Дорж БАТУ три роки працює в американському космічному агентстві NASA
Майже 20 років займався журналістикою, а потім вирішив усе покинути. Влаштувався у лабораторію з виробництва деталей для космічних апаратів. Нова професія не вимагала особливих знань чи освіти. Але мені все було цікаво: ставив багато запитань і вчився. Менш як за три роки доріс до інженера-випробувача.
Переїхав до іншого штату й мусив шукати нову роботу. Рекрутингова агенція переробила моє резюме: викинули інформацію про роботу журналістом. Натомість акцентували увагу на трирічному досвіді праці в лабораторії. За якийсь час мені запропонували влаштуватися в NASA.
У ПЕРШИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ З'ЯСУВАВ, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ МАТИ СПРАВУ З МАТЕМАТИЧНИМИ РОЗРАХУНКАМИ. Не був готовий до цього, тому хотів відмовитися від посади. Залишився тому, що родина підтримувала, а професор Рассел міцно тримав за рукав, показуючи моє робоче місце.
У школі був трієчником із математики. Вважав, що не маю
здібностей до цієї науки. Тепер думаю: не існує поняття схильності до чогось. Кожна людина може досягнути, чого захоче.
Вистачило півроку – щоб опанувати операції, які зараз виконую. Не вивчав увесь курс математики, а лише ту частину, яка потрібна для роботи.
ЩОБ ЗРОБИТИ КАР'ЄРУ В NASA, ТРЕБА ВЧИТИСЯ В УНІВЕРСИТЕТІ, Досвід – це добре, але він не здатен замінити освіту. Поки не вирішив, чи подаватиму документи, хоч все життя працювати на одній посаді – це не мій шлях.
Не був ідеальним журналістом. Мав невдачі, після яких люди йдуть із професії. 2012 року перед виборами президента Росії працював на "Голосі Америки". Вийшов на зв'язок з Олексієм Навальним, але не перевірив, чи то був справді він. Надіслав йому питання на електронну пошту, за якийсь час отримав відповіді. Після виходу матеріалу в ефір Навальний заявив, що не давав інтерв'ю. Статтю зняли з сайту, а редакція – вибачилася.
Моя теперішня робота значно простіша, ніж, наприклад, у хірурга. Від його рук залежить життя людини, а від моїх – лише залізяки, хоч вони і коштують мільйони. Страх помилитися є, але відганяю його від себе. Інакше це обов'язково станеться.
У NASA щомісяця проводять тренінги для працівників. Науковці читають спецкурс, коли придумують нові алгоритми керування. Виробники сателітів влаштовують навчання, коли випускають штучні супутники з новими системами керування. Мусимо постійно опановувати нові технології.
З НАПАРНИЦЕЮ ФРАНЧЕСКОЮ ЗАЙМАЄМОСЯ КОРЕКЦІЄЮ ТРАЄКТОРІЙ. Спочатку всі операції виконували під керівництвом нашого наставника професора Рассела. Він готував до цієї роботи і довгий час опікувався нами. Зараз наш керівник – офіцер Баррел. Він – старий служака, тривалий час працював у військово-повітряних силах. Має п'ятеро дітей і любить журнал Playвoy.
Франческа – аутист. Вона весела й імпульсивна. Не завжди вміє керувати своїми емоціями і через це постійно потрапляє в халепи. Спочатку працювати разом було складно, бо ми існували в різних світах. Порозумілися завдяки математиці. Франческа живе у світі цифр і стає спокійною, коли справа стосується розрахунків. Вона – геній математики. Наприклад, 36 468 множить на 24 000 і ділить на 344 – в голові. Комп'ютер може дати збій, а Франческа помиляється лише тоді, коли я даю їй некоректні дані.
До NASA Франческа працювала у Starbucks (компанія з продажу кави, має однойменну мережу кав'ярень. – Країна). Її вигнали з роботи, бо виплеснула каву клієнту в обличчя, коли той чіплявся. Вона насторожено ставиться до незнайомців. Особливо якщо ті поводяться агресивно і втручаються в її особистий простір.
Після зміни професії публікую розповіді зі свого життя в соцмережі. Якось колега сказав: "Твої записки про Франческу значно успішніші, ніж журналістські матеріали, які ти робив майже 20 років". Відтоді почав укладати книжку. У ній не вказував, що Франческа має розлад. Хочу показати, що вона – така ж, як інші люди.
"Франческу" написав на смартфоні в туалеті. Це єдине безпечне місце, куди можна сховатися від напарниці.
Маю правило: якщо не запишу історію того ж дня, не публікую її. Коли починаю художньо опрацьовувати матеріал, нічого не виходить. Пишу як репортажист – коротко і правдиво.
Відколи почав писати книжку, став частим гостем нашої служби безпеки. Вони моніторять кожну мою історію, адже працівникам не можна розповідати деталі роботи. Якось опублікував у соцмережі фото швабри в туалеті, бо нагадувала великий мікрофон із вітрозахистом. Мене одразу ж попередили, що фото з місця роботи публікувати заборонено. Це дозволено лише прес-офіцерам.
Цього травня відвідав Україну – вперше за останні шість років. Вона відрізняється від тієї країни, в якій жив. Бачив, як поступилися місцем у черзі воїну АТО. Як у ресторані швидкого харчування допомагали матері з дитиною. Як коректно поводиться персонал. Така країна має майбутнє.
1 
1
Коментарі