1. Басейн
Плаваю 1,5-2 кілометри щодня. Колись мав проблеми з хребтом, і плавання дуже допомагає. У Львові є кілька басейнів. Люблю Аквапарк - тому, що він 50-метровий. В такому найкраще плавати. Це, як кажуть спортсмени, "велика вода". Раніше, коли критих басейнів не було, ходив у один технікум на Майорівці - там басейн на 20 метрів.
У Києві вибір більший. Але коли їжджу областями, голови місцевих організацій нашої партії знають: мене абсолютно не обходить, в якому готелі мешкатиму, а чи може в когось на квартирі, байдуже, що їстиму. Єдине - прошу передбачити відвідання басейну. Щоб я міг поплавати свої 45-60 хвилин.
2. Вишиванка
Маю близько 20 вишиванок: старі автентичні, яким по 100 років, вишиту мамою - червоно-чорну. Є подарунок дружини - бордово-зелено-червоно-жовта. Є вишиванка, що дісталася у спадок від тата - моя найулюбленіша. Це типово гуцульська вишиванка майстрині Гафії. Вона жила колись у Космачі Косівського району на Франківщині. Мама розказувала, що саме в Космачі мене зачали. А раз, коли я приїхав туди на виступ, до мене підійшла внучка майстрині Гафії, завела в хату, де завжди батьки зупинялися, і каже: "Ось то ліжко, на якому, певно, тебе й зачали". Я його сфотографував.
Останню вишиванку купив цього року на Сорочинському ярмарку. Ми записали в Києві привітання з Днем незалежності. Потім мені з прес-служби передзвонили й кажуть: "Ти так махав головою, наче качур. Виглядає награно й пафосно. Треба переписати". Переписати вирішили в Сорочинцях. Я зазвичай в автомобілі вожу два-три костюми, нижню білизну й кілька вишиваних сорочок. Того разу сорочок не взяв. Тому кинувся на ярмарок шукати нову. Мріяв про таку давно - вишита калиновими кетягами, червоно-чорна, східноукраїнська. Купив за 800 гривень, і в ній відзняв привітання.
3. Одяг
Якщо річ мені подобається, не має значення, стара вона чи нова. Маю штани, светри, сорочки із секонду. Моя мама завідувала "Аптекою матері і дитини" на вулиці Личаківській, а сусіднім магазином був секонд-хенд. Вона звідти час від часу щось приносила мені.
4. Армія
Відслужив із 1987-го по 1989-й. Мене призвали після другого курсу Львівського медичного інституту. Армія навчила приймати самостійні рішення і з юнака моментально зробила чоловіком.
В армії мене вперше вербували в КДБ. Особіст, який там служив - старший лейтенант Пєршин - підкликав і каже: "Ти ж розумієш - у мене одні вуха й одні очі". Підсовував листочок, щоб я підписав і став "сєкрєтним сатрудніком" - доносити, що в батареї робиться. Мене врятувало те, що ще зі школи ходив у театральні гуртки. Почав перед ним комедію грати: я недостойний і мушу ще готуватися. Потім він переслідував мене, кричав: "Я тебя отправлю в ЗабВО. А твоего начальника - в пехоту переведу". ЗабВО - це Забайкальський воєнний округ. Зрештою, його самого перевели в інше місце.
5. Квартира
Живемо на першому поверсі у 5-кімнатній квартирі у Львові. Будинок 1900 року. Ми там мешкаємо з 1970-го. Вікна виходять на вулицю Смольську якраз у тому місці, де автомобілі повертають. Газують просто під вікнами моєї спальні. Цей шум мене дратує. Я люблю інший шум: телевізора, фена, газової колонки. Під це можу засинати.
Ще маю 4-кімнатну квартиру в Києві, отримав її як народний депутат України - на Харківському масиві, вулиця Вишняківська, якраз навпроти сміттєвого заводу, на 14-му поверсі.
Вдома в мене є кабінет - комп'ютер, стелажі з книжками, канцелярія, ручки. Маю на стінах портрети Святослава Завойовника, Степана Бандери, Олекси Довбуша авторства Смольського, президента Волошина, Романа Шухевича. Для мене Степан Бандера - це ідеал політика.
