Дострокові парламентські вибори неминучі – восени цього року чи навесні 2017-го. За ними послідують позачергові президентські
Зміна уряду завершила піврічний цикл політичної кризи. Масована кампанія за відставку прем'єра Яценюка розпочалася восени минулого року. Наприкінці зими стало зрозуміло, що основним штовхачем процесу є президент. Його основна мета – призначення свого прем'єр-міністра. Ситуативними попутниками Порошенка виявилися політичні сили, які хотіли через дестабілізацію уряду і розвал коаліції вийти на дочасні парламентські й навіть президентські вибори. Залишившись у коаліції й підтримавши нового прем'єра, "Народний фронт" Арсенія Яценюка відтермінував дочасні вибори до Верховної Ради щонайменше на пізню осінь цього року. Петро Порошенко отримав свого керівника уряду. І, окрім нових можливостей, подвоїв тягар своєї політичної відповідальності.
Напружена обстановка в парламенті в день призначення нового Кабміну підказувала: заміна уряду і збереження коаліції не вгамували політичної кризи, яку умисно запрограмували восени 2015-го. Тепер вона мало контрольована і розвивається у сприятливому середовищі проблем – внутрішніх і зовнішніх.
Окрім "Опозиційного блоку" колишніх "регіоналів", у Верховній Раді утворилася нова опозиція із фракцій "Самопомочі", "Батьківщини" і Радикальної партії, які раніше входили до коаліції "Європейська Україна". У президентській фракції за останні місяці також сформувалася група незгодних. Вона й надалі дистанціюватиметься від глави держави й, мабуть, визначилася із самостійним політичним майбутнім. Тож "Блок Петра Порошенка" втратить вітринну частину фракції, і вона дедалі більше нагадуватиме типову номенклатурну політичну силу пострадянського зразка. Такими були НДП, ЗаЄдУ, СДПУ (о), пізня "Наша Україна".
Натужно реанімована коаліція стиснулася з колишніх понад 300 до близько 230 депутатів. "Народний фронт" у ній, очевидно, буде умовною опозицією. Депутати фракції екс-прем'єра заявили, що не будуть молодшим братом для БПП, й оголосили перелік червоних ліній, за які не переступлять. Ідеться про здобутки попереднього уряду в певних напрямках та збереження жорсткої прозахідної і антиросійської політики.
"Президентський" Кабінет міністрів починає в непростих політичних обставинах. Коаліція – досить умовна, тому будуть проблеми з ухваленням урядових законопроектів. Постійні компроміси з позакоаліційними фракціями і депутатськими групами в'язатимуть Кабміну руки.
Тривала кампанія зі зміщення Яценюка зумовила паузу у співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими донорами. Зараз це – найбільший виклик для фінансової системи країни. Ситуацію треба виправити впродовж місяця. Виконання меморандуму з МВФ передбачає і обов'язкове підняття комунальних тарифів. Рішення потрібно ухвалювати зараз. Крім того, минулий Кабмін запланував на травень підвищення соціальних стандартів.
Урядові новації не дадуть очікуваного ефекту, доки президент не ініціює антикорупційної реформи. Це – головна вимога суспільства. Соціологічні дослідження показують: дві найбільші проблеми для громадян – корупція і збройна агресія Росії.
Після великодньої декади тема Донбасу буде стартером для нового циклу політичного сезону, який триватиме до середини літа. Наприкінці липня Рада ЄС визначатиметься із санкціями проти Росії. Промислове європейське лобі і друзі Кремля серед тамтешнього політичного істеблішменту скаржаться на втрати від них і закликають скасувати санкції. Вони кажуть, що не варто допомагати ціною власних збитків корумпованій Україні. Офіційні візити глав деяких держав ЄС та інших посадовців до Москви задля відновлення економічної співпраці, періодичні поїздки європейських парламентарів до окупованого Криму, розмови про будівництво другої гілки газогону "Північний потік" – створюють передумови для відновлення колишніх взаємин із Кремлем і тиснуть на тих лідерів держав Євросоюзу, які виступають за продовження санкцій проти Росії.
Влітку це питання викличе значно більшу дискусію, ніж у грудні 2015 року. Авторитет Анґели Меркель і Франсуа Олланда похитнувся з кризою біженців. Федеральний канцлер Німеччини і президент Франції були ідеологами Мінського формату й освятили відповідні домовленості, до яких змусили Україну. Для них важливо, щоб "Мінськ" і санкції проти РФ не поглибили розкол у Євросоюзі. Водночас вони не можуть відверто капітулювати перед Путіним. Тому вирішити ситуацію намагатимуться через тиск на найм'якшу ланку в процесі – на Україну. Москва підключить свій стимулятор – силову дипломатію. Теперішня активізація обстрілів українських позицій на Донбасі – це її початок.
