Вікно морських можливостей для України може закритися, – вважає колишній заступник міністра оборони адмірал Ігор Кабаненко
Ви казали, що третя фаза протистояння з Росією – після Криму і Донбасу – розгорнеться на морі. Чому?
– Росія окупувала Крим. Питання континентального шельфу і виняткової морської економічної зони (прилегла зона Чорного моря з усіма ресурсами. – Країна) залишилися неврегульовані. За міжнародним законодавством, вони належать Україні. Але Росія вважає по-іншому. Тому, скоріше за все, ініціює протистояння на морі. Не лише Чорному, а й Азовському, яке хоче зробити своїм внутрішнім. Ця загроза не нова, але загострилася через потребу сухопутного коридору на Крим. Без нього важко уявити виживання півострова.
Це дві основні загрози з моря. Ще один ризик – острів Зміїний. Має стратегічне розташування. Біля нього проходять транспортні коридори. Його втрата закриє більшість можливостей розвитку України як морської держави.
Це – потенційні загрози. Але кризове реагування вимагає розглядати різні сценарії і думати навіть про немислиме. Хто до 2014-го міг передбачити, що Росія анексує Крим?
Начальник штабу ВМС України контр-адмірал Андрій Тарасов стверджує, що у Росії є сили для удару по Україні з моря, але на масштабну висадку десанту їх замало.
– Вони є – якщо поєднати зусилля флоту, десанту, авіації. Але Росія навряд чи цим скористається. Така операція – поза форматом гібридного протиборства. Це вже початок Третьої світової. Стратегія Кремля – це точкові та вибіркові дії: промацування, створення умов для нападу, послаблення нашої сторони, використання її слабких місць і водночас – залучення своєї п'ятої колони. Це інформаційний, економічний вплив, підігрів незадоволення населення.
Гібридна війна – маневрена. Побудована на прихованих заходах, що створюють умови для швидкого відкритого бліцкригу. Співвідношення прихованих до відкритих дій – приблизно один до чотирьох. 75–80 відсотків прихованих заходів готують швидку високоінтенсивну дію, яка розставляє всі крапки над "і".
Як адекватно реагувати на морі?
– Адекватна протидія – нелінійна, це не підхід "стінка на стінку". Треба ловити загрозу на ранніх стадіях і на віддалених кордонах, а не коли вже прийшла до нас додому. Маємо діяти на випередження: більшими швидкостями, малими розмірами і значною кількістю бойових платформ. Це ідеологія подвійної концепції побудови флоту: з одного боку, силового стримування, з другого – гнучкого реагування.
Зараз як основну платформу для флоту розглядають корвет проекту 58250. Це дорога річ, її довго будувати. У прибережній зоні ефективніші невеликі й швидкі платформи. На "Ленінській кузні" побудували нові БАКи – малі броньовані артилерійські катери. Це правильний напрямок – угруповання не з однієї, а з кількох платформ. Однак є нюанси.
Броньовані катери захистять територіальні води. Але не матимуть швидкості 50–70 вузлів. Саме така потрібна для "довгої руки" – можливості швидко діяти на великих акваторіях. Стрімко розгорнутися, обстежити, виявити загрози й відреагувати на них. Десятки таких платформ коштуватимуть у 10–12 разів дешевше, ніж кілька корветів. У цьому напрямку розвиваються країни, які потребують захисту ближньої морської зони, наприклад, Швеція. Так робив Китай, коли мав менше ресурсів.
В історії вистачає прикладів, коли неправильне стратегічне рішення призводило до серйозних втрат. А правильне, хай нетрадиційне, рятувало країну. У Великій Британії під час Другої світової окремі чини адміралтейства хотіли будувати багатотоннажні дредноути. Але Черчилль обрав легші есмінці, які споруджували масово і швидко. Це дозволило, за підтримки США, уникнути блокади з моря.
Розвідка Міноборони попереджала про підготовку окупантами висадки на Азовському узбережжі.
– Така загроза є. Звучали наміри про створення флоту ДНР, підрозділу морської піхоти, конфіскацію суден. Це – несерйозно. Але за діями сепаратистів стоять регулярні війська. Чорноморський флот нарощує потужності. Це означає, що Росія продовжує шукати спосіб поєднати дії на морі і на суходолі. Щоб у вдалий момент поставити жирну крапку. Це показали останні події з вишками (Росія самовільно перемістила в українському морі дві бурові установки, так звані "вишки Бойка". – Країна). Маємо бути готові стримувати цю загрозу, а в разі активації – реагувати гнучко. Спроможності для цього мали створити ще вчора.
За два роки війни сухопутна армія стала на порядок ефективнішою. Як змінився флот?
