"Дивитися фільми про Росію не можу. Мені це фізично боляче"

 

2014-Й БУВ РОКОМ ДЛЯ НАПИСАННЯ ПОЕЗІЇ ТА МУЗИКИ, КАЖЕ ПИСЬМЕННИЦЯ ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО

"Я З СОБАКОЮ ВИГЛЯДАТИМУ, ЯК БОМЖ. І ВИ ТАК БУДЕТЕ ВИГЛЯДАТИ, БО ВІН СТРИБАЄ НАВІЖЕНО", – ПИШЕ У ПРИВАТНОМУ ПОВІДОМЛЕННІ В FACEBOOK ПИСЬМЕННИЦЯ ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО.

ДОМОВЛЯЄМОСЯ ПРО ЗУСТРІЧ БІЛЯ ЇЇ БУДИНКУ НА СТОЛИЧНОМУ МІНСЬКОМУ МАСИВІ. ЛАРИСА СКАРЖИТЬСЯ НА БРАК ЧАСУ І ПРОПОНУЄ ПОГОВОРИТИ, КОЛИ ВИГУЛЮВАТИМЕ ПСА ЛЮКА.

– ЛЮК – КЛАСИЧНИЙ ФРАНЦУЗ. КРІМ ТОГО, ЦЕ КОРСИКАНСЬКА ЛІНІЯ – ВОНИ МАЛЕНЬКІ Й ДУЖЕ ТЕМПЕРАМЕНТНІ, – З ФРАНЦУЗЬКИМ БУЛЬДОГОМ НА ПОВІДКУ ПИСЬМЕННИЦЯ СТОЇТЬ ПРИ ВИХОДІ З МЕТРО МІНСЬКА.

ЧОРНИЙ ПЕС ОДРАЗУ ПОЧИНАЄ СТРИБАТИ НА НАС ПЕРЕДНІМИ ЛАПАМИ, ЗАЛИШАЮЧИ НА КУРТКАХ І ДЖИНСАХ БРУДНІ СЛІДИ. ЛАРИСА ПРОПОНУЄ ПРОГУЛЯТИСЯ ДО НАБЕРЕЖНОЇ ДНІПРА. ОДЯГНУТА В ЧОРНУ КУРТКУ Й ШТАНИ. ПОВІДОК-РУЛЕТКУ ТРИМАЄ У РУЦІ ЗІ СВІЖИМ МАНІКЮРОМ МАЛИНОВОГО КОЛЬОРУ.

ЛЮК БІЖИТЬ ЧЕРЕЗ ГУРТ ДОШКІЛЬНЯТ, ЯКІ ГРАЮТЬСЯ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА АРХАНГЕЛУ МИХАЇЛУ ПОРЯД ІЗ МЕТРО.

– ДІТЕЙ МАЛИХ НЕ ЧІПАЄ. ЙОМУ ЦІКАВО З НИМИ ПОБІГАТИ. ВОНИ ПРИБЛИЗНО НА ОДНАКОВОМУ РІВНІ РОЗВИТКУ. З ВІКОМ ДОРОСЛІШАЄ, АЛЕ ЧАСОМ НАХОДИТЬ. МОЖЕ В ШАФУ ЗАЛІЗТИ. ПОТІМ ЙОГО ШУКАЄШ, ЯК КОТА

Якщо пси схожі на своїх господарів, знаходите між Люком і собою паралелі?

– Це мій п'ятий собака. Усі були абсолютно різні. Єдине – всі, як і я, дуже приязно ставилися до інших собак і людей. Всі мали різний сексуальний потенціал. У цього дуже високий. Мій другий пес – спанієль Джеррі – жодну суку не пропускав. На дверях кладовки висів графік, коли тече яка сука в районі. Сама його писала. Раз утік аж на другий кінець Оболоні. Це були 1980-і. Ми клеїли на стовпах написані від руки оголошення. Аж подзвонили з прохідної якогось заводу. Джеррі забіг до них. Вахтерка два дні годувала його пельменями, бо не знала, що він їсть. Пес таких розкошів ніколи вдома не мав. За це жінка взяла з нас 3 карбованці. Я навіть не здогадалася заплатити за послугу. А зараз гроші – перше, про що подумала б. Так змінилося сприйняття дійсності.

Лариса Денисенко спускається засніженими сходами на набережну. Вдалині на кризі чоловіки вудять рибу.