Квартири записані на всю родину. Хоча насправді там живуть усі: мої товариші, партійці. Під час помаранчевої революції у київській ночували 40 людей.
6. Діти
Діти вже в такому віці, що ми розмовляємо, як друзі. Старша 20-річна донька Ярина вчиться в університеті на фольклористиці. Вчить мене української мови, виправляє, якщо вживаю русизми. Цікавиться політикою: газети партійні роздає, розпитує про політичні тонкощі.
Молодша 16-річна Дарина ходить в модельне агентство. Має дуже добрий смак. Раджуся з нею, що краще одягнути. Раз, коли ще була малою, ми відпочивали на морі, я її ніяк не міг приспати. Кажу: "Донечко, я тобі казочку розкажу". - "Не хочу, не хочу!" - "Було собі в давні часи королівство..." - "Не хочу, не хочу!" - "Жив там король і принцеса..." - "Не хочу, не хочу!" - "І раз до принцеси приїхав принц". - Вона замовкає: "І со?"
З 14-річним Гордієм у нас інші теми: спорт, футбол.
Своїм дітям кожен другий день кажу: "Якщо будете мажорами, то я вас знати не хочу".
7. Дружина
Дружина Ольга працює епідеміологом в Шевченківській санстанції Львова. Ми з нею одного світогляду, нас у родинах однаково виховували. Познайомилися в "Студентському братстві". Була весна 1989 року, почалися процеси відродження. Ольга вчилася тоді на санітарно-гігієнічному, я - на лікувальному факультеті медінституту. Вирішили на Збоїщах у Львові відродити цвинтар. Познайомилися з Ольгою, коли розкопували його. Тепер у нас часті паузи в стосунках, бо я - майже весь час у роз'їздах.
8. Аудиторія
Перед аудиторією почуваюся легко, хоча звикати було складно. Пам'ятаю перший раз. 1994 рік. Я у свої 25був публічним у вузькому колі - очолював "Студентське братство". Але одна справа - коли ти впізнаваний у студентському середовищі, інша - коли тебе впізнають на вулиці. Тоді кандидати в депутати ще не використовували агітаційних плакатів - поширювали тільки листівки з купою тексту про себе. Моя команда віддрукувала плакати з моїм портретом на всю сторінку і вночі обклеїла ними стіни всіх будинків у Личаківському районі, від якого я балотувався, - плакат до плаката. Я зрання встаю, ще очі не продер, у спортивних штанях і в майці шурую в хлібний магазин. Стаю в чергу, і бачу, що всі на мене дивляться. Було ніяково.
Брати участь у політичних ток-шоу нелегко. Бо це просто говоріння: знаю, що своєму опоненту все одно нічого не доведу. Приходжу на ток-шоу, щоб звернутися до громади. Глядачі - значно більша аудиторія, ніж та, що приходить на мітинг. Мене запрошують, щоб створити скандал чи зав'язати дискусію. Ми готуємося до таких програм, як до поєдинків із боксу. Якщо знаємо, хто буде опонентом, намагаємося передбачити його аргументи, відповідно, готуємо контраргументи. Якщо має бути дискусія сам-на-сам, враховуємо, як опонент може бути одягнутий, щоб відрізнятися від нього. Одягається Ікс у теплі кольори, вбираю сірий костюм, але не забуваю про кольори студії, щоб не злитися зі стінами. Опонент завжди в краватці - приходжу без неї.
9. Ділові зустрічі
Ділових зустрічей на день може бути багато. Коли балотувався, бувало по 12 офіційних на день. Під кінець щелепа боліла. Передвиборний день виглядав так: о сьомій ранку прокидався, протирав очі. На автопілоті мився, перекушував, сідав у машину. В машині обов'язково був хтось із помічників, який, доки їдемо, розказував: "Перша зустріч о 8.00 на молокозаводі. Там працюють стільки-то людей, у них такі й такі проблеми". Я приходив на той молокозавод, виступав, мене запихали в машину після виступу, і наступна зустріч була о 9.00 у сусідньому селі. По дорозі знову розповідали: "Село таке-то, церква греко-католицька, люди голосують приблизно так, проблема: треба добудувати школу". Я приходив уже озброєний. Наступна зустріч о 10.00 - у сусідньому селі. І так до десятої вечора. Потім опівночі приїздив додому, валився на ліжко і спав до сьомої ранку.
