"До мене зайшли: закуска є, випивки – нема"

У селі Залуква на Прикарпатті 104 людей дали обітницю не пити алкоголю

– У нас по селу анекдот ходить: як тільки хто на дні народження чи весіллі не п'є, його запитують: чому? – Та я в книгу тверезості записаний. – А, то ти в Петровій вірі! Тобто в моїй, – регоче Петро Ткачівський із села Залуква на Івано-Франківщині. Два роки тому в селі при церкві запровадили Золоту книгу тверезості.

– Зараз відігрію вас, – Петро кидає на заднє сидіння своєї "двійки" стару ковдру.

Він зустрів наш потяг о п'ятій ранку в райцентрі Галич, за 25 км від Франківська. Надворі холодно, сіє дощ. Петро в темряві видається високим підлітком. Дорогою з'ясовуємо, що йому 42 роки. У ранковому світлі на його обличчі проступають зморшки біля очей, густі широкі брови й неголене підборіддя.

Зупиняється біля недобудованого дому. В невеликій клітці серед двору скупчилися каченята. У вітальні – ­вікна на всю стіну. Багато вазонів. Петро заварює чай у пакетиках. ­Вискакує по цукор надвір.

– Ще у ХVIII столітті жінки села чоловіків тримали в руках, щоб останню свитку не пропивали, – бовтає пакетик у чашці. – Старші люди розказували, що 1939 року прийшли руські, але вони були добрі. Побули й назад вернулися. А як прийшли визволителі, ті засіли надовго. До цього якщо хто й пив – то був москаль. А тут уже й наші повтягувалися. Тепер у селі кафе одне офіційне в столовій, а підпільних – повно. І в магазинах по чарці наливають.

Усміхається на весь рот, видно пощерблені, рідкі зуби.

– Років із 10 тому на роботі – на станції техобслуговування – відзначали Новий рік. Начальство виставляло могорич. Я випив, приїхав додому розслаблений, ліг придрімати. Прокинувся – перша година. Дочка спить, жінка дивиться телевізор. Отак зустрічають свято без тата. Я подумав: "Що, мені горілка важніша, ніж сім'я, жінка?"

1939 року прийшли руські, але вони були добрі. Побули й назад вернулися

Колись, ще за кавалерських років, любив перед сном Біблію читати. Згадав, що в Старому Заповіті, у притчах Соломонових, мама навчає сина: "Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п'янкий не князям, щоб не впився він та не забув про Закон, і щоб не змінив для всіх гноблених права". Іншими словами, царям і князям непристойно бути п'яними. Це робить їх негідними й нешанованими.

Подумав, що я – людина маленька, але є священик, якого слухають усі. ­Запросив його, кажу: "Біда! Що се робиться в Україні? Люди спиваються. По  селах чоловіка, старшого 50 років, не найдеш – одні вдови". Отець

Василь розказав, що колись при ­греко-­католицьких церквах були книги тверезості. 16 листопада позаторік ми першими на Івано-Франківщині заснували свою. Записатися можна не менш ніж на два тижні. Я і ще двоє людей вибрали довічний термін.

Петро набирає телефон "тьоті Люби" –

62-річної Любові Паркулаб. Вона записалася на рік, потім продовжила обітницю. "Тьотя Люба" торохтить у трубку:

– На Різдвяні свята колядникам виставляють могорич. До мене зайшли: закуска є, випивки – нема. Кажу: "Хлопці, я не можу, я в книгу записана". Але я жінка самотня. Як хтось із сільських заробітчан прийде допомогти по господарству, то вимагають горілки. Кажу: "Грішми дам". "Ми підемо до Люськи, у неї є пляшка". Домовилися так: даю помідори, цибулю і 30 гривень.

Петро продовжує:

– Придумали чергування в селі: щоб у магазинах не продавали малолітнім алкоголь, щоб не пили в громадських місцях. На першу річницю книги добилися, аби всі магазини в той день закрилися.

У причинені двері зазирає заспаний

9-річний Степан, кліпає густими віями:

– Тату, де ключі від каптьорки?

– У шухляді, – Петро гладить сина по вигорілому волоссю й голові. – У нас хата – приклад тверезості. Син свідомий, як я. Дивиться мультик: акула впала в бочку з пивом. Сміється: "Акула п'яна". В інтернеті я знайшов фото однокласників Степана. На дні народження одного на столі – пляшка горілки. Роздрукував, приніс на батьківські збори. Ті одразу: "Ти нас опозорив". А те, що дітям наливають із малих років і виставляють в інтернет, то так і треба. Дружина моя теж записана в книгу тверезості – вона медсестра.

По селах чоловіка, старшого 50 років, не найдеш – одні вдови

У кабінеті сільського голови 47-річного Михайла Залецького стоїть глобус. Висять кількадесят листівок з привітаннями із державними святами. Біля портрета президента Віктора Януковича – сертифікат, що Михайло Васильович як держслужбовець успішно склав тест із запобігання та протидії виявам корупції.

На годиннику 8.00. Невисокий, кремезний Залецький у свіжій білій сорочці розказує, що багато селян працюють за кордоном.

– Молодь розчарована, бо роботи нема, от і береться до чарки. Я й сам мусив кинути вчителювання, щоб їздити по будовах.

Цікавлюся, чи записаний до книги.

– Ні. Аби щось зробити для села, все треба вирішувати через застілля. Така наша ментальність.

Проводить екскурсію центром. Чисто, газони викошені, будинки акуратні, у дворах багато троянд, винограду. Село подібне до котеджного містечка.

– Це стара частина Залукви, а на

околицях хати ще кращі, – Михайло Васильович хвалиться місцевою

футбольною командою, новим спортзалом, вісьмома гуртками.

Веде до церкви Святих Петра й Павла – там закінчується служіння. Біля неї – парафіяльна школа.

42-річний отець Василь із жвавими темними очима показує червону із золотим тисненням Золоту книгу тверезості. В ній є присяга про зречення алкоголю. Загалом 104 записи: жителі села відмовляються від спиртного на місяць, три, півроку, рік. У сусідній графі вказують на користь кого – дітей, чоловіка, діда, хрещеного. Є також – за учнів 11-го класу, за молодь села, за український народ.

– Ми почали робити перші кроки. Може, вони неідеальні, але що вдієш, якщо держава не хоче брати ­участі? – панотець сідає на лавку, кладе на спинку схрещені руки. На пальці обручка. – Є речі, які виходять із людини тільки постом і молитвою. За Христом ходили серйозні хлопці й хотіли біса прогнати, а не вийшло. "Як же це, ми такі круті, усе вміємо, а Ісус торкнувся й вигнав". Бо він постився й молився. Я повторюю, що церква – це партизанський загін на окупованій алкоголем території.

Є речі, які виходять із людини тільки постом і молитвою

Священик записувався у книгу двічі. На рік, потім – на півроку.

– Довічно не писатимуся. Я не дивлюся на алкоголь як на зло. У вині

є багато корисних ферментів, яких більше ніде нема, і лікарі радять.

Деякі тверезники пишуть, що церква ­споює народ на причасті, коли дітям дають, – це фанатизм.

48-річна медсестра Анна Ковальчук – одна з трьох жителів Залукви, хто відмовився від алкоголю до кінця життя. Веде на шкільну кухню, там працюють її подруги. Заварюючи каву, осмикує рожевий шалик на голові:

– У нас служба за залежних раз на тиждень. То треба не менше дев'яти разів сходити. Молилася за сусіда Ігоря – дружина його лишила. Але Господь передчасно забрав його з цього світу. Молюся і за іншого

чоловіка – такий хороший, теж без дружини. Переважно спиваються ті, кого жінки кинули.

– Я працювала в культурі методистом. То там сто грам, то там, – розповідає пенсіонерка Марія Трощук. Невисока, кучерява, в халаті з ромашками виходить із хати з недобудованою верандою. До неї привела Анна Ковальчук. – Дійшло до того, що кожний день думала, аби випити. Як не мала грошей, то йшла позичати. Сказала чоловікові й дітям: "Робіть щось зі мною, бо вмру. Хочу горілки, і всьо". Діти повезли лікувати. Я не стидаюся того говорити. Але, щиро кажучи, мене Бог урятував. Тут організовували прощу в Зарваницю (село в Тернопільській області, в духовному центрі якого є чудотворна ікона й цілюще джерело. – "Країна"). Звільнення прийшло одразу. Вже вісім років минуло, на горілку й дивитися не хочу. У книгу тверезості записалася сміло на рік, до кінця життя отець не дозволив. Сказав: "Пані Марія, життя – то є спокуса". Пишуся за дітей, чоловіка: вони не п'ють, але хай буде пожертва.

У продовольчому магазині в центрі села – великий вибір горілки, коньяку, пива.

– Я б не сказала, що люди стали менше купувати алкоголю після того, як книга тверезості з'явилася, – розказує молода чорнява продавщиця в жовтому фартуху. – Хто пив, той і п'є. А от сигарети подорожчали, то стали кидати курити.

Робіть щось зі мною, бо вмру. Хочу горілки, і всьо

На вулиці широкоплечий молодий чоловік напідпитку всміхається на всі зуби:

– Що, статтю 178 приїхали перевіряти – випивка в громадських місцях? Да, я випив, вирвався на рибалку, і від мене чути – я знаю. Ну і шо? Я заступник директора фірми. Ой, – махає рукою, – не вірю я в ніякі обітниці. От при Горбачові, батя розказував, були тверезі весілля, а під столом усе одно горілку передавали. А про Золоту книгу тверезості мій шеф пояснював. Вибачте, що матюкнуся: "Якщо на заборі написано "х…", то це не означає, що так воно й є". Я шефу вірю. Він – серйозний чоловік, прожив багато, може пів-Києва купити, – сідає в буса. – Ну всьо, дєвочкі, поїхав, а ви не пийте. На всякий случай.

Залуква – село в Галицькому районі Івано-Франківської області. Раніше називалося Галич за Луквою, бо від Галича його відділяє тільки річка Луква. Вперше сільська церква Святого Архістратига Михаїла згадується 1231 року в Руському літописі.

До сільради також належить Шевченкове. В обох селах живуть 2608 людей. Переважна більшість працюють за кордоном. Дві жінки, з тих які вийшли заміж за іноземців, привезли чоловіків у Залукву – німця й італійця.  Хату на 100 кв. м із газом у селі можна купити за $50 тис.

На останніх парламентських виборах за Партію регіонів проголосували 28 осіб, решта – за опозицію. У селі живуть чотири воїни УПА. Найбільше дітей – п'ятеро –

має Надія Тинява. У Залукві є школа, садок, будинок культури, два ФАПи,

13 продовольчих магазинів. Є пам'ятник Богдану Хмельницькому, жертвам сталінських репресій, зберігся цвинтар караїмів із 200 надгробками. Родини караїмів привіз із Криму у ХII ст. князь Данило Галицький. Зараз живих нащадків тільки двоє. Вони живуть у Галичі.

16 листопада 2011 року в Залукві запровадили Золоту книгу тверезості. Такі використовують тільки у греко-католицьких парафіях. Кажуть, в Україні близько 60 книг тверезості.

×