Діти тиждень грали головою жінки на стадіоні. Вона була в мішечок загорнута

В’ячеслав КАРТАВИХ, 65 років, колишній оперуповноважений. Народився в селі Малий Зміїнець на Курщині, Росія, у сім’ї колгоспників. Батько пройшов війну. Мати померла, коли синові виповнився рік. Після служби в армії вступив до Дніпропетровської школи міліції. Пропрацював в органах 35 років. Очолював Московський райвідділ міліції Харкова, вісім років керував відділом із розкриття тяжких злочинів міського карного розшуку. Має близько півтисячі розкритих убивств. Шість разів понижували на посаді, порушували сім кримінальних справ за перевищення службових повноважень. Із 2002 року – на пенсії. Має бізнес у сферах нерухомості, фінансів, ремонту транспорту, сільського господарства, юридичних послуг. Президент благодійного фонду ”Спаси и сохрани” з попередження наркоманії, СНІДу та насильства. Автор семи книжок: пише документальну прозу, вірші, публіцистику, байки. Дружина Валентина – заступник директора комерційного підприємства. Донька Олена – доктор юридичних наук, викладає в Харківському педуніверситеті. Улюблене спиртне – ірландське віскі

Оперуповноважений В’ячеслав Картавих серед колег, Харків, 1987 рік. Він пропрацював у органах внутрішніх справ 35 років. Із них вісім керував відділом із розкриття тяжких злочинів міського карного розшуку

В'ЯЧЕСЛАВ КАРТАВИХ РОЗКРИВ БЛИЗЬКО ПІВТИСЯЧІ ВБИВСТВ

У ПЕРШІ ДНІ РОБОТИ В МІЛІЦІЇ БУВ СУЦІЛЬНИЙ СТРЕС. Дали купу заяв: крадіжки, грабежі, хуліганки, зґвалтували, побили сім'ю – не знав, за що хапатися. "Те, чому тебе вчили, забудь, – сказав старший опер. – Потерпілих опитай, кого зможеш – умов. Зірвали з людини шапку – нехай напише, що вона була стара. Або розпий із ним пляшку, і він визнає, що шапку знайшов. Якщо дівчину зґвалтували, поговори з нею, почастуй кавою. Що хочеш роби, аби забрала заяву". Так працювали всі, фальшували повально. Був курс на 100-відсоткову розкриваність. Сьогодні з 10 злочинів розкривають три-чотири. 1972 року, коли я приїхав до Харкова, нерозкритими залишалися дев'ять – на все місто.

ОДНЕ З ПЕРШИХ ЗАТРИМАНЬ: СІДАВ У АВТОБУС – ІЗ МЕНЕ ЗНЯЛИ ШАПКУ. Наздогнав, дивлюся – він без чобота: загубив, доки тікав, а мороз градусів під 20. Думаю, поки доведу, ногу відморозить. Шукаю взуття і несподівано отримую удар у щелепу. Іскри з очей, соплі з носа. Знову погоня, підсічка, скрутив. Улов отримав серйозний – на рахунку хлопця було більш як 20 грабежів. Після цього зробив висновок: нікому не дозволяти заходити ззаду.

КОЛИ КЕРУВАВ РАЙВІДДІЛКОМ, у мене не пили, не курили, ходили на роботу в білих сорочках і костюмах. Міг відрізати кишені у співробітника, який лузав насіння. Коли зробив це разів зо 20 – перестали. Говорив: роби не так, як кажу, а як роблю.

ЗЛОДІЇ В ЗАКОНІ ПОЧАЛИ ЙТИ В СЕРЕДИНІ 1970-Х. У школі міліції ми цю тему не вивчали, вважали її закритою. Злодій у законі Васька Корж, 1919 року народження, мав загалом 99 років судимості, з них близько 40 відсидів. Пройшов усі табори. Був акуратний, інтелігентний, з орденськими колодочками, капелюшок, біла сорочка, краватка, ні слова по фені. Начитаний. Знав матеріали КПРС – що на якому з'їзді розглядалося. Міг обговорювати Достоєвського, Горького, Ахматову, декламував Цвєтаєву, Висоцького. З ним приємно було спілкуватися.

А спробуєш із нашим братом-міліціонером поговорити: бу-бу-бу – порожній, як пробка. Давай вип'ємо, закусимо – й усе. Мені була цікава психологія Коржа. Я, каже, ніколи не працював. Мало жив на волі, але жив так, як хотів. Коли його взяли, всі "бики" (рекетири, кримінальні елементи, яких використовували для залякувань крадії в законі. – "Країна"), чоловік 15, покололися. А Корж – ні слова. Не підписав нічого ні на слідстві, ні в суді.

ПІВРОКУ 1986-ГО ПРОСИДІВ НА "РАСЧЛЕНЁНКЕ". Частини тіла жінки виявили на Олексіївці, спальному районі Харкова. Діти тиждень грали головою на стадіоні, доки один не розповів удома. Вона була в мішечок загорнута. Прочесали весь мікрорайон – нуль, особу загиблої не встановили. Потім ще раз, і ще. Нічого. Мене вже заслуховували на рівні заступника міністра України.

Допомогла сусідка. Каже: давно одну бабусю не бачу. Цього для мене було досить, бо 99 відсотків таких злочинів скоюють близькі родичі. Виявляється, донька посварилася з матір'ю, вдарила її й убила з необережності.

