Хотіла вбити. Але не могла

Наталію Серебрій чоловік сім років тримав у неволі

2007 року мати поїхала працювати в Москву. Після закінчення дев'ятого класу я подалася слідом за нею. Вступила в коледж на менеджера з туризму. Підробляла моделлю. Брала участь у показах, рекламних акціях. Одна з таких – реклама горілки в магазині на Старому Арбаті. Якось до мене підійшов чоловік. Назвався В'ячеславом Рєпіним і попросив мій номер. Коли почав дзвонити і домовлятись про зустріч, я відмовлялася. Бентежила велика різниця у віці – 27 років. Йому було 45. Але він переконував: ми лише обміняємося поглядами і розійдемось. Я погодилась. А після першої зустрічі ніби під гіпноз попала.

Весь вільний час проводили разом, багато говорили. Було відчуття, що більше такого чоловіка не зустріну. Високий, статний, спортивний, з хорошим смаком. За два тижні почали жити разом. Різницю у віці не відчувала. Говорив, що два роки, як розлучений. Ту жінку брав у шлюб із дитиною. Їхній спільний син – мій ровесник.

Майже одразу почав наполягати, аби я покинула роботу. Казав, що ревнує. Потім став умовляти, щоб узяла академвідпустку. Мовляв, він теж на деякий час покине свої справи. Хоче, аби ми набулися разом. Погодилась. Думала, це допоможе стати ближчими. Обмежував мої зустрічі з друзями. Тоді це мені лестило. Здавалось, я важлива для нього. Але до загсу не вів. Пояснив: одружимося, коли з фінансами стане краще.

 

У Москві В'ячеслав жив в орендованій квартирі. Мав нерухомість у Криму. Там у 1990-х був помічником Юрія Мєшкова (перший та єдиний президент Республіки Крим у 1994–1995 роках. – Країна). Коли його прибрали з посади, Рєпіну погрожували вбивством. Він утік у монастир в Ярославській області Росії. Прожив там 13 років. Потім поїхав у Москву, зайнявся бізнесом. У профільних ювелірних компаній брав на реалізацію коштовні камені, прикраси. Продавав на виставках. Здавався мені цілеспрямованим та успішним.

Як зійшлися, заховав мій паспорт у сейф. Пояснив, так буде надійніше. Пізніше під ключем опинились і свідоцтва про народження – моє та дітей.

Познайомив із двома своїми друзями. Один був партнером по бізнесу. Другий працював у російському міністерстві охорони здоров'я. З родичами В'ячеслав зв'язків не підтримував. Казав, ненавидить їх, бо зіпсували йому життя. Подробиць не розповідав, але відчувалась велика образа.

Постійно зривався через ревнощі. Влаштовував скандали, тріпав за руку, штурхав. Потім переконував, що це я спровокувала його. Усвідомила, що живу з тираном, коли відлупцював мене вагітну. Розлютився, бо надпила його чай. Після пологів у мене сім місяців була кровотеча. До лікаря не повіз.

Говорити з мамою по телефону дозволяв не більше 15 хвилин в його присутності. Так само – й особисті зустрічі. Я не могла їй пожалітись. Зараз питаю, чи вона здогадувалась про мої проблеми. Каже, думала, що я зазналась або ображаюся. За рік я опинилася в повній ізоляції. Чоловік дозволяв недовгі бесіди з мамою і дідусем по скайпу. Наше спілкування було зрежисоване Рєпіним. Перед кожною розмовою проводив годинну лекцію. Казав, щоб не говорила про побої, інакше закопає мене в поліетиленовому пакеті у лісі живцем. У мене не було особистого простору. Коли заходила в туалет, двері замикати заборонялось. Інакше відчиняв викруткою.

Чоловік забороняв контрацепцію, через рік я знову завагітніла. Другої дитини не хотіла. Мріяла набратися сил і втекти. Виходити з квартири не дозволяв, замикав. Бувало, по два місяці сиділа вдома. На вулиці бували тільки разом. Мені заборонялося з кимось вітатись. Якось заговорила із сусідкою, то підловив її. Притиснув до стінки і сказав, щоб вона більше до мене не підходила. Фарбуватись я мала тільки вдома для нього. На прогулянку повинна була йти без макіяжу.

Злився, що діти вередували. Штурхав їх, потім вів під холодний душ. Це при тому, що молодша панічно боїться води. Одного разу скинув старшу доньку з гойдалки. Різко хитнув, вона й полетіла на землю. Так перелякалася, що обпісялася.

Сини В'ячеслава – рідний та прийомний, знали, що відбувається. Але вони теж психологічно травмовані. Рєпін регулярно лупцював їхню матір. Переді мною цим хвалився. Сини ненавидять його, але водночас безвольні. Аби сказав їм віднести мій труп і закопати – вони це зробили б. Часто принижував мене перед ними – бив, розривав одяг. Змушував повзати на колінах, гавкати. Говорити, що я – паршивий собака.

Утекти намагалася тричі. Перша спроба була 2015-го. Тоді в Рєпіна були проблеми в бізнесі, заборгував ювелірним фірмам. Ми третій рік жили в Туреччині. Туди приїхав молодший син В'ячеслава. Попросила, щоб випустив мене з квартири. Натиснула на жалість, що він теж був жертвою домашнього насилля. Мовляв, не хочу, аби мої діти росли в цьому. Подіяло. Я вибігла і викликала поліцію. Виявилось, у Туреччину він мене привіз нелегально. Нас із дітьми депортували. Мама купила квитки і допомогла виїхати в Київ. Невдовзі він знайшов, де переховуюся. Прибув із поліцейськими. При мені роздав їм по 100 доларів. Розуміла, що мене ніхто не захистить. Мусила сісти в машину. Після повернення в Москву бив щодня упродовж місяця.

За кілька місяців випадково не замкнув двері. Я з дітьми втекла до знайомих. Тоді він мені здавався всемогутнім. Розуміла: просто переховуватися не зможу. Треба домовлятися. Вийшла з ним на зв'язок. Рєпін обіцяв, що більше мене не чіпатиме. Підшукає квартиру – і житимемо окремо. Я повірила. Він забрав нас додому. Через два дні посеред ночі витягнув із ліжка й побив. Бігав по квартирі, кухонним ножем порізав мої речі на шматки. Лишились одні надірвані труси, кофта і штани. Це був увесь мій одяг на подальші півтора року. Лупцював три місяці. Думала, не виживу. Бив руками, ногами, підручними предметами. Або просто хапав за волосся і товк головою об стінку. Зупинявся лише, коли стомлювався.

У мене був деформований один палець на лівій руці, коліна розбиті. Гематоми на обличчі, тілі. Тоді починав виходжувати мене. Готував бульйончики, мазав синці маззю, щоб швидше зажило. Як тільки мені кращало, все починалося знову.

Сусіди чули крики – і регулярно викликали поліцію. Ті приїжджали, стукали в двері й їхали. Рєпіну набридли їхні візити. Вивіз мене з дітьми в огороджений бетонною стіною з колючим дротом заміський будинок. Показував документи, що дім належить начальнику кримінального розшуку району.

Переживала напади відчаю. Після побоїв тиждень могла пролежати в ліжку, боляче було навіть повернутися. Після сексуального насилля хотіла щось із собою зробити. Стримували діти. Не дивлячись на пережите, часто відчувала себе щасливою завдяки дівчаткам: перший крок, перший зуб, чих.

Хотіла вбити його. Але не могла. Зараз часто сниться, як він переслідує мене. В одному зі снів я зарізала його. Зробилось гидко.

Жили з ним у різних кімнатах, але змушував займатися сексом. Після насилля в мене відкрилася кровотеча. Тривала три з половиною місяці. Я була при смерті, коли відвіз мене в лікарню. Чула, як говорив із сином у коридорі: "Якщо вона зараз здохне, хто займатиметься дітьми? Треба її рятувати". Поки віз у машині, казав, що маю поводитися тихо. Якщо ляпну зайве, дітей не побачу.

Головний лікар зрозуміла, в якому я стані. Що не маю документів, мобільного. Змусила Рєпіна привезти їх. Дав лише телефон. Там залишилась переписка інтимного характеру з його першою дружиною, з якою він досі, як ви­явилося, в офіційних стосунках. Її звати Ірина, живе в Криму. Приїжджала двічі – за кілька днів після народження дівчат. Ходила по будинку в пеньюарі з келихом вина. Лізла до дітей, цілувала. Я обурювалась. На що Рєпін казав: "Сиди мовчки, вівця, і виконуй свою роботу".

Напам'ять знала номер мами. Повідомила, де я. Разом із нею, лікарями й психологом придумали план утечі. Головне було – забрати дітей. За задумом, я мала по-доброму з ним переписуватись. Потім ненав'язливо попросити, щоб привіз дівчат. Мовляв, коли їх побачу, мені стане краще і зможу швидше повернутись додому. Це подіяло. Коли вони були в моїй палаті, зайшла медсестра з пробіркою крові. Попросила терміново відвезти її в лабораторію. Рєпін не хотів, але погодився. Я схопила дітей і вибігла у двір. Там чекала машина. Спершу переховувались у психолога. Потім – у волонтерів. Познайомилася з Марією Баст і Юлією Гусейновою з Асоціації адвокатів Росії з прав людини.

Вони допомогли записати відеозвернення до президента України з проханням посприяти моєму поверненню додому та вирішенню житлового питання. Я прописана в Луганську. Зі мною зв'язалось українське посольство. Хвилин за 20 зробили документи, купили квитки додому. Їхній представник дав надію, що впродовж місяця українська влада виділить мені житло. На жаль, питання зависло.

У Росії відкрили кримінальну справу. Рєпін, як тільки ді­знався про це, втік до Туреччини. Мене визнали постраждалою в результаті незаконного позбавлення волі. Добиваюсь, аби Інтерпол оголосив його в міжнародний розшук. Доки він на волі, не можу почуватися в безпеці.

Уперше за сім років пройшла медогляд. Виявили переломи ребер, вдавлений перелом черепа, до того ж деформованого з двох сторін. Призначили обстеження внутрішніх органів. Відновлюю документи, аби піти на роботу. Хочу займатись правозахисною діяльністю.

×