четвер, 10 квітня 2014 12:58

Це жахливе видовище, коли мужчини кричать

  Людмила ЯНКІНА 30 років, медсестра. Народилася в Німеччині в Лейпцигу в сім’ї військового та вчительки історії. 3-річною переїхала з батьками до Луганська. Закінчила медичне училище і стала медсестрою. Працювала в дитячій інфекційній реанімації, на станції переливання крові, в Луганському медуніверситеті. Жила з матір’ю. Отримувала 167 гривень на місяць. 2004-го вступила на факультет психології Східноукраїнського національного університету в Луганську. Наступного року переїхала до Києва. Стала медичним реєстратором у Києво-Могилянській бізнес-школі. Потім була менеджером програм управлінського розвитку, маркетологом. Зараз працює в експертній компанії ”Промова”. На Майдані – від його початку як волонтер. Медиком у польовому госпіталі у храмі Василія Великого на Львівській площі стала працювати з 18 лютого 2014-го. Любить подорожувати – об’їздила всю Європу. Цікавиться медіацією (врегулювання спорів із залученням посередника, який допомагає сторонам конфлікту налагодити спілкування. –”Країна”). Живе в Києві. Незаміжня
Людмила ЯНКІНА 30 років, медсестра. Народилася в Німеччині в Лейпцигу в сім’ї військового та вчительки історії. 3-річною переїхала з батьками до Луганська. Закінчила медичне училище і стала медсестрою. Працювала в дитячій інфекційній реанімації, на станції переливання крові, в Луганському медуніверситеті. Жила з матір’ю. Отримувала 167 гривень на місяць. 2004-го вступила на факультет психології Східноукраїнського національного університету в Луганську. Наступного року переїхала до Києва. Стала медичним реєстратором у Києво-Могилянській бізнес-школі. Потім була менеджером програм управлінського розвитку, маркетологом. Зараз працює в експертній компанії ”Промова”. На Майдані – від його початку як волонтер. Медиком у польовому госпіталі у храмі Василія Великого на Львівській площі стала працювати з 18 лютого 2014-го. Любить подорожувати – об’їздила всю Європу. Цікавиться медіацією (врегулювання спорів із залученням посередника, який допомагає сторонам конфлікту налагодити спілкування. –”Країна”). Живе в Києві. Незаміжня

Рівень санітарії у польових госпіталях був у рази вищий, ніж у державних лікарнях

Коли почалися страшні події 18 лютого, польові госпіталі захлиналися від постраждалих. Медиків критично не вистачало. Увечері того ж дня люди, дізнавшись про список наших потреб, принесли два величезні ящики ліків. До нашого госпіталю відправляли поранених не в найтяжчому стані, тому що він далі від Майдану, ніж Михайлівський монастир.

Увечері 18-го і в ніч проти 19 лютого було багато ран від гранат, обмотаних скотчем із саморізами. Найбільше поранень – у ноги.

У межах польового госпіталю навіть витягувати осколки з ніг – копітка робота. Найбільші – від саморізів, до 5 сантиметрів. Саморіз – це шуруп, який прикручували до світлошумової гранати, що запускали в людей. Таке знаряддя не поступається бойовому снаряду. Хоч і такі літали. Після їх вибуху нога перетворювалася на фарш.

На операційному столі витягували осколки під місцевим наркозом. Це жахливе видовище, коли мужчини кричать.

Виймали шрапнель – дрібніші залишки вибухових засобів. Будь-що може стати шрапнеллю, якщо воно прив'язане до бомби.

Багато було вибитих зубів, поранених облич, рук, зламаних ключиць. Таке враження, що людей з м'ясорубки привозили.

Одному бійцеві каску пробила куля. Вона ледве зачепила голову, залишила гематому. Йому пощастило. Ми відсмоктали кров, промили голову.

Хлопчик із пораненням стегна три дні пролежав під крапельницями. Потім його відправили до Польщі. Не мав паспорта, жодних документів. Сказали: нічого, везіть.

Іншому хлопцеві тітушки вибили зуби і зламали щелепи. Три дні був у прострації. Нічого не розумів. Польська стоматологічна клініка береться зробити йому обличчя і зуби безкоштовно. Поляки швидко зреагували, доки у наших клініках колупалися в носі.

Пацієнти були віком і 40 років, і 50, і 23. Старші поводилися мужніше.

