Чому зацікавилися темою пропаганди?
- Мій останній фільм "Лоботомія" - про поведінку російських засобів масової інформації під час та після військового конфлікту навколо Південної Осетії. У Росії ще за декілька років до війни чітко було видно підготовку до цих подій - у суспільстві провокували нелюбов до вихідців із кавказьких країн, зокрема до грузинів. Апофеозом стали перевірки московських шкіл, коли міліціонери шукали дітей із грузинськими прізвищами. Мені було цікаво дослідити, звідки все це з'явилося та чи є в цьому логіка. Червоною ниткою у стрічці проходить таке трактування російської національної ідеї - поєднання карамзінського "крадуть" із радянським "підтримуємо" та путінським "мочити в сортирі". Стосовно грузинської пропаганди в мене жодного слова, бо про неї не чув. Безумовно, і там був суб'єктивний виклад подій. Але пропагандою можна назвати лише тоді, коли він є всеохоплюючим і перманентно діє на мізки. "Лоботомія", видалення лобних частин мозку в даному випадку, річ образна. Після неї люди перестають адекватно оцінювати оточення, у них різко втрачається самосвідомість.
Наскільки українські, білоруські та російські ЗМІ є пропагандистськими?
- У нас ЗМІ подібні до фронтових. За тоталітарним промиванням мізків вони на першому місці. Хоча стиль подачі новин досить сучасний - у свій час такий взяло НТВ: наступ, тиск. За ними йдуть російські ЗМІ. Зараз вони обмінюються інформаційними ударами. Росіяни показали стрічку "Хресний бацька", а в нас друкують доклад Бориса Нємцова про корупційні зловживання російського лідера "Путін. Підсумки" в головній газеті "Советская Белоруссия".
Щодо українських, то, на мій погляд, у вас поки що все дуже добре. Є палітра думок, незалежних від однієї точки зору. Хоча дивлюся українські телеканали й помічаю у вашої влади бажання копіювати путінсько-лукашенківську модель. Але українці не дозволять узурпувати владу. Ви отримали один дуже важливий досвід - влада може перейти навіть до супротивника лідера мирним шляхом.
Чи може пропаганда спричинити агресію в білоруському суспільстві?
- Таку, як спромоглися в Росії, - ні. Агресія - це риса російського характеру. Під час конфлікту з Грузією виявилося, що багатонаціональний котел, яким є російська держава, нагрівати можна абсолютно варварським способом - ненавистю до вихідців із кавказьких країн. У "Лоботомії" Борис Нємцов каже: "Росії потрібен ворог, щоб на нього все звалити й об'єднати людей у боротьбі з ним." Вони шукали ворога. Перед Грузією розминкою м'язів стала Естонія. Коли зчинився скандал стосовно Бронзового солдата в Таллінні, у Москві осквернили військовий цвинтар і викинули кістки просто на смітник.
Не зважаючи на те що, м'яко кажучи, не люблю білоруську владу, відзначу, що Лукашенко все-таки не наказав підтримувати Росію у війні з Грузією. Попри тиск із боку росіян, Білорусь досі не визнала незалежності Абхазії та Південної Осетії. І хоча наше суспільство, як і російське, давно керується інформаційною імперією, антигрузинського настрою тут не було. Люди тут не вміють так ненавидіти. До того ж білоруси не відчувають себе росіянами. Вони знають, що живуть в іншій, суверенній країні.
Звідки ця ненависть з'являється?
- Справа в тисячолітній історії всієї Російської імперії. Неважливо, хто це буде - Путін чи Распутін. Опинившись на вершині, вони діють за принципом: "Ти начальник - я дурень, я начальник - ти дурень". Це наслідки тисячолітнього рабства, а також традиції візантійської політики, яка насправді виявилася інтригою. Політику вів Бісмарк, а тут звикли, що це брудна справа. Російська православна церква вибудовувала суспільство на лицемірних принципах: "золоті" попи, неймовірно заможні храми - й убогий народ, який змушений стояти на колінах і бити чолом об підлогу. У мене є фільм на цю тему - "Боги серпа й молота".
