Ексклюзиви
вівторок, 27 червня 2023 16:56

"Cамі себе переконували: цього не станеться"

Затопило заповідну територію

Колись у нашому селі був розплідник декоративних рослин міжнародного значення. Тут також вирощували троянди. Тому багато людей із Микільського цим займається. 22 роки тому ми з чоловіком теж захотіли спробувати. Почали зі 100 саджанців. Сусіди, які колись працювали в розпліднику, ділилися деякими тонкощами справи. Не все вдавалося одразу, але була мета й ми її досягли – тепер вирощуємо 100 тисяч саджанців і маємо понад 500 сортів троянд.

Дуже люблю свою справу. Коли троянди квітнуть, це неабияк знімає стрес. Проте наша діяльність практично не передбачає вихідних. Це нескінченний процес. Відпочиваємо тільки в січні й першій половині лютого, а потім знову робота. Лише великі релігійні свята нас зупиняють – і ми не працюємо. У сезон робочий день починаємо о п'ятій ранку, бо після 11:00 вже спекотно. Лягаємо також пізно, бо трудимося до вечора.

Найскладніше – це реалізація. Але прийшов час, коли репутація почала працювати на нас. З'явилися клієнти по всій Україні – й роздрібні, й оптові. Є люди, що замовляють у нас троянди з року в рік і мотивують відгуками.

Нові сорти троянд завжди замовляю в Україні. Є багато добрих розплідників із якісними саджанцями, ми стежимо за новинками одне в одного. Цієї весни взяла в Зинаїди із Запоріжжя. Захотіла підтримати її, бо там також складно.

  Надія ПАНАСЮК, 43 роки, підприємиця. Народилася 19 березня 1980-го в селищі Микільське поблизу Херсона. Батько працював зоотехніком на птахофабриці, мати – різноробкою в лікарні й на заводі. Закінчила Херсонський економіко-технологічний технікум. 22 роки вирощує та розводить троянди. ­Разом із чоловіком, 47-річним Олексієм, ­мають розплідник “Розавед”. Донька Ілона навчається в Польщі. Мають чотирьох котів. Смакує узбецька кухня, особливо плов і ­манти. З юності улюблена книжка “Звіяні вітром” Марґарет Мітчелл. Подобаються детективи. Живе в Микільському
Надія ПАНАСЮК, 43 роки, підприємиця. Народилася 19 березня 1980-го в селищі Микільське поблизу Херсона. Батько працював зоотехніком на птахофабриці, мати – різноробкою в лікарні й на заводі. Закінчила Херсонський економіко-технологічний технікум. 22 роки вирощує та розводить троянди. ­Разом із чоловіком, 47-річним Олексієм, ­мають розплідник “Розавед”. Донька Ілона навчається в Польщі. Мають чотирьох котів. Смакує узбецька кухня, особливо плов і ­манти. З юності улюблена книжка “Звіяні вітром” Марґарет Мітчелл. Подобаються детективи. Живе в Микільському

Розуміли, що може бути повномасштабне вторг­нення, але не хотіли вірити, що таке взагалі можливо. Коли Росія напала, ми були в Херсоні – маємо квартиру в мікрорайоні Острів, який постійно обстрілюють і який тепер повністю затопило. Тоді ми одразу переїхали в село, де наш розарій і є невеликий будинок. З початку великої війни живемо тут.

Готувалися до всього: на випадок бомбардування облаштували підвал, налаштувалися, що можемо бути без світла, газу й води. Тому в нас є газова й електрична плити, балони з газом, генератор. У сусіда й у нас є свердловини, з яких односельчани брали воду, а від нашого генератора заряджали телефони та павербанки. Словом, допомагали одне одному, чим могли. Ми й тепер готові до всього. І досі в нас шафи порожні, а всі речі у валізах. Також маємо запас продуктів, особливо швидкого приготування.

Був шок від того, наскільки швидко нас захопила Росія. На той момент у лютому мали розписані замовлення, дати оптових і роздрібних відправлень саджанців. Я до останнього сподівалася, що все швидко закінчиться. Клієнтам писала, що все актуально. Але коли прийшов кінець посадкового сезону, а ми залишалися в окупації, все довелося скасувати. Доходи практично зникли, а розарій на 100 тисяч троянд і стільки ж кущів шипшини залишився. Усе це потрібно обробляти, поливати, окулірувати та платити зарплату нашим чотирьом працівницям.

Вразило, що люди, які вже заплатили гроші за троянди, не забирали їх. Спершу перенесли замовлення на осінь, а потім на наступну весну. Дехто просто слав нам кошти як допомогу. Завдяки цьому поступово гасили кредит. Адже в нас не було звички накопичувати гроші, ми завжди у щось вкладали. Тоді витратили на сонячну електростанцію. Вона потужна. Проте з листопада минулого року електромережа в селі пошкоджена, світла весь цей час немає. Якби тепер полагодили мережу, то від нашої станції надходила б енергія до інших людей – і потужність системи була би більша.

Люди, які вже заплатили гроші за троянди, не забирали їх

Росіяни робили обходи по будинках, переважно шукали АТОвців, але до нас не заходили. Не було опитувань, допитів, фільтрації. Ми на собі цього не відчули. Напевно, це залежало від того, які підрозділи зайшли в населений пункт. Спілкувалася з людьми, які живуть у селах ближче до Миколаєва, то там росіяни грабували, безчинствували, забирали будинки.

Багато людей чекало на прихід Збройних сил України. Водночас усі боялися, що це буде не просто відхід росіян. Думали, будуть бої. Через це чимало людей виїхало на лівобережжя. Вони хочуть повернутися, але поки що бояться, бо обстріли. Крім того, щоб не втратити роботи й за щось жити, людям на лівому березі, зокрема моїм знайомим, довелося взяти російські паспорти. Це був вимушений крок. Проте не секрет, що наші сміливці ходять і вигукують "Слава Україні! Героям слава!", ризикуючи всім.

До початку повномасштабної війни закупила нові сорти троянд. Але через емоційний стан не було сил і бажання їх розводити. А цієї весни побачила в цьому позитив: раніше в нас ніколи не залишалося троянд зі старого врожаю, все продавали, а новий – це невеликі кущі й не даємо їм цвісти до липня. А цього року не обрізали кущів і в травні вони зацвіли. Уперше я спостерігала таку красу. На жаль, половину не встигла навіть сфотографувати – квіти затопило.

Відчуття щодо можливого підриву Каховської гідроелектростанції були такі ж, що й перед початком повномасштабної війни. Розуміли, що таке може бути, але переконували себе: цього не станеться, це нереально. Адже зробити таке – це ж не по-людськи. А 6 червня прокинулася рано й побачила безліч повідомлень у месенджері. Писали клієнти. Усі запитували, чи правда те, що підірвали греблю. Зателефонувала чоловіку, який тоді був на полі. Він відповів, що вода прибуває.

Спершу вода підійшла до лісосмуги. А це ж заповідна територія. Там жили лисиці, зайці, бобри, дикі кабани, куріпки, інші птахи. Бувало, просто їдемо дорогою й біжить заєць чи лисиця. Саме в цю пору багато нір із молодими тваринами. Що тепер із ними?

Наша ділянка – за 150 метрів від річки Інгулець. Із 18 рядів троянд залило 10. Там була молода посадка. Дякувати Богу, тепер вода відходить, тому троянди живі, хоча деякі ряди були 2 метри під водою. Сонячну електростанцію також не замулило.

 

У сусідів нижче будинок залило по дах, в інших видно тільки димар. Люди встигли втекти. Допомагали завантажувати й перевозити речі сусідів до родичів, які живуть вище. Проте не все встигли вивезти. Старенька сусідка вирішила спочатку перевезти побутову техніку, а продукти підняти на високу шафу. Але швидко затопило повністю весь будинок – і вона залишилася без харчів. До того ж хата глиняна, невідомо, чи витримає підтоплення.

У багатьох вода знищила врожай. Положило картоплю, помідори, огірки, все замулило. І це ж не просто вода, а зі сміттям: чого там тільки немає – пляшки, банки, дерев'яні вікна. В одного чоловіка біля самої річки було зроблено невелику зону відпочинку – пірс, лазня, катамарани. Все одразу змило. Його будинок теж затопило.

Чоловік врятував сусідського кота. Там вода піднялася до даху. Він не став шукати човен, а взяв шматок пінопласту й кинувся у воду. Доки плив, натрапив на велику металеву миску й теж прихопив її, щоб туди помістити кота. Впіймати тварину було важко, вона бігала по даху літньої кухні, адже коти бояться і води, і чужих людей. Потім виявилося, що ще один кіт сидів на даху будинку, але за кронами дерев ми його не бачили. Господарі попливли за ним на човні.

Не вважаю, що особисто ми сильно постраждали. Розповідали, що на лівому березі взагалі жах. Не знаходять багатьох людей. Знайомі, які нині в Польщі, не можуть вийти на зв'язок зі своїми батьками. Востаннє спілкувалися з ними вранці 6 червня. Ось це трагедія.

Немає впевненості, що з приводу греблі все найстрашніше позаду. Боїмося, що вона впала не вся і ще є низ. Якщо він зруйнується, то знову буде затоплення. Немає спокою, бо живемо в зоні обстрілів. Напередодні підриву ГЕС було вісім прильотів у село, пошкодили газову трубу. Тепер сидимо без газу. В кого є газові балони – готують їжу, розігрівають, допомагають одне одному. Намагаємося жити і працювати, а мрія в усіх одна.

Зараз ви читаєте новину «"Cамі себе переконували: цього не станеться"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути