Росія ніколи не стане іншою

Маємо забути все спільне

Недавно український сегмент соціальних мереж збурило влучне формулювання філософа Вахтанга Кебуладзе про те, що Путін – ворог нашого теперішнього, а так звані російські ліберали – вороги нашого майбутнього. Ця фраза є досконалим оформленням визрілого у прогресивних умах української громадськості переконання, що війну проти нас веде не Путін, а всі росіяни. Що напад на Україну став матеріалізацією загальноросійського думання про нас і ставлення до нас. І що східні сусіди ніколи не зможуть бути інші. Таке уявлення – не піна в гейзері емоцій, а закономірний і тепер уже закам'янілий результат практичного досвіду. Зрештою, російські опозиціонери самі регулярно підкидають нам чергові аргументи, щоб ми були впевнені у правоті свого чуття і суджень.

 

Опозиційного російського блогера Максима Каца внесли до бази "Миротворець" після його антиукраїнського висловлювання, що російська опозиція нічого не винна, особливо українцям. Ще один російський опозиціонер Ходорковський в інтерв'ю телеканалу "Дождь" на запитання: що має відбутися, після того як Україна відновить свою територіальну цілісність, промовисто відповів: "Переговори про мир". І додав, що питання майбутнього Росії є винятково їхньою справою, а нас, українців, має турбувати тільки незалежність нашої держави. У травні на ІІ Антивоєнній конференції у Вільнюсі російський опозиційний лідер Гаррі Каспаров порівняв Україну з постколоніальною Африкою, говорячи про майбутнє російської мови в Україні. Наголосив, що сучасна Африка розмовляє французькою та англійською. Тож, мовляв, поширення російської в Україні залежатиме від того, наскільки вони зроблять це економічно привабливим для нас. Промовисте порівняння з вуст Каспарова, чи не так? Такі асоціації якнайкраще характеризують його уявлення про ролі та субординацію в ідеальних відносинах між Росією й Україною. Також він додав, що після звільнення України тут виникнуть проблеми для росіян і "русского мира" і російським лібералам доведеться тих захищати. Великодержавний вислів Олексія Навального про "Крим не бутерброд" також добре пам'ятаємо.

Таких заяв російських опозиціонерів безліч. Вони доводять, що імперія продовжує демонструвати здатність зберігати свою сутність в умовах зміни оболонки. Після падіння монархії під час Першої світової війни в Росії встановився антимонархічний, але такий самий імперський режим. Лідер Компартії швидко перетворився на того ж царя, а совєтський режим одразу почав відтворювати імперські практики, перевершуючи попередників у жорстокості. У часи підготовки до Другої світової війни та під час неї, виходячи з пропозиціями на Гітлера, Черчилля й Рузвельта про розподіл геополітичних впливів, Сталін діяв як спадкоємець династії Романових. Ось що про це пише український історик Сергій Плохій у своїй книжці "Ялта. Ціна миру": "Сталін успадкував зруйновану імперію, територіальні втрати якої тепер намагався відновити. Разом з уламками імперії він успадкував і імперські мрії. Мета контролювати Константинополь і протоки вабила і царів, і їхніх комуністичних наступників". У цьому випадку йшлось і про інші простори, на які колись зазіхала царська династія. Під час розпаду Радянського Союзу "прогресивний" Єльцин вигадував найрізноманітніші варіанти фактичного збереження Радянського Союзу. Задля цього Москва в імперському запалі умисно розпочала бійню у При­дністров'ї, Абхазії, Південній Осетії. Коли стало очевидним, що єдиним способом зберегти Російську імперію є її перезаснування у вигляді Російської Федерації, Єльцин вирішив силою покарати чеченців, які не захотіли входити до її складу. Розв'язали дві війни проти Чеченської Респуб­ліки Ічкерія, яка скористалася розпадом Союзу для від­новлення незалежності чеченського народу. Путін довершив окупацію Чечні.

 

Після виходу з кремлівської в'язниці в одному з перших інтерв'ю ворог Путіна Михайло Ходорковський на запитання про відокремлення Північного Кавказу від Росії заявив, що це неприпустимо й що він піде воювати проти кавказьких народів, бо за захоплення цієї землі проливали кров попередні покоління росіян. Нині Росія розв'язала повномасштабну війну проти України, а Ходорковський каже, що Україна після звільнення своїх територій може починати переговори з Путіним і повинна домовлятися лише про мир.

Цей скромний набір історичних фактів демонструє спадковість імперської мрії у росіян і генетичну схильність Росії до циклічного самовідтворення у статусі імперії. Її еліти, хоч би під яки­ми гаслами та прапорами приходили до влади, завжди підступно використовували тимчасову спокусливу риторику, щоб зберегти свій вплив на Україну.

Новопостала радянська влада запровадила НЕП і державну політику українізації, щоб потім влаштувати Голодомор, репресії, депортації. Єльцин публічно клявся в любові до України, але розпочав перші газові війни проти неї й наполіг на збереженні Чорноморського флоту РФ у Криму.

Розмірковування Каспарова про необхідність збереження їхньої мови й культури на нашій землі – це погано прихована претензія на подальшу експансію. Російські опозиціонери мають сміливість заявляти про це в час, коли разом зі своєю владою повинні бути сповнені відчуття провини перед нами й десятками попередніх поколінь українців, яким скалічила життя Росія. Уявіть, що ці "ліберали" говоритимуть і як поводитимуться після закінчення війни. Нагадаю, що показний інтроверт Путін прийшов до влади в образі радника пітерського демократа Анатолія Собчака. До речі, сьогоднішній генератор найагресивніших кремлівських заяв на адресу України й Заходу Дмитро Медведєв – також вихованець Собчака.

Щоб остаточно перемогти й більше ніколи не залежати від настрою московських правителів, ми маємо буквально забувати про все спільне, що мали з ними. Про все. І більше ніколи не мати нічого спільного. Повинні демонструвати в цьому питанні феноменальний педантизм.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×