З українцями все інакше. Тут люди тривалий час володіли землею. Я не вважаю, що Голодомор був геноцидом українців за національною ознакою. Це був геноцид людей -власників, терор щодо середнього класу, який зароджувався із заможних селян. А найбільше таких було в Україні. Іще з часів Давньої Греції відносини особистості й держави будувалися на власності. Закони гарантували її збереження. Тому люди, які щось мали, були зацікавлені в появі законів, підтримували їх. У Європі ніколи не бачив, аби зустрічні водії блимали, попереджаючи інших про автоінспектора. Через те що поважають закон, бо вони - власники. А на радянських просторах - усі люмпени. Ми не відчуваємо потреби дотримуватися закону, тому панує такий безпрєдєл. Як же його зупинити? Знайти "сильну руку"! Тільки так, мовляв, можна припинити бардак. Під час останніх виборів я вболівав за Януковича. Юля скрутила би Україну в баранячий ріг. А Янукович - ні. Він слабак, утрачає свідомість від удару яйцем.
Хіба грузинам допомогла не "сильна рука"?
- У грузинів усе інакше, у них ніколи не було рабства. Вони жили в окремих будинках. Індивідуалісти й громадяни одночасно. Поважають передусім себе. А коли себе поважаєш, до інших ставишся відповідно. Зараз там усе змінилося. Ларі стабільний, розвивається бізнес, міста. А раніше ж люди розпалювали багаття в дворах, щоб приготувати їжу. Осетія ж так і лежить у руїнах. І якби не деструктивний вплив Росії, там би все відбувалося інакше. Російський вплив багато в чому викривив й історію Білорусі. Якби не східний сусід, білоруський диктатор відійшов би від влади ще 1996 року. Тоді вже запустили процедуру імпічменту, і нічого Лукашенко не зміг би зробити. Але приїхав десант у складі Геннадія Селезньова, Єгора Строєва та Віктора Чорномирдіна, які просто допомогли йому обдурити нашу Верховну Раду. Запевняли, що результати референдуму щодо змін до Конституції нестимуть рекомендаційний характер, а не обов'язковий. Залякали голову Конституційного суду, і той призупинив процедуру імпічменту.
Чи означає показ документального фільму "Хресний бацька" на російському телебаченні кінець ідеї союзної держави?
- Це не кіно, а пропаганда. Хоча там правда, яку мають знати люди. Спільна робота Путіна й Лукашенка в так званому союзі - це верхівка айсберга. Його підводна частина - це торгівля зброєю, чорні схеми торгівлі нафтою й газом. Прибутки дерибанять між собою. Іще є бізнес, пов'язаний із нелегалами, наркотрафіком, а також безліч інших можливостей заробити шалені гроші. Існує домовленість: за газ і нафту Білорусь розраховується продукцією. Такий бартер дозволено проводити лише кільком фірмам, які відомо кому належать. Ціну на цю продукцію знижують на 40%, а різниця осідає в кишенях чиновників. Навіть за найгірших стосунків між Путіним та Лукашенко ці схеми ніхто не руйнуватиме - це ж хороші гроші й усе за рахунок бюджету. У той же час ненавидіти один одного вони будуть іще більше. Бо Путін "обікрав" Лукашенка - отримав Кремль, на який "бацька" сам розраховував. Після приходу Володимира Володимировича до влади все одно не залишив мрії очолити союзну державу. Розпочав масштабну пропаганду. Створив супутниковий канал "Беларусь", який розповідає, як тут добре жити. Запрошує весь час російську регіональну пресу, "підгодовує" її. 2005-го колишній керівник російського телеканалу ТВЦ Олег Попцов зняв фільм-інтерв'ю з Лукашенком "Я був у іншій країні". Там звучить: у Білорусі найнижчі ціни. Хоча вони тут вищі, ніж в Росії, Україні, Польщі й Литві! Коли дзвонив покійній мамі до Одеси, вона питала: "Навіщо ти з ним борешся?У вас у селах по три тисячі доларів на місяць отримують." Але ж це його пропаганда! В Ульяновській області, в Іркутську люди підходять до мене поговорити, який великий президент Лукашенко і які злодії Путін та компанія. Якби "бацька" вийшов на російське електоральне поле, він би "зробив" росіян. У Москві це розуміють, тому намагаються опустити його рейтинг. У білоруському бюджеті дійсно не було тих 200 мільйонів доларів, навколо яких зчинився скандал у червні. Я так розумію: росіяни просто хотіли дізнатися, де в Лукашенка "заначка". А він не хотів відкриватися. Тоді взяв у Азербайджану гроші, заплатив Росії, а за два тижні повернув борг. У такий спосіб не відкрив "схованки".
