середа, 08 листопада 2017 18:39

"Вороги ретельніші й наполегливіші, ніж друзі"

Незалежності немає. Людина не може жити без повітря. Залежна від батьків, дітей, від уряду, екології. Наша планета залежить від Сонячної системи, а та – від галактики. Для Всесвіту необхідна одна істота, якої всі потребують, а вона ні від кого не залежить. І ця істота – Бог. Це один із доказів його існування. Світ не може бути створений тільки із залежних об'єктів.

Люди – тварини соціальні. А у зграї повинен бути вожак. Тому і створюємо вождів.

Можу точно сказати, як уперше написав вірш на біблійну тему. 7 листопада ввімкнув телевізор, транслювали парад. Глибока відраза почала підкочуватися до горла. Згадав псалом про ідолів, які "мають уста, і не говорять, очі мають, але не бачать, і не чути голосу з їхнього горла". І став писати. Лежачи. Із заплющеними очима. Вірш вийшов немовби сам по собі.

Важливий не успіх, а процес його досягнення.

Найяскравіший спогад – із дуже раннього дитинства. Я тягнуся по брудного іграшкового півника, який лежить у пилюці, а мама відтягує мене за руку від нього. Кажуть, перші спогади – програма життя. Щодо мене – це правда. Завжди чогось прагнув, а мене відштовхували. Але все ж я дотягувався до свого "півника".

Малим бачив диво. Поряд із моїм дитячим ліжечком стояла китайська троянда. Якось прокинувся, а вона – розквітла.

Одні й ті ж помилки змушує робити несвідоме. Це – синдром Сізіфа. Він вільний, доки камінь котиться згори.

  Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, 66 років, психолог, психіатр, поет, перекладач. Народився 28 листопада 1950-го в Чернівцях. Батьки – лікарі. Навчався в Івано-Франківському медичному інституті, закінчив Одеський медінститут. Працював психоневрологом в Овідіопольському районі, потім – психологом і психіатром  в Одеській обласній психіатричній лікарні №1.  Кандидатську дисертацію захистив 1983-го. На початку 1990-х проходив спеціалізацію  у Канаді і США. У 1970–1980 роках – учасник громадського руху самвидаву, співпрацював з емігрантськими ЗМІ. Його вірші поширювали в машинописних копіях. Перша книжка легально надрукована 1993-го – "Восьма частка".  15 років завідував кафедрою клінічної психології Одеського національного університету. Автор шести монографій із психології та психіатрії, зокрема "Психодіагностики мислення". За перебудови працював у міській газеті. Переклав і видав монографію Зиґмунда Фройда "Тлумачення снів". Очолює Спілку психологів і психотерапевтів України – з 2011 року. Автор 15 поетичних книжок російською мовою. Найзначнішою своєю літературною працею називає збірку "Сімейний архів" – біографічні вірші-нариси про життя євреїв у XX столітті на півдні України.  Лауреат IV та V міжнародного літературного конкурсу імені Максиміліана Волошина, фестивалю "Київські лаври", стипендії фонду імені Йосипа Бродського та поетичної премії Anthologia журналу "Новый мир".  Вірші перекладені українською, грузинською, болгарською, англійською, фінською, італійською, голландською та німецькою мовами. 27 жовтня 2017-го став ректором Київського інституту сучасної психології та психотерапії. Колекціонує старі фотографії людей у побутових ситуаціях, має дві тисячі знімків.  Збирає старовинні ікони.  Слухає класичну музику. У шлюбі вдруге. Дружина Людмила – перекладач.  Має сина й доньку від першого шлюбу: 41-річний Михайло працює режисером  і 33-річна Юлія – менеджер.  Має троє онуків – 19-річну Софію, 11-річну Ксенію і 5-річного Роберта. Живе в Одесі
Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, 66 років, психолог, психіатр, поет, перекладач. Народився 28 листопада 1950-го в Чернівцях. Батьки – лікарі. Навчався в Івано-Франківському медичному інституті, закінчив Одеський медінститут. Працював психоневрологом в Овідіопольському районі, потім – психологом і психіатром в Одеській обласній психіатричній лікарні №1. Кандидатську дисертацію захистив 1983-го. На початку 1990-х проходив спеціалізацію у Канаді і США. У 1970–1980 роках – учасник громадського руху самвидаву, співпрацював з емігрантськими ЗМІ. Його вірші поширювали в машинописних копіях. Перша книжка легально надрукована 1993-го – "Восьма частка". 15 років завідував кафедрою клінічної психології Одеського національного університету. Автор шести монографій із психології та психіатрії, зокрема "Психодіагностики мислення". За перебудови працював у міській газеті. Переклав і видав монографію Зиґмунда Фройда "Тлумачення снів". Очолює Спілку психологів і психотерапевтів України – з 2011 року. Автор 15 поетичних книжок російською мовою. Найзначнішою своєю літературною працею називає збірку "Сімейний архів" – біографічні вірші-нариси про життя євреїв у XX столітті на півдні України. Лауреат IV та V міжнародного літературного конкурсу імені Максиміліана Волошина, фестивалю "Київські лаври", стипендії фонду імені Йосипа Бродського та поетичної премії Anthologia журналу "Новый мир". Вірші перекладені українською, грузинською, болгарською, англійською, фінською, італійською, голландською та німецькою мовами. 27 жовтня 2017-го став ректором Київського інституту сучасної психології та психотерапії. Колекціонує старі фотографії людей у побутових ситуаціях, має дві тисячі знімків. Збирає старовинні ікони. Слухає класичну музику. У шлюбі вдруге. Дружина Людмила – перекладач. Має сина й доньку від першого шлюбу: 41-річний Михайло працює режисером і 33-річна Юлія – менеджер. Має троє онуків – 19-річну Софію, 11-річну Ксенію і 5-річного Роберта. Живе в Одесі