Нас дедалі наполегливіше проситимуть провести вибори на окупованих територіях. Російський міністр закордонних справ Лавров знову наполягає на впровадженні деяких норм, передбачених законом від 16 вересня 2014 року про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Фактично – це закон про особливий статус регіону. Там ідеться і про амністію терористам, і про створення місцевої "народної міліції", і про своїх прокурорів та суддів, і про співробітництво регіону з РФ, і про мовне самовизначення, і про економічну підтримку з бюджету України. Закон має тимчасову дію – упродовж трьох років. Але в будь-який момент одним голосуванням у парламенті цей термін можна продовжити. Усі перераховані преференції набудуть чинності після формування на окупованих територіях місцевих рад. Для цього й розробляється спеціальний закон про вибори. Вони повинні запустити механізм повернення ДНР і ЛНР до складу України, однак з особливим статусом і фактичним збереженням російського впливу на цих територіях.
Щоб скасувати або суттєво пом'якшити санкції проти Росії, у липні Раді ЄС може бути достатньо ухваленого Україною закону про вибори на окупованих територіях і призначення їх дати. Для цього у Верховній Раді потрібно буде 226 голосів. Неіснуючих 300 "за" шукали під внесення до Конституції норми про особливості місцевого самоврядування на нині окупованих територіях. Якщо там відбудуться вибори і набудуть чинності положення закону від 16 вересня 2014 року, з особливим статусом для ДНР і ЛНР у тексті Конституції можна буде не поспішати. Все запрацює і без цієї поправки.
Ймовірно зараз у Мінську до спеціального закону про вибори на окупованих територіях вносять останні правки. Президент про нього на повен голос заговорить у травні-червні. Переконуватиме, що це – єдиний можливий шлях до миру. Західні партнери наполягатимуть на буквальному читанні Мінських домовленостей, а російська артилерія і щоденні втрати з нашого боку робитимуть своє.
Тиснуть завжди на того, хто гнеться. Президент не може бути принциповим за столом міжнародних перемовин, коли його вплив на батьківщині слабне. Але українці не сприймуть виборів на окупованих територіях і повернення ОРДЛО з особливими умовами. Протест буде якщо не одразу, то згодом.
Для ухвалення сміливих рішень потрібно мати авторитет. Петро Порошенко його поступово втрачав. Ситуація з генпрокурором підтверджує це. Президент має конституційне право запропонувати кандидатуру самостійно, однак від нього вимагають публічного конкурсного відбору. Порошенку вже не довіряють.
Восени цього року можемо отримати серйозну політичну кризу. Президент Порошенко не зважав на зростання протестних настроїв, і минулої осені благословив урядову кризу, щоб мати ручний Кабмін. Невдоволення суспільства нульовими темпами боротьби з корупцією доповниться такою ж реакцією на непопулярні рішення щодо реінтеграції окупованих територій Донбасу на путінських умовах. Опозиція продовжуватиме педалювати тему дочасних виборів. Президент нестиме політичну відповідальність за свій уряд. Хитка парламентська коаліція здебільшого триматиметься на дисциплінованій фракції "Народного фронту". Фракцію БПП доведеться постійно утримувати від подальшого розповзання.
Якщо ця політична конструкція не зумовить кризи восени, то чекати її слід навесні 2017‑го. Необхідність дочасних парламентських виборів стане очевидною. Політична сила Петра Порошенка втратить свої позиції у наступному скликанні Верховної Ради. Після цього постане питання про дочасні вибори президента України.
Найбільшою загрозою у цій ситуації залишатиметься загострення збройного протистояння з російським агресором.
У Петра Порошенка є шанс запобігти цьому сценарію. Під будь-яким приводом необхідно відмовитися від реінтеграції Донбасу. Визнати його тимчасово окупованим нарівні з Кримом. У переговорах із західними партнерами треба опертися на думку українців. Для цього може згодитися референдум, результати якого – очевидні. Водночас президент мусить розпочати масштабну антикорупційну кампанію, спрямувати правоохоронну систему на покарання посібників Януковича і колаборантів, прискорити зміцнення обороноздатності держави. Тоді реформи уряду в інших сферах даватимуть значно кращий результат.
3 
1
Коментарі