Забобонів не маю. Мене завжди вчили, що це - гріх. Хоча часом, якщо чорна кицька перебігає, через ліве плече три рази сплюну
У спокійніший, непередвиборний, час традиційна зустріч із народом триває від 3 до 4 годин. Майже весь цей час я говорю. Не гребую викладатися повністю для 10 чоловік, як і для тисячі.
У Львові ділові зустрічі часто проводжу в кав'ярні "Віденська кава" на проспекті Свободи. Тим більше, що один із її співвласників - наш однопартієць.
10. Автомобіль
Приватного авто не маю. Маю робоче - Toyota. Моя основна база - Київ і Львів. Часом літаю, часом потягом пересуваюся, але частіше - автомобілем. У будь-якому місті можна зупинитися й зустрітися з людьми. Мій автомобіль - це моя хата.
11. Телефон
Рінгтон у телефоні - традиційний нокіївський. Маю стару Nokia, яку не хочу міняти. Хоча є й інший телефон, і ай-фон. Але для мене телефон - це дві кнопки: зелена і червона.
12. Інтернет
Різне пишуть на пошту. Зазвичай цікавляться, як оцінюю ту чи іншу політичну подію. Молодь розпитує про мої смаки. Відписую коротко. І не на всі листи встигаю відповісти. Сиджу в кількох соціальних мережах, маю сторінку на Facebook.
13. Забобони
Забобонів не маю. Мене завжди вчили, що це - гріх. Хоча часом, якщо чорна кицька перебігає, через ліве плече три рази сплюну.
14. Сигарети
Не палю. Вчителька відучила. Я вчився у школі біля Порохової вежі у Львові. У сьомому чи восьмому класі хлопці купували цигарки й вино "Золотая осень" по рубль восємь і ходили за Порохову вежу курити. Класна керівничка Лариса Іванівна Богуцька нас вичислила. Скликала батьківські збори: запросила тільки татів і нас. Вона так нас прочихвостила за те куріння, що відтоді я цигарками не бавлюся. Того разу мій батько єдиний раз до школи прийшов, і мені було соромно. Тато казав: "Краще 100 грам чистої горілки, ніж сигарета".
15. Хобі
Колись збирав марки, монети й машинки. У нашій львівській хаті була пожежа 2002 року: спалили квартиру під час виборчої кампанії. Все згоріло. Ледве син Гордій лишився живий. Його з балкона сусіди зняли, а бабцю - пожежники. Машинок було десь із сотня. Їх привозив мені тато, головний лікар збірної Радянського Союзу з боксу.
16. Музика
Слухаю патріотичних "Кому вниз". У мене неодмінно в автомобілі мусить бути їхній диск. Воно мені не набридає. Люблю Положинського, подобається "Таліта кум", Лама, сестри Тельнюк, Тарас Компаніченко, "Гайдамаки". Музику слухаю тільки в автомобілі: я там багато часу проводжу. Російське не слухаю нікагда. Привив такий смак дітям. Їдемо, часом, а по радіо б'є російська попса. Гордій одразу перемикає.
17. Книжки
Читаю в літаках, поїздах і часом - на ніч. Кілька днів тому закінчив "Чорний ворон" Василя Шкляра. Багато книжок переслуховую в машині на аудіо-дисках. Люблю історичну літературу, документальні книжки й біографії відомих людей. Якщо потрапляють під руку, читаю детективи. Зараз читаю старі твори Оксани Забужко. Не хочу бути банальним, але дуже люблю Шевченка. Мене аж теліпає, як його читаю. Саме через нього підсів на гурт "Кому вниз".
18. Футбол
Вболіваю, звісно, за львівські "Карпати". 1977 року тато вперше повів мене на футбол. Відтоді цю справу люблю. Коли почався перший чемпіонат України, я все нотував: хто забив, як забив, таблиці малював. Після кожного туру порівнював кількість голів улюблених гравців.
19. Погода
Люблю травень і листопад. Колір листя в травні мені подобається найбільше, а ще травневі грози. Травень - це передчуття того, що настає літо. А листопад - це задоволення від того, що вже відходить.
2 
1
Коментарі
76