МОРАЛЬНО НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАВ НЕ ВІД ЗЛОЧИНЦІВ, А ВІД ПАРТІЇ. Тричі виключали. Перший раз, коли був кандидатом у її члени, 1975 року. Тоді мали команду: після півночі всіх із парків прибирати. Черговий міліціонер чує – компанія галасує, святкує день народження. Слово за слово – зчепилися. Почали міліціонера лупасити, відняли пістолет. Повз ішли двоє пожежників, за сержанта заступилися – теж отримали. Нас уночі піднімають. Хуліганами виявилися студенти інституту фізкультури. Ми затримали їх. А через три дні хлопців відпускають – затримують нас. Один із них був сином секретаря ЦК компартії Узбекистану, ще один – героя соцпраці, директора колгоспу, який для обкому вирощував екологічно чисті продукти.

Мене намагаються виключити з кандидатів у члени КПРС через перевищення службових повноважень. А моя агентка зустрічалася з працівником адмінвідділу райкому партії. Приходить він увечері і каже їй: "Шкода Славу, хороший хлопець, сьогодні узгодили з прокурором області його арешт". Вона мене попередила. Коли вночі прокурор особисто вибивав двері моєї квартири, я вже був у лікарні.

"Лікувався" майже півтора місяця. Сержант, який затримав тих хлопців, отримав вісім років, на зоні помер. Пожежники: один – п'ять, другий – три роки. Мене понизили із заступника начальника карного розшуку до опера, а справу закрили за недоведеністю.

Є ЛЮДИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ РОБОТУ, А Є ТАКІ, ЩО ОТРИМУЮТЬ ПОСАДИ. Деякі за рік ставали генерал-майорами, ще за рік – генерал-лейтенантами. А я 12 років просидів у полковниках, не маю жодної державної нагороди. Пропонували крісло начальника УВС в Закарпатській, Волинській та Чернівецькій областях. Відмовився. Їду в апарат МВС, підходжу до кадровика, який вів нашу область: "Андрюша! Ось тобі 300 доларів. Знайди якусь зачіпку, щоб справу відправили назад". Не хотів їхати з Харкова. Сім'я для мене завжди була пріоритетом. Мене знали всі злочинці міста. А Московський райвідділ був найкращим в Україні.

ЗЧЕПИВСЯ ЯКОСЬ ІЗ МІСЬККОМОМ ПАРТІЇ. Коли будували готель "Металіст", виписували великі партії меблів – переважно югославські й румунські. Та гарнітури потрапляли у квартири обкомівських і радянських працівників, а замість них ставили "щорсівські" стінки. Директором готелю був колишній працівник КДБ, друг секретаря міськкому. Коли за це діло почалися перші арешти, народ усрався: ночами привозили меблі і скидали під готелем. Обласний начальник спочатку підтримав, а потім влаштував розгром: "Ви що – дебіли? Не розумієте, куди влізли?" Я йому: "Якщо я дебіл, то ви – зрадник". І грюкнув дверима.

Мене й заступника начальника відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності відсторонили від посад. Я повернувся до міського розшуку. За мною встановили нагляд, підсилали провокаторів. Я – на прийом до міністра в Київ, у Москву – до завадмінвідділу ЦК КПРС. Завдяки цьому справу про розкрадання передали до республіканського МВС. Сіли майже 10 посадовців, а районного прокурора звільнили й виключили з партії.

ПОМСТИ НІКОЛИ НЕ БОЯВСЯ. Це – моя робота. Але будь-що, той же обшук, можна зробити по-різному. Можна прийти тихо з понятими, працювати акуратно, нічого не ламати. А можна увірватися, вибити двері, запросити сусідів, щоб усі навколо знали. Якось повертався з відрядження до Москви. На вокзал проводжали хлопці з тамтешнього карного розшуку. Поруч за столик сіла бригада – чоловік сім. Видно, що зеки, тільки звільнилися – у нових костюмах, з жовтими зубами, обличчя землистого кольору. І на мене постійно косяться. Ми випили пляшку, я попрощався, сів у купе. А перед Харковом зіткнувся з одним із зеків у коридорі: "Ти мене садив, пам'ятаєш?" Він був у розбійній групі, отримав щось біля "десятки". "Дякую тобі, – каже. – Ти сім'ю мою не зганьбив".

Його мати була вчителькою – пристойна, інтелігентна жінка. Я прийшов з обшуком – вона у плач: "Мене весь будинок знає, тут мої учні. Я помру". Можливо, якби долівку зірвав, усе перерив, то щось знайшов би. Не захотів. Написав, що нічого не виявлено. Жінка, видно, синові передала, який хороший слідчий. А друзі, які його проводжали, запропонували мені "вставити пику". Це можна зробити непомітно заточкою, ножем, шилом, спицею від велосипедного колеса. Тим більше я був під цим дєлом. Могли б сказати, що п'яний або серце схопило. Та зек відповів своїм: не треба. Життя мені врятував.

ЩЕ 2000-ГО Я ПРОПОНУВАВ РЕФОРМУВАТИ СИСТЕМУ. Для чого потрібні два УВС – міста та області? Навіщо п'ять спецпідрозділів? У будь-якій європейській державі він один. У нас маса відомств – СБУ, МВС, МНС, виконання покарань, прокуратура, суд. У Німеччині та Франції – одне Міністерство юстиції, один міністр і департаменти.

2002 РОКУ БАЛОТУВАВСЯ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ. Вибори програв, але головна неприємність чекала попереду: мене звільнили без вихідної допомоги на 630 гривень пенсії. Так помстився губернатор (тоді Харківщину очолював Євген Кушнарьов. – "Країна") – я балотувався проти його волі. Мені запропонували роботу у МВС – начальником Департаменту з розкриття тяжких злочинів. Губернатор дізнався, подзвонив міністрові – пропозиції роботи як не було. Така ж історія з податковою. Звернувся до місцевих керівників – скрізь відмова. Узяти Картавих означало стати ворогом першої особи в області.

Пішов у бізнес. Стала в нагоді робота з людьми. Якщо розумієш, що за людина – все вдасться. Єдине, чому довелося вчитися – давати хабарі.