– Люк особливо симпатизує хаскі. Їх тут вісьмох вигулюють. Коли він із ними, це картина: йдуть вовки, які взяли собі у зграю якесь мауглі, чорну обезяну.

Це його подруги?

– Так, усі суки.

Любить красивих жінок.

– Він наче чорношкірий рок-музикант, а навколо довгоногі, блакитноокі бек-вокалістки, – Лариса спускає пса з повідка.

Ви маєте досвід роботи в Міністерстві юстиції. Після Майдану не запрошували повернутися?

– Прямих пропозицій не було. Я не є прихильником теперішнього міністра юстиції (Павло Петренко перебуває на посаді з 27 лютого 2014 року. – "Країна"). Він – популіст, таких у своїй професії не терплю. Тому туди би не пішла.

До виконавчої влади я потрапила рано – у 22 з половиною роки. У такому віці можеш дозволити собі 24 години на добу бути на роботі, мати багато віри й мало цинізму, а в 41 це набагато складніше. Люк! – Лариса біжить до пса, який намагається заскочити на цегляний парапет над водою. Приводить його, тримаючи за нашийник. – Влітку він вирішив, що вміє літати. Стрибнув із 5-метрової висоти і впав на пляшку. Розпоров сильно лапу.

Як ставитеся до критики на адресу генпрокурора Віталія Яреми?

– Мені не сподобалася його заява: я є генеральним прокурором і ніхто мене не посуне, доки не пройде п'ять років моєї каденції. Не можна в такій формі вести розмову з суспільством. Цим людей налаштовує проти себе.

Яремі у спадок дісталася дуже громіздка система прокуратури. Крім цього, з'явилося багато роботи військовій прокуратурі, яку він теж контролює. Є резонансні злочини і кооперація з Інтерполом з приводу розшуку наших екс-віпів. Плюс реформа самої системи. Але треба бути готовим, коли погоджуєшся на таку посаду. Він працював у системі МВС. Вона анітрохи не краща. Там приблизно однаковий рівень нарваності і самовпевненості.

Чому так затягуються розслідування у справі Небесної сотні?

– Місце злочину – це велика частина центру Києва. Звідти виносили докази. Люди брали патрони, наприклад. Бо хотілося щось мати напам'ять. На цій стадії багато було втрачено.

Рік – не так довго для такої справи. Проб­лема в іншому – у нас відсутня довіра до влади. Ярема мав би зібрати кілька конференцій і розкласти все по полицях, пояснити, на якій стадії слідство. Не розкривати його таємницю, імена, стратегію, а просто поговорити про це з суспільством.

Думаю, у цій справі замішано багато людей, які залишаються на різних щаблях влади. Система МВС дуже корпоративно зав'язана. Своїх людей вони не звикли здавати. Себе вважають надлюдьми, які апріорі на боці добра. А ми – потенційні злочинці.

На набережній у супроводі стрункої господині з'являється блакитноока самиця хаскі Нола з двома меншими псами. Люк скаче на неї. Потім починає гратися з цуценям хаскі. Той тягає Люка за шкіру по землі.

– У нас завжди тут кубло таке, – каже Лариса. Витягує Люку з пакета сухарик. – Це єдине, що йому можна, крім корму.

Ви критикували новопризначеного міністра культури В'ячеслава Кириленка.

– Людина в політиці з початку 1990-х. За цей час самостійних законодавчих ініціатив як народного депутата – дві, ініціатив у кооперації з колегами – п'ять, сім законопроектів. Це ефективна діяльність за 20 років? На посаді віце-прем'єра з гуманітарки що зроблено? А його публічні заяви дозволяють робити висновок, що він – доволі дрімуча людина, далека від сучасної культури.

Про які заяви кажете?

– У недавньому інтерв'ю він пояснював, чому звільнив двох працівників міністерства і поставив на їх місця своїх людей. Такий політичний наївізм: "Я ставлю своїх людей, бо інші мені не подобаються".

Здається, культура йому не цікава. Є посада, він прилаштувався на ній. Це – політичний функціонер, який прийшов пам'ятники Леніну знімати і ставити пам'ятники Петлюрі.

