"Сваритися – не так уже й погано. Ми це робимо, бо хочемо жити краще"

Якщо культура у країні розвинена, вона автоматом вважається цивілізованою та потужною. Варвари не можуть робити круте мистецтво. Тому Росія і формувала так ретельно цю тезу про свою "великую культуру". Це її зброя. На кожному фестивалі, де представлені українці та росіяни, нині відбувається батл сенсів і впливів.

Ми надто довго не розповідали історії про себе. Це робили за нас. І часто не так, як є насправді.

Усе, що знаємо про інші країни, ми часто знаємо з масової культури. Кожна вагома подія має супроводжуватися певною кількістю мистецтва.

Я народилася опівночі. Мама не знала, який день обрати моїм днем народження – 15 чи 16 липня.

 

Завжди знала, що займатимуся культурою. Спершу просто подобалася ця тема. Потім зрозуміла, що це стратегічно важливо й недооцінено в нашому медіапросторі. Коли прийшла на співбесіду на радіо "Голос Столиці", пояснювала, чому важливо розповідати про культуру. Мені виділили окрему посаду – артоглядачка, хоча нічого такого не планували.

Найкраще росіяни вміють втирати всяку фігню. Кількість людей у світі, яким вони задурили голови, вражає. Піддалися навіть інтелектуали.

Людям подобається усвідомлювати, що хтось живе гірше за них. Тому й говорять про "загадкову російську душу". Насправді ця "душа" – це про хаос і нераціональність, відсутність причинно-наслідкового зв'язку. Для цивілізованого світу така поведінка – і справді загадка.

Кіно хороше, якщо намагається продемонструвати й вирішити певні суспільні проблеми.

Шкодую, що не поїхала з Бучі одразу після вторгнення. Думала, зможу працювати, подавати інформацію. Частково вдалося. Але потім це стало неможливо. Зникли інтернет, зв'язок, навіть есемес відправити було важко. Частину відео довелося видалити, перед тим як до мене прийшли.

Я надто довго чекала, коли в мене з'явиться власне житло. Ретельно обставляла його, наводила лад. Моя квартира ідеальна. У наш будинок тричі вистрілили снарядами, його гасили пожежники. Потім там нишпорили росіяни. Засрали унітаз і прикрили це все туалетним папером. Дядько жартував, що то інтелігенти з Пітера. Украли покривала, труси. Стягли навіть із ляльки, схожої на мене, яку зробила тітка. Тепер люблю свій дім іще більше. Бо знаю його ціну.

Часто сміюся, коли згадую окупацію. Так робить багато людей, які пережили травматичні події. Мозок не витримує жахливої реальності та вмикає механізм самозахисту.

Мені пощастило були українськомовною від наро­дження, бо мова – це також і вплив на підсвідомість. Можу говорити російською, але роблю це рідко, бо й особливо приводів немає.

Давала інтерв'ю казахам, як популяризувати рідну мову. У них ситуація гірша, ніж у нас. Наголосила на трьох речах: державна політика на захист мови, яскраві постаті, які говорять-співають-пишуть рідною мовою, та позбутися російського впливу.

Мама з дитинства пояснювала: є гроші – не шкодуй витрачати їх на подорожі. Хоча часи були складні, зар­плату давали цукром і ще чимось, але щоліта ми їздили у Крим. Не сиділи весь час на пляжі, тусили, відвідували екскурсії.

Читати навчилася рано. Удома була велика бібліотека. Страждала, коли книжки закінчувалися, декотрі перечитувала по кілька разів.

Людина, яка читає, точніше, яскравіше та зрозуміліше формулює думки. Компанії, працівники яких багато читають, мають шанс бути прибутковішими.

Нам потрібні відповіді й пояснення. Тому рушійні події провокують продажі книжок. "Це все вже було", – говорили нам після 24 лютого. Тож українці кинулися шукати пояснення і прогнози розвитку подій в історичних книжках і класиці. Це ж підтягло попит на історичні проєкти в ютюбі.

Не треба втирати цінності дітям. Просто показуйте приклад – і вони повторюватимуть.

Релігія для мене стоїть на тому ж рівні, що ворожки й астрологи. Навіть у підвалі в Бучі я більше вірила в Збройні сили України, ніж у Бога. Хоча розумію, що для когось це певна психотерапія. Є люди, які потребують месії.

Православ'я надто багато уваги приділяє посмертному життю, натомість обходить життя дійсне. Може, тому так багато людей живе неповноцінно, нещасливо й нецікаво.

Більшість вірян не читала Старого Заповіту. Бо якби прочитала, ймовірно, відмовилась би від цієї релігії. Там стільки агресії, убивств, сексуального насилля, сексизму, гомофобії, збочень, покарань.

Мама працює в терапевтичному відділенні лікарні, яке періодично стає ковідним. Розповідає, що старші люди зазвичай сильно тримаються за життя. Можливо, відчувають близькість смерті, розуміють її реальність. Молодь легковажніша. Кажуть, страх смерті з'являється, коли діти народжуються.

Нове покоління українців буде інакше. Тінейджери вже інші. Значно вільніші за нас.

Усе відбувається у столиці. Відчула це, коли повернулася з евакуації до Києва. За три дні тут зі мною відбулося більше, ніж за сім місяців у Львові.

Часто жінки розглядають чоловіків як об'єкт, який може забезпечити статус "заміжня". Нерідко це закінчується трагічно – зацьковані чоловіки й побиті жінки, які міцно тримаються одне за одного, аби не втратити статусу. Створювати сім'ю треба з любові та поваги. І діти мають бути бажані, а не тому, що "вже пора".

Критикую багато речей, але масштабно – ми живемо в чудовій країні. Я ніде більше не хотіла б жити. Хіба подорожувати. Єдиний недолік – у нас два кончені сусіди.

Наші знамениті срачі не унікальна риса. У Сполучених Штатах Америки суспільство більш поляризоване і сруться не менше. Зрештою, сваритися – не так уже й погано. Ми це робимо, бо хочемо жити краще.

Йод маю, розчини вмію робити – до ядерного удару готова. Відсунути росіян до кордонів 24 лютого – ні, це вже не катить. Треба деокупувати все. Та остаточна перемога – це повний вихід із-під впливу Росії.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×