Щовечора говорю по скайпу з батьком. Йому 93 роки, живе у США, давно виїхав туди з моєю сестрою. Кожна хвилина з ним – безцінна.

Знайомий мільйонер казав, що людині для нормального життя треба мати 5 мільйонів.

Гроші – це частина свободи.

Якщо у загсі хтось із молодят намагається першим ступити на рушник – це і є перший крок до боротьби за владу. Щасливою така родина не буде.

Є речі, яким не потрібно давати визначення. Наприклад – любов. У грецькій мові є чотири слова, що визначають цей стан, в українській два – "кохання" і "любов", у російській – одне.

Зрада – це наслідок того, що ми мали любов.

Дотримуюсь презумпції довіри. Вважаю, людина заслуговує на неї, доки не доведе протилежного.

Найбільший страх – стати біженцем. Зрозумів це, коли заговорили, що російські війська можуть дійти до Одеси.

Смерті не боюся. В реанімації лежав і на плеєрі слухав музику.

Найдужче дратують збори. Якось 3 години обговорювали в Одеському медуніверситеті, де очолював кафедру, проблеми дистанційного навчання через інтернет. А вуз тоді не мав навіть доступу до мережі, на кафедрі комп'ютера не було. Я встав і сказав: "Минули 3 години, інтернет не з'явився. Коли буде, згоден обговорити дистанційне навчання". І пішов. Потім повідомив: якщо хочуть, щоб я тут працював, хай звільнять від зборів і засідань ученої ради. Дозволили.

Селфі – це симптом суспільного нарцисизму.

Не люблю "простих" людей. Будь-яка людина – складна. Якщо "простий", то – "радянський". У таких фокус контролю – поза межами особистості. Вони почуваються елементами системи, яку контролює зло.

Сім років у психіатричній лікарні провела нині покійна Анна Михайленко (українська правозахисниця, член Української Гельсінської групи, автор книжки "Діагноз КДБ – шизофренія". Її звільнення вимагав президент США Рональд Рейган. – Країна), хоча не мала для цього показань. Я бачив історію її хвороби, там сказано: "Говорить маячню про якийсь Голодомор 1932–1933 років в Україні".

Абсолютне зло – убивство.

Я прихильник концепції хоспісу. Евтаназія – це складна моральна проблема. Маємо докласти всіх зусиль, щоб людина достойно закінчила життя. Але не нам його зупиняти.

Вдячний державі за пенсію, на яку не прожити. Бо тоді, може, й не працював би.

Знімати з себе відповідальність – це наш національний вид стриптизу.

Мого вчителя української літератури звали по-ленінськи – Володимир Ілліч. Високий, сивочолий, волосся зачісував назад. Завжди приходив у вишиванці. Якось я читав на уроці напам'ять вірш Павла Тичини "Пісня трактористки". Не міг утриматися від сміху на рядках: "Ой артіль моя "Трояндо", маркізет, мадеполам! Вишивала я узори з тривогою пополам". Учитель поставив мені трійку. Я протестував, мовляв, вірші жахливі, а Тичина – поганий поет. На перерві Володимир Ілліч мені – учневі восьмого класу, у 1965 році, – сказав: "Тичина був хороший поет. Але його скалічили більшовики. Спочатку йому було боляче. А потім сподобалося".

