди, мандри, баталістика, глибока есеїстика, чудова поезія.
Процес державотворення зараз має багато карикатурних форм. Але все ж триває. І має завершитися формуванням стабільної міцної держави.
У школі паразитував на віршуванні. Коли давали написати твір, складав чотири строфи. Відпускали грати у футбол, доки інші писали. Класі у дев'ятому зрозумів, що поезії у моїх віршах немає. Бо познайомився зі справжньою.
Мене не брали на роботу то в одному місці, то в іншому. Таємно шнирили у помешканні, опитували сусідів. Але справжніх репресій не було.
Коли вийшла перша книжка, був утішений. Надзвичайних відчуттів не мав. Бувають, коли дебют дуже ранній. У 20 років окрилює страшно. Або пізній, коли людина долає багато перешкод. Мені було біля 30.
Світ лише почав дізнаватися про Україну. Знає Тараса Шевченка, а також Василя Стуса – як борця. А це – один із найбільших поетів ХХ століття. Не знає Михайла Коцюбинського.
Творчі кризи бувають у всіх, крім графоманів. Тоді пишу сценарії. Має бути досконалим діалог. Ремарки не важливо як написані – аби зрозумів режисер. А у прозі думаєш над кожним словом, над кожним знаком.
"Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї" – девіз УПА. Це заклик, це віра, це кредо. Актуальний і зараз. Хлопці, які першими пішли на Донбаський фронт, навряд питали себе: чи варто віддавати життя за Україну? Це питання самозбереження нації. Інакше вона зникне, як уже багато чого в світі.
Боюся немічної старості. Хочеться свідомо прожити вік.
Поганих народів немає. Є ідеології, у яких виховуються віками. Могатма Ганді (керівник та ідеолог національно-визвольного руху Індії, сформулював філософію ненасилля. – Країна) казав: "Є багато культурних англійців, які для нас як сонце. Але британська імперська нація – густа хмара, яка нам застує сонце". Росія – наш одвічний ворог ще від князя Андрія Боголюбського (вважають основоположником Московської держави. – Країна). Перестане бути ним, коли відмовиться від імперської ідеології.
Студентом восени приїхав до однокурсника в село у східній Україні. Тоді вперше побачив, що таке чорнозем при рясних дощах. Розговорився з його матір'ю. Розповідала, як вижила під час Голодомору. Ми говорили наодинці – син побіг до друзів. Йому вона цього ніколи не казала.
Є твори, написання яких давалося емоційно непросто. Може тому – найцінніші для мене. Це оповідання "Гуцульський рік", "Перед косовицею".
Бог є любов. Це всім відомо.
1 
1
Коментарі