Китайці ніколи не кажуть "ні". Навіть не мають такого слова

 

У Штатах познайомилася з американцем Джошем, який викладав англійську дітям у Китаї. Торік ми одружилися. Спершу жили в Таншані, провінція Хебей. На півночі платять мало, то перебралися південніше – в Сучжоу, де кращі економічні умови, тепліший клімат. ­Тепер працюємо в Ґуанчжоу, біля Гонконгу.

Шоком було, коли сказали, скільки матиму дітей у класі. Як учитель іноземної, я звикла до 14. А там 60 дали 12-­річних. Зате тихі й поважають учителя. Вони анітрохи не розуміли, що я пояснюю, – ні англійською, ні російською. Китайською не могла нічого сказати.

У Китаї почала їсти м'ясо. Там навіть цукерки ­м'ясні бувають. Солодощі не смачні. Хліб теж недобрий, зате два місяці не сохне.

Косметику везу з України, тут усі креми вибілюють шкіру.

Люблять додати до ціни один нуль – зважаючи на мій колір. При таких націнках кажу "пей хоа" – гарна промова. Тоді сміються і здешевлюють. Касові апарати є, але будь­де, крім супермаркетів, можна торгуватися.

Чайових не дають.

На півночі люди бідніші й менш культурні. Буває, в авто­бусі чоловік закурює цигарку. Навколо жінки, діти. ­Кривитимуться, але ніхто нічого не скаже. Стоїш у черзі, хтось може примоститися перед тобою. Китайці здатні потихеньку витиснути його ліктями, але не заговорити. Одна з перших фраз, яку вивчила: "Ви що, не любите стояти в черзі?" Тоді людина від сорому виходить на вулицю.

На півночі п'ють багато. Жінок-­курців вважають дуже сучасними. Хлопцю не палити – це "не по­-чоловічому". Штрафують за вживання цигарок некитайського виробництва. В школі знайшли імпортний недопалок, то був скандал. За наркотики – смертна кара.

На півдні такі китайці, що я серед них висока. Ближче до Росії – вищі. Правдивим китайцем вважають ­ханця: з темними очима й волоссям. У школі можуть обзивати дитину, якщо в неї не зовсім чорні очі.

Азійки довго молоді. А коли виповнюється 50, різко старішають.

Мою зачіску вважають дуже короткою. У перукаря руки трусилися. Перепитував, чи все в мене гаразд і чи не передумала.

До Китаю не вміла їздити на велосипеді. Коли ­падала, не допомагали піднятися. За законом, якщо ти скалічив когось – маєш сплатити за лікування. Іноді людей, які підібрали збитого, робили винними. Ті все життя виплачували "завдану" шкоду.

Китайці бояться води. Зазвичай не вміють плавати.

Є китайські євреї. На вигляд звичайні китайці, тільки в ярмулках.

Працюю з учителем, якого звуть Хуй. Ім'я таке. Дуже багато однакових імен. Часто дітей називають звичними явищами – наприклад, секретарку звали Вранішній Дзвоник. Прізвища – стандартні. В класі на 30 осіб може бути тільки 10 різних прізвищ.

Китайці вже не творять нових слів, а поєднують значення. Комп'ютер у них – електронний мозок, мобілка – рука машина, фільм – електронна картинка, ­панда – кіт ведмідь, індик – вогняна курка, динозавр – боязкий ­дракон.

"МакДональдз" – три ієрогліфи: "май­дан­ло". Дослівно перекладати неправильно, зате цікаво заглядати в значення. Берлін – "бо­лін", кедровий ліс, Київ – "джі­фу", основний помічник, Москва – "мо­си­ки", не те відділення. Шведський меблевий магазин Ікея – "ї­джя", підходящий дім, машина BMW – "бао­ма", коштовний кінь.

Америка – "мей­гоа", гарна країна, Франція – "­ма­гоа", країна законів, Німеччина – "де­гоа", країна моралі. Україна буде "ву­ке­лян" – приблизно "чорна ­орхідея". Але вони, скоріш за все, не мають цього на думці. Щоб зрозуміли, звідки я, треба сказати, що росіянка, а я цього не люблю. На закид: "А, то ви з Росії?", – відповідаю: "А, то ви з Японії?"

Моя улюблена ідіома "ма ма ху ху". Дослівно – "кінь кінь тигр тигр". По­нашому "сяк­-так". "Ти добре розмовляєш англійською?" – "Ні, кінь кінь тигр тигр".

Ніколи не кажуть "ні". Навіть не мають такого ­слова. На запитання "2+2=5?" – відповідають: "Не є" або "­Неправильно".

У школах викладають чимало іноземців. Платять їм більше, ніж своїм. Я отримую 1200 доларів на місяць. ­Деякі корінні вчителі – вдвічі менше. Колеги до мене ставляться не дуже привітно. Мовляв, "панаєхалі".

У день приїзду сказали не зачіпати тем комуністичної партії. Мізки промиті твердженнями, що Тибет дуже поганий, бо хоче від'єднатися. Мої друзі працювали в школі неподалік ­Тибету. Позаторік під час заворушень їм повідключали інтернет і телефонний зв'язок. Поїздом раз на два тижні добиралися в іншу провінцію, щоб зв'за­тися з родичами.

У засуджених на смерть вилучають органи для подальшої пересадки. Самогубців багато.

У школі учнів по пальцях б'ють, можуть поставити в куток на день. Старшокласник закохався в однокласницю. А в китайських школах не можна мати ніяких стосунків. Їх розділили по різних класах і заборонили спілкуватися.

За народження другої дитини штрафують і звільняють з роботи. В селах багато дітей незареєстровані. ­Чимало не ходять до шкіл, бо за науку ще й треба платити. Є батьки, які їдять раз на день, аби тільки дитина вчилася. На Різдво задала дітям написати на папірцях бажання. Думала, захочуть новий iPhone. Понаписували: "Хочу мати окуляри, щоб бачити, що вчитель пише на дошці".

×