– Створена потужна берегова компонента. Але на морі мало що змінилося. Основні кораблі й бази залишилися в Криму. Протидесантна оборона на березі – це вплив на останній фазі. А треба послаблювати противника на всіх етапах, на якомога віддалених рубежах. Не допускати прямого зіткнення, коли вже або пан або пропав.
Краще було б створити невеликі, але потужні військово-морські сили й окреме берегове угруповання у складі сухопутних військ, які взаємодіяли би між собою. Не може командувач ВМС дбати водночас про море і про суходіл. Це різна ментальність. На морі немає оборони і наступу. Там усі дії активні: морський бій швидкоплинний, це поєднання вогню і маневру.
Усі роки незалежності ми не приділяли достатньо уваги флоту. Кримські події, зокрема, свідчать, що вікно можливостей для України може закритися – саме через наші очікувальні дії.
Це робили свідомо?
– Були два аспекти. Перший – п'ята колона в Україні була і є досі. Другий – ментальний. Посадовець із Києва і військовий моряк з Одеси по-різному дивляться на корабель, який іде виконувати завдання. Моряк бачить конкретний зв'язок між тим, як це судно діє і захистом інтересів держави. Посадовець його не має. Він бачить: пофарбований красивий корабель, почесна варта, парад, дітям і дружині сподобалося. Міркує: замість одного корабля давайте краще купимо БТРи – вони дешевші і їх буде багато. Це інший спосіб мислення. Нерозуміння, як правильно розставити пріоритети.
Чи є зараз у владі розуміння цих речей?
– Багато спілкуюся з посадовцями. Намагаюся сказати очевидне, однак часто вони не чують. Усі погляди спрямовані на Донбас, бо там обстріли. Так, це – важливо, це гаряче. Але політична мудрість – дивитися не лише туди, куди показують. Треба бачити всю картину. Розуміти, де тонко і може порватися.
У багатьох керівників – континентальне бачення розвитку держави. Тим часом краще майбутнє України пов'язане з морськими можливостями. Зокрема шельфовими. Море – це не стіна, а дорога. Нею можна доправляти загрози. Але це й дорога для розвитку. Бо морський транспорт у 22 рази дешевший від авіаційного, в 12 – від автомобільного, у п'ять-сім разів – від залізничного. На шельфі є великі поклади корисних копалин. Одеське родовище може забезпечити газом три найближчі області на багато років. Портові й припортові господарства – це резерви для контейнерного бізнесу, перевалки вантажів, пасажиропотоків. Сюди вже зараз можливі великі інвестиції. Без морського потенціалу наші перспективи вкрай обмежені.
Варто брати приклад із Туреччини. Вона піднялася на зміні континентального менталітету на морський. Її військовий і торговельний флоти – найпотужніші у Чорноморському регіоні. А я пам'ятаю часи, коли вони були слабкі. Просто близько 30 років тому вони ухвалили декілька стратегічних рішень і реалізували їх.
Які мають бути пріоритети для ВМС, щоб адекватно реагувати на загрози?
– Перше – всебічне розуміння ситуації та засвоєння уроків із минулих подій, щоб не повторювати помилки. Вибір кращої стратегії розвитку ВМС на базі співвідношення ефективності, вартості та взаємосумісності з НАТО.
Друге – створення можливостей швидкого реагування, так званого флоту легких сил. Це багатозадачне угруповання швидкісних катерів у ближній морській зоні. Потім можна розвивати й інші спроможності, але розпочати слід з головного.
Третє – технологічне оновлення флоту. Не гонитва за кількістю, а пріоритети якості: краще підводне і надводне спостереження, автоматизація оперативного бойового управління. Ми здатні робити сучасну оборонну техніку значно дешевше, ніж у світі.
Які уроки Україна мала б засвоїти з анексії Криму?
– Це питання серйозного національного розслідування. Не було адекватного розуміння ситуації, команд, наказів. Серед керівництва ВМС не знайшлося людини, яка узяла б на себе відповідальність і зреагувала на ранніх стадіях. Ситуація з вишками показала, що нічого не змінилося. Отже, з подій 2014 року ми не зробили уроків. Сподіваюся, що ситуація зміниться після призначення нового командувача ВМС Ігоря Воронченка.
Частина уроків пов'язана з інформаційним впливом. Спочатку потроху відкривалися двері для просування пропаганди. Потім їх відчинили повністю. У найкращій будівлі Севастополя був філіал Московського університету. Працювали російські телеканали, які жорстко виступали проти України.
Потрібен аналіз за всіма напрямами. Це і захист інфраструктури, і задовгий цикл прийняття рішень. Треба вчитися делегувати повноваження. Вертикальна система, коли всі рішення приймають нагорі після тривалих нарад, – це розмивання відповідальності і, зрештою, тупик. Вона має бути прив'язана до того, що зробила чи не зробила конкретна особа, наділена конкретними повноваженнями.
В ефективних країнах аналізують, чому проблема виникла, як розгорталася, хто не прийняв рішення і що зробити, щоб це не повторилося. У нас же найперше питають – хто винний? У кращому випадку його прибрали, і нібито все нормально. А насправді нічого не змінилося.
Як вирішити кадрову проблему у війську?
– У нашому суспільстві є кілька прошарків. Величезна частина ідентифікує себе з цінностями свободи, ліберальної демократії. Інша – з цінностями колишнього Радянського Союзу, з "русским миром". Вони є і в державних структурах. Третя, рухлива група, поки що не знає, куди пристати.
Друга група чинить величезний супротив змінам. З фасадного боку посадовець каже: це – супер, дуже потрібно, а чинить протилежне. 2010 року проводили першу конференцію із впровадження стандартів НАТО. Пам'ятаю тих, хто виступав категорично проти, а тепер розмахують прапором "за". За кілька років така зміна ментальності неможлива.
Міністерство оборони проводить атестацію, щоб звільнити тих, хто не відповідає стандартам. Раніше начальник атестував підлеглого. Оцей робить, що кажу, мало базікає, пунктуальний. А цей лізе з ініціативою, розказує про якісь нові стандарти. В результаті другого звільняли, а першого залишали.
Атестація має бути об'єктивною. У Сполучених Штатах це чудово відпрацьовано. Є тести на комп'ютері: фізичний, професійний, психологічний і лідерства. У кого рівень нижче потрібного – прощаємося. Найвищий – підіймається кар'єрними сходами. І це проводять постійно. Зараз завдяки співпраці з волонтерами в Міноборони створюють елементи такої системи, і це – правильний напрямок.
Однак комп'ютери не знімуть проблему п'ятої колони.
– Її треба розв'язувати на ментальному рівні. Наш політичний напрямок визначений – це НАТО. Це значно ширше, ніж суто технічні речі. Головний стандарт – взаємосумісність, виміром якої є можливість спілкуватися одною мовою. Отже, треба вивчити англійську на операційному рівні. Це питання мотивації та ментального вибору.
Ми таке робили ще 2012 року. Але 2013-го все було зупинено. Тоді шість тисяч офіцерів за півроку вивчили англійську на базовому рівні. Ми створили їм умови, за знання мови доплачували. Та все одно не всі вивчили, бо не всі мали внутрішню мотивацію. Це одразу два індикатори – інтелектуальний рівень і цивілізаційний вибір.
Ви стверджуєте, що треба починати з цінностей НАТО, а не зі стандартів.
– Центром гравітації всієї оборонної реформи має бути людина в погонах, яка виконує бойове завдання: солдат, моряк, льотчик. Їй потрібно створити умови, навчити, мотивувати. Має бути пріоритет лідерства, а не командування. Більше горизонталь, ніж вертикаль. Ініціатива, розподіл повноважень. Перспективу має мережевий підхід із залученням західних партнерів. Високотехнологічні рішення в озброєнні і військовій техніці. Створення бойових систем, а не окремих зразків. Потрібна сучасна логістика – автоматизоване управління ланцюгами поставок, а не в ручному режимі. Такі прозорі системи працюють у бізнесі. Однак є люди, яким це невигідно.
Ви потрапили під люстрацію з посади заступника міністра оборони. Не хочете повернутися в систему і щось міняти?
– Закон не дасть мені цього зробити. Хоча, на мій погляд, це була підміна політичної люстрації – люстрацією професіоналів. Вичистили прошарок фахівців високого ґатунку, які розуміють нюанси того, чим займалися більшу частину життя. З другого боку, цікаво працювати, коли тобі не ставлять перепон, а дають реалізувати амбіційні проекти. У мене такої можливості не було, коли прийшов 2014-го. Працювалося дуже непросто.
Є чіткі індикатори готовності системи до змін – це зрозумілі суспільству історії успіху. Поки їх дуже мало. Тому зараз поза системою можу зробити більше. Наша компанія підтримує армію технологічно від розробки до промислового виробництва.
Як повернути Крим?
– Має бути багатоходова і всебічна стратегія. Було чимало подібних історій. Можемо згадати Німеччину 1933-го і 1945–1947 років. Вона воювала з Америкою і Британією, а потім стала частиною цього ліберально-демократичного середовища. Люди були під впливом пропаганди. Однак минув час і цивілізаційний вибір змінився полярно.
Важливі успіхи України як кращої, ніж російська, моделі розвитку суспільства. Тут багато вимірів – вдала економічна, оборонна, інформаційна стратегія, політика, дипломатія.
2 
1
Коментарі