Після кривавого четверга (20 лютого 2014 року. – "Країна") у людей дуже важкий психологічний стан. Доти була депресія. Усі втомилися: то перемовини, то наступ, то знову перемовини. Стан невизначеності був тривалий, а це морально знесилює. Але 18 лютого люди не очікували такого рівня жорстокості й розгубилися. Дістали важкі психологічні травми.

Багато поранених боялися довіряти лікарям, навіть у польовому госпіталі. До нас поступив Юрчик з Івано-Франківська: ногу посікло шрапнеллю. На барикадах під кулі йшов, а тут відбивався від уколу, коли хотіли дати йому знеболювальне перед операцією. Відмовився роздягатися. Навіть зняти куртку і берці. Жодного прохання не виконував. Він належав до якоїсь сотні, звик чути накази. Тому я змінила тон. Кажу: "Сядь, дивися мені в очі, говори правду". Швидко, чітко, без компромісів. Сказала, що осоромить свою сотню, якщо не погодиться на операцію. Це його протверезило.

Хлопці боялися говорити, звідки вони, як їх звати. Це – ­питання безпеки.

До нас часом приходили люди з антимайдану і, під виглядом майданівців, просили лікування. Фізичних травм у них не було. Скаржилися на погане самопочуття. Дві жіночки довго водили нас за носа: то говорили, що вони – з Грушевського, то буцімто чоловіка в одної вбили. Потім ми розібралися і попросили їх піти.

Була інформація, що вночі на наш госпіталь можуть напасти тітушки. Вони постійно ходили Великою Житомирською. Ми щоночі виставляли варту.

Що таке Майдан, побачила на прикладі 12-ї лікарні на вулиці Підвисоцького. Привозиш пораненого – на тебе відразу налітає людина: "Хто, наш?" Кажеш: "Наш". Прибігають 20 людей, забирають пораненого, несуть на руках, на каталку, одразу реєструють і везуть до лікарів. До пораненого приставляють координатора – щоб кожна людина була забезпечена всім необхідним.

У державних лікарнях – жахливі умови. Хай постіль чиста, але матрац – весь у крові. Підійшла до хлопців: "Коли що, кажіть: у нас усі ліки в польовому госпіталі є – перенаправимо". Волонтер сміється: "Люди за кілька днів принесли обладнання на 88 тисяч гривень. Ця клініка тепер нічого не потребуватиме щонайменше рік".

За кілька днів у нашого Юрка розірвався апендикс. Відвезли в лікарню. Лікар подивилася довгим поглядом. Нічого не сказала. Прооперували, зціпивши зуби, безкоштовно. У вересні в цьому ж закладі з моєї знайомої взяли 3 тисячі гривень за таку саму операцію. Але вимагати плату з майданівців вони боялися. Знали: можуть копняка за таке отримати.

Наш госпіталь писав у соцмережі, які медикаменти потребуємо. Через 20 хвилин, максимум годину, їх привозили. Навіть рідкісні препарати знаходили. Завжди є людина, яка має до них доступ.

Найбільше в надлишку було шприців, бинтів і йоду.

Не економили ні на чому. Підлогу мили кожні 2 години. Рівень санітарії у польовому госпіталі був разів у 10 ­вищий, ніж у державних клініках.

У польових умовах не могли робити операцій пацієнтам із проникними наскрізними пораненнями і глибокими ураженнями. Звичайно, якби не було куди везти хворих, виконували б і такі.

Усі госпіталі розподілили між собою, з якими пораненнями людей прийматимуть. Люди гинули не через те, що хтось неправильно операцію зробив, – снайпери не залишили шансів.

У нас були кваліфіковані хірурги, нейрохірурги, кардіо­хірурги, стоматологи, невропатологи і психологи.

У звичайних закладах між лікарями є ієрархічна система. У польовому госпіталі немає поняття повноважень. Якщо підлога брудна, медик має вільні руки, а решта зайняті, він витре все сам. Якщо нема кому асистувати, лікарі асистували одне одному.

Кілька днів підряд спала не більше 2 годин на добу. Це була фізична мобілізація. 22 лютого вперше за три місяці дозволила собі поплакати. А потім довго спала.

Наш госпіталь закрився. Медикаменти роздали у фонди допомоги малозабезпеченим, безпритульним і дитячі будинки. Матраци згорнули. Але за потреби можемо відкритися за годину.

Зараз ви читаєте новину «Це жахливе видовище, коли мужчини кричать». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути