1) Марина та Сергій Дяченки "Цифровий, або Brevis est"
Багато дорослих, особливо жінки, пишуть казочки у стилі "усі-пусі". Невже вони не бачать, що дітям це не цікаво? Моєму наймолодшому синові 6 років. Він любить, щоб у книжці був екшн, а не хробачок у капусті чи сонечко на листочку. На жаль, не цікавить дітей і лисичка-сестричка. Епоха солом"яних бичків минула, сучасні діти не розуміють, про що це. Корову більшість бачили раз чи два у житті. А комп"ютер для них, як стілець - звичайна повсякденна річ. Інший час потребує інших казок.
Мені подобається, як пишуть Дяченки. Я переклав кілька їхніх творів. Коли читаєш, складається враження, що по ходу розповіді змінюється автор. Думаю, для підлітків найцікавішим буде роман "Цифровий, або Brevis est". Захоплюючі пригоди, дія відбувається у віртуальному комп"ютерному світі.
2) Станіслав Лем "Магелланова Хмара"
У Лема в кожному реченні - готовий сюжет для нового роману. Варто знайти його переклади українською, бо російською цей польський фантаст виходить важким для сприйняття, хоч насправді пише дуже легко.
Я помітив дивну особливість фантастики - коли герой потрапляє у складну ситуацію, він діє логічно, природно. А в реалістичній прозі поводиться як завгодно, тільки не так, як велить здоровий глузд.
3) Олесь Бердник "Зоряний корсар"
Бердник писав слабенько - у стилістичному плані в нього що піонери, що ченці, які пролежали 200 років у глині київських круч, говорять однією мовою. Але текст засмоктує, і не можеш відірватися. Читаєш - очі круглі, не розумієш, на якому ти світі.
Підліткам варто читати фантастику, бо вона схиляє до пізнання світу, знайомить із науковою термінологією, дає сяке-таке поняття про світобудову. Якось чотирикласником їхав автобусом у райцентр. Поряд сидить дядько й розгадує кросворд, а весь автобус йому допомагає. Дядько озвучує чергове питання: "Зоряна система на букву М". Автобус не знає. Я сидів, сидів, соромився. Нарешті не витримав. "Метагалактика", - кажу. О-о, як мене цей районний автобус заповажав! Це були ті славнозвісні 15 хвилин слави. А ерудиція моя ішла з фантастики.
Мої діти із задоволенням читають Жуля Верна. Але мені в дитинстві він трохи нудний здавався, у нього дія розгортається повільно. Цікавішим був Даніель Дефо, його "Робінзон Крузо". Робінзонова поведінка мені близька ментально, вона вписується в український характер: сам-самісінький на острові, а все одно збирає добро у скрині, перетягує на берег залишки корабля, будує хату, садить город, розводить кіз.
5) Юрій Дольд-Михайлик "І один у полі воїн"
Книжка була шалено популярна наприкінці 1960-х - хіт про радянського шпигуна Гончаренка, предтечу Штірліца. У дитинстві я любив книжки про війну. В усій тій круто "совєтській" літературі про Другу світову головним героєм завжди був справжній чоловік, мужчина. Набір рис, спосіб поведінки, суто чоловічий характер - це приваблювало. На жаль, в український літературі не дуже заведено виводити такого героя. Через радянське ідеологічне навантаження твору довго думав, чи давати дітям "І один у полі воїн". Але вони прочитали із задоволенням. Ідеологія відлетіла, лишилися характери, дія.
Не варто:
1) Джоан Ролінґ "Гаррі Поттер"
Мої діти перечитали Поттера разів шістнадцять. Питаю: "Що - так любите?" Ні, кажуть, немає більше чого читати.
Я в "Гаррі Поттері" нічого свіжого не побачив, він мені нудним видався. До того ж книжка погано написана. Стилю нема. Таке враження, що Ролінґ створила речення-схему, взяла словник і повставляла до кожного слова по красивій метафорі.
Але якщо в когось лежить до "Поттера" душа, то ніякої шкоди від читання не буде, як часом побоюються релігійні люди.
2) Марк Твен "Пригоди Тома Сойєра"
Не люблю цієї повісті. Є щось у Томі Сойєрі несправжнє. Пригоди вимучені якісь. Весь свій час герой проводить у роздумах, що б його такого утнути. Піратство на Джексоновому острові - штучне й нудне. А сцена із зазубрюванням Біблії ще нудніша. Далі я вже не міг читати, тільки гортав у пошуках, коли ж нарешті буде цікаво.
3) Микола Носов "Пригоди Незнайка"
Мої діти читали "Незнайка", проте особливого вереску чи захвату в їхніх очах я не помітив. Є в мене така підозра, що російська дитяча література призначена для батьків. Дорослі кайфують од "Мойдодира" й мультиків, де герої говорять: "А ну его в болото", і переконують дітей, що це класно. Малі не розуміють, що там класного, але раз дорослі сказали - вірять.
Ще змалку мене не цікавив джентльменський набір про Карлсона, Пеппі Довгупанчоху, які кожна дитина мала прочитати. Взяв ці твори в дорослому віці й пересвідчився, що мав рацію.
Герої Ліндґрен усі розгільдяї. Вона схвально змальовує "шалопута" з пропелером, а мене це страшенно обурювало. Карлсон із першої хвилини знайомства переламав Малому іграшки! Я з такими хлопцями не дружив. Як я хотів, щоб у мене була така парова машина, як у Малого! Я б нікому не дав її поламати.
5) Любко Дереш "Поклоніння ящірці"
Тепер з"явилося багато книжок, яких дітям не варто давати, принаймні до певного віку. Автори стали занадто сміливо писати про статеві стосунки. І не завжди роблять це зі смаком, відчуттям такту. Треба пильно стежити, щоб підліткові, особливо молодшому, не трапилися писання Любка Дереша чи Ірени Карпи. Їхні книжки я ховаю від дітей на найвищу полицю. Хай підростуть, і якщо душа зажадає гидоти - можуть читати. Хоч користі з того читва все одно нуль. Ні пізнавальної, ні естетичної вартості ці "твори" не мають.
Олекса Негребецький, 54 роки
Справжнє ім"я - Леонід Дмитренко.
Переклав мультиплікаційний серіал "Паровоз Томас та його друзі", серіал для немовлят "Телепузики", анімаційні стрічки "Тачки", "Сезон полювання", "Змивайся", "Шрек", "Веселі Ніжки", голлівудський блокбастер "Пірати Карибського моря".
Редагував український переклад "Гаррі Поттера" для видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", переклав книжку для малюків "Лафкадіо - лев, який не злякався мисливців" американського письменника Шела Сілверстейна.
Член журі конкурсу книжок для дітей і підлітків "Золотий лелека".
Має синів Любомира, 6 років, і Ярослава, 12 років, 13-річну доньку Ярину.
2 
1
Коментарі