Я не розумію, чому В'ячеслав Кириленко зневажливо ставиться до моїх колег, зокрема до Юрія Андруховича. Вчепився в якийсь твір, що не сподобався нецензурною лексикою. Говорить, що треба ставити на таких книжках застережні зірочки і штампи. Зірочки колись ставили на євреях. Ми знаємо, до чого це призвело.

Юрія Андруховича так само нещодавно розкритикував "Правий сектор". ­Письменника назвали "агітатором космополітизму та сепаратизму" і "творцем генітальної літератури".

– Боротьба з лібералами простежує­ться не тільки серед наших правих сил. Бо ліберали закликають до взаємоповаги й толерантності до інших націй та культур. Чомусь ура-патріоти вбачають у цьому знущання над українським.

Можливо, був якийсь особистий конфлікт, про який знають Юрій Андрухович і той, хто написав цей пасквіль. Зазвичай цим займаються люди, які сидять на ідеології. Коли не вистачає ікл і зубів боротися зі справжнім ворогом, вигадують ворога зручного.

Кого б хотіли бачити на посаді міністра культури?

– Олександру Коваль (організатор "Форуму видавців у Львові". – "Країна"). Вона вміє знаходити компроміси й домовлятися. З нуля розкрутила Форум видавців.

Андрій Курков каже, що його в Західній Європі часто запитують: чому фашистам в Україні дозволили провести революцію? Ви багато подорожуєте. Чи питають про це у вас?

– У Німеччині – так. Ця нація, як австріяки й італійці, так довго відхаркувала власний нацизм, що боїться тепер найменших його проявів.

Як функціонувала наша культура торік?

– В авральному режимі. Такі періоди є найкращими для написання поезії та музики, а гіршими – для прози й малярства. Поезія і музика – емоційні. Коли йде надрив, коли емоція зашкалює, твори народжуються дуже щиро – просто виплескуєш біль назовні. А в прозі має бути аналіз, осмислення. Нещодавно закінчила оповідання про волонтерів. Відчувала, що пишу фактично по живому. Навіть не можу сказати, чи задоволена цим оповіданням.

Що відзначили б зі створеного в українській культурі за останній рік?

– Сподобався роман "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Узяв атмосферністю. Зачепив військовий цикл поезій Сергія Жадана. Сподобалось, що став оціненим Мирослав Слабошпицький зі своїм фільмом "Плем'я". Хоча його зафукала нещодавно наша комісія з моралі.

З кишені куртки Лариси Денисенко лунає телефонний дзвінок.

– Перепрошую – це Олександра Коваль, – письменниця на кілька хвилин відволікається на розмову.

Йдемо від набережної до новозбудованого храму Різдва Христового з позолоченими куполами.

Тепер усі обговорюють іншу стрічку – "Левіафан" Андрія Звягінцева про російську глибинку.

– Зараз дивитися фільми про Росію не можу. Не хочу знову занурюватися в "загадкову російську душу". Мені це фізично боляче. Зараз час, коли втрачаю ілюзії та російських друзів.

Багато зв'язків порвалося?

– Багато. Але більше залишилося. Переважно всі мої російські друзі – "білострічечники", дотичні до опозицій­них сил. Від них відчуваю підтримку. Болячіше усвідомлювати, що твоя країна є агресором, ніж жертвою. Водночас один російський адвокат написав у листі, що мушу покаятися, бо моє покоління допустило до влади "хунту і фашистів". Це не якесь доморощене уральське п'янюче бидло. З цією людиною я була на міжнародних конференціях.

Чимало людей з Майдану, громадських діячів пішли в політику. Країні буде від цього користь?

– Це нормально, коли громадянське суспільство народжує лідерів. Але перед ними постає небезпека: влада здатна витягувати з людей те, що їм витягувати з себе ніколи б не хотілося. Коли розчаровуємося в професійних політиках – це одне. Суспільство особливо їм не довіряє. Коли ж розчаровуємося в лідерах, виплеканих громадою, це набагато гірше.

Маю враження, що ті ж Сергій Лещенко й Мустафа Найєм не зовсім ще ототожнюють себе з владою. Вони мають брати на себе відповідальність за дії влади, частиною якої є, а не критикувати за це інших. Бо інакше могли б залишатися журналістами і так само критикувати владу. В політиці людина повинна змінювати систему.

Біля метро Лариса Денисенко тре змерзлі руки після двогодинної прогулянки. Каже, мусить повертатися додому – до матері, яку нещодавно прооперували.

×