Росіяни можуть спробувати замінити Лукашенка іншою кандидатурою?
- У нас є прем'єр-міністр Сергій Сідорський, 90% білорусів його імені не чули. Він абсолютно влаштовує Кремль, бо в курсі всіх схем, знає встановлені порядки. Але як тільки Лукашенко побачить хоч один порух у бік нього, його просто не стане фізично. Як не стало Віктора Гончара чи Геннадія Карпенка. У росіян два варіанти: або вмовити Лукашенка піти й зберегти за собою деякі гарантії, або туркменський варіант - просто отруїти.
Чому Захід йде на поступки з Росією?
- Західні бюрократи - такі ж аморальні, як російські чи білоруські. Так само ненавидять громадянське суспільство, бо воно заважає їм працювати. До того ж вони ліві, і скоро їхній соціалізм знищить усю Європу. Російська брехня для них значно зручніша, ніж грузинська правда - менше турбот.
Тема "промивки мізків" стосується Європи також. Там у рекламних роликах менше політичної пропаганди, але багато стереотипів мислення та поведінки. Молодь засвоює та повторює їх. Чудовий приклад промивки мізків - глобальне потепління. Це шахрайський проект, серйозні вчені це підтверджують. Виграє бюрократія. По-перше, концентрує величезні кошти для боротьби з потеплінням, а по-друге, залякує суспільство. А це дає можливість легше керувати ним. У Європі демократія згортається, замість неї приходить глобальна бюрократія.
Опоненти Олександра Лукашенка, з якими розправилися
1. Геннадій КАРПЕНКО, колишній заступник голови Верховної Ради Білорусі
Помер 6 квітня 1999 року від крововиливу в мозок. У рідних та опозиції є сумніви щодо природних причин його смерті. Політика називали головним конкурентом Лукашенка на президентських виборах 2001-го.
2. Юрій ЗАХАРЕНКО, колишній міністр внутрішніх справ Білорусі
Зник безвісти 7 травня 1999 року. Один з активних членів команди Лукашенка на президентських виборах 1994-го. За два роки його відправили у відставку, понизили у званні з генерал-майора до полковника. Він вступив до опозиційної Об'єднаної громадянської партії.
3. Віктор ГОНЧАР, перший віце-спікер Верховної Ради Білорусі, голова ЦВК
Безслідно зник 16 вересня 1999 року в Мінську. Під час виборів 1994-го був у команді Олександра Лукашенка. Пізніше перейшов у відкриту опозицію. Активно виступав проти "бацьки" на референдумі 1996 року.
4. Анатолій КРАСОВСЬКИЙ, бізнесмен
Зник разом із Віктором Гончаром 16 вересня 1999-го. Був крупним бізнесменом, займався продажем екзотичних фруктів та овочів. За кілька місяців до зникнення Красовського заарештували за неповернений кредит, хоча до строку лишалося декілька місяців. Тримали в СІЗО упродовж тижня.
5. Дмитро ЗАВАДСЬКИЙ, колишній особистий оператор Олександра Лукашенка
Зник безвісти 7 липня 2000 року. Того дня мав зустріти в аеропорту "Мінськ-2" свого колегу Павла Шеремета. Журналіста бачили у вестибюлі летовища. На стоянці залишилася його машина, але куди він подівся, ніхто не помітив. У 1994-1997-х Завадський працював особистим оператором Олександра Лукашенка, згодом отримав роботу на російському телеканалі ОРТ. 2002 року за вбивство журналіста до довічного ув'язнення засудили двох офіцерів служби безпеки Білорусі. Один із них начебто мав мотив злочину - мстився за матеріал, у якому фігурував.
Коментарі
2