Путін – один із найкращих моїх учителів української мови.

Немає мови, якою розмовляю без акценту. Російською говорю з єврейським, англійською – з російським, а українською – з галицьким акцентом, бо вчився у Франківську.

Молодим повертався з роботи додому о дев'ятій вечора і лягав спати. Ставив будильник на першу ночі, писав дисертацію, тоді лягав – спав із третьої до шостої. Зранку їхав на роботу. Коли питали, де працюю, відповідав: усюди. Мій стаж – 100 років.

Найкраще, що написав, приходило до мене миттєво. Те ж стосується і перекладів. Якщо читаю вірш англійською або українською мовою і раптом бачу, що я його перекладу, можу зробити це за кілька хвилин. Але, якщо бачу, що потрібно довго працювати, шукати, колупатися, не беруся за це. Розумію, що в цьому завжди буде штучність.

У горі не плачу – кам'янію.

Якщо ти – одесит, то повинен жартувати. А якщо ти не жартуєш – поганий одесит. Це вимога культури нашого міста.

Сміх – захисний механізм психіки. Він допомагає людині вжитися у середовище.

Сучасні жарти стали жорсткіші. Найбільше викликає сміх агресивний анекдот. Раніше – сексуальні жарти. Зараз, коли секс лізе з кожної щілини, це вже не смішно. Пам'ятаю, колись жартували: "Обрез – национальное оружие еврейского народа". Сьогодні з цього ніхто не засміється.

Вороги ретельніші й наполегливіші, ніж друзі.

Фіксація на фольклорному елементі нашої культури шкодить її сприйняттю.

Вірші не пишуть, їх ловлять.

Травми дитинства – це, зокрема, й енергія, якою живиться наше життя. Злам буває необхідний, аби щось проросло.

У XIX столітті Федір Тютчев пропонував завоювати Константинополь, щоб Свята Софія знову стала християнським храмом і щоб російський цар був у ньому коронований як всеслов'янський. Цей панславізм досі живий, тільки тепер називається "русским миром". Але ще ніколи він не був так принижений.

Українська ідея – зажити своїм домом, не піддаючись безкінечним поділам-переділам, тиску сильних сусідів. Українська ідея – відновлення історичної справедливості та біографії країни. Як, скажімо, людина, яка втратила документи, прагне їх відновити. А людина, що втратила пам'ять, намагається пригадати. Так, при такому ставленні один міф може змінити інший. Але героїчний все ж таки кращий за ганебний – так дітям легше рости і дорослим працювати для блага країни.

Національних ідей в Україні щонайменше дві: національно-громадянська і національно-етнічна. У багатонаціональній і мультикультурній державі, якою є ми, друга виглядає архаїчною і небезпечною. Та її присутність у житті країни неминуча, і зростання її значення – також. Питання лише – до якої межі?

Гарант нашої свободи – єдність із цивілізованим світом. Але є ще одна єдність, про яку нечасто говоримо. Пригадую одну з Великодніх проповідей владики Любомира Гузара. Він говорив, що ми залюбки кажемо: "Воскрес Христос, то й воскресне Україна. Але, щоб воскреснути з Христом, треба жити з Христом і во Христі".

Братство – дуже сумнівний термін. За Біблією, перших братів звали Каїн і Авель, і ми знаємо, що з ними сталося. Інші відомі брати – Ромул і Рем – та ж історія.

Чи можна викорінити корупцію в Україні? Звісно, ні. Всі ми трохи в цьому замішані. Дехто каже, що Порошенко – не кращий за Януковича. Мовляв, українці поміняли шило на мило, один грошовий мішок на інший. Моя думка: мило значно краще за шило. По-перше, воно не колеться, по-друге, з його допомогою можна вимити руки.

Хочеться ідилії, але язик не повертається сказати, що все буде добре.

Герой необхідний суспільству в часи випробувань і горя. Але горе народу, для якого герой стає милицею для кульгавого. Бо героїчна поведінка – не найкраща для мирного життя. Справа героя – перемогти або загинути.

Із віком час пришвидшується.

Зараз ви читаєте новину «"Вороги ретельніші й наполегливіші, ніж друзі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути