Шість пригод мандрівника Андрія Максюти
1. У Таджикистані заборонено мати бороду довше 5 сантиметрів. А студент повернувся з Москви з довшою. Поліцейські угледіли, заарештували й забили його до смерті. У відповідь родичі покійного приїхали в столицю й розстріляли поліцейський відділок. Потім зуміли втекти в гори.
Ми опинилися в країні через два дні після того. Надзвичайний стан ще діяв. Опівночі нас зупинили в горах. Температура близько нуля, а я – в футболці і шортах. Військовий 10 разів перелистав паспорт, запитав про візи, про країни, де ми були, вимагав свідоцтво про шлюб. Я прошу сісти в машину. Він: "Не можна, доки не вирішимо питання". Мене трусить від холоду, а офіцер сидить у кожусі, шапці, чоботах і п'є чай. Нарешті наш водій дав йому 2 долари. Виявилося, офіцер із самого початку вимагав хабара. Але таджицькою. Водій соромився сказати про це.
2. Друзі-китайці повели в Національний парк. За вхід кожен заплатив 50 юанів (200 грн. – Країна). Парк – маленький, обійшли весь за півгодини. Піднялися на гірку до буддистського храму. Монахи стали запрошувати: "У нас усе безкоштовно, проведемо обряд". Ми підпалили палички, стали на коліна, тричі помолилися Будді. Коли зібралися йти, монах зі скринькою став вимагати грошей. Звернувся до наших друзів: "Скажіть іноземцям, що безкоштовного немає нічого". Врешті, ми вирвалися. Друзі довго вибачались. У Китаї, Лаосі, Таїланді релігія поставлена на бізнес-конвеєр.
3. У Лаосі їхали маршруткою з міста Луангпрабанг до столиці В'єнтьян. Поїли чипсів, випили соку, задрімали. За 15 хвилин розбудив скрегіт металу. Поряд із водієм сидів чоловік у цивільному й клацав автоматом Калашникова: чистив ствол, пересмикував затвор, рахував патрони. Як стемніло, маршрутка зупинилася на гірському перевалі – дорогу перегородила фура. Чоловік відкрив вікно, передьорнув затвор і приготувався стріляти. Обійшлося. Рушили далі. Виявилося, в горах є банди, які не визнають владу. Полюють на автобуси й маршрутки. Розстрілюють, грабують, викрадають людей, вимагають викуп.
4. Від кордону до Ташкента, столиці Узбекистану, – 5 кілометрів. Підійшли до першого таксі – водій захотів 50 тисяч сомів (430 грн. – Країна). Наступний згодився довезти до міста уп'ятеро дешевше. Заїхали в один готель, другий, третій. Таксист запропонував жити в нього. Врешті вибрали готель. І тут водій став вимагати 25 тисяч сомів. Ледь сторгувалися на 18 тисяч. В Узбекистані така ситуація повторювалася кілька разів.
5. У Китаї їхали з міста Вухань у Шеньчжень. Під час посадки в потяг виявилося, що квитки нам продали без місць. Заходимо у вагон, а там навіть підлога всіяна людьми. Сісти можна тільки на вузькому проході біля туалету. 12 годин усі переступали через нас.
6. У Душанбе, столицю Таджикистану, добиралися через гірський перевал. На трасі нас підібрали далекобійники. За 8 годин доїхали до тунелю, він виявився закритим на добу. А водії були якісь підозрілі. Коли запропонували разом з ними ночувати у фурі, ми всю ніч просиділи з відкритими очима. Щойно розвиднілося – пішли дорогою. Почалася гроза. Ноги по кісточки в багнюці, день перевалює за обід, ми в глухих горах, де водяться койоти. Назрівала паніка. Нарешті нас підібрала машина з чоловіком, жінкою і хлопчиком. Тільки сіли, жінка вискочила з машини й закричала чоловіку: "Або я, або вони!" Він був азербайджанець. Сказав, що гостей не вижене. Жінка побігла в гори. Догнали, чоловік силоміць посадив її назад. Усю дорогу вона кричала: "Висади їх! Висади їх!" Чоловік злився, гнав по гірському серпантину на повній швидкості. Висадив нас, щойно виїхали на асфальтовану дорогу: "Тут вам легше буде знайти машину". Нас одразу підібрали інші хлопці. Довезли до квартири, де ми мали жити. Підрахували: дві доби провели без їжі і сну.
